Тарковський Арсеній Олександрович – російський поет, прозаїк, перекладач. Народився в Єлисаветграді 25 червня 1907 р. у родині народовольця Олександра Тарковського. Вчився у приватній гімназії М. Крижанівського, трудовій школі № 11, 1-й профтехнічній школі.
   У 1925 р. переїхав у Москву. Вчився на Вищих літературних курсах (1925-1929). Вірші А. Тарковського вперше опубліковані в 1927 р.
   Працював у газеті «Гудок» (1924-1929), писав судові нариси, віршовані фейлетони, байки під псевдонімом Тарас Підкова. Його колегами по перу були Михайло Булгаков, Костянтин Паустовський, Юрій Олеша та інші славетні літератори.
У 1931 р. обіймав посаду старшого інструктора-консультанта з художнього радіомовлення на Всесоюзному радіо, писав п’єси для радіопостановок.
   За рекомендацією земляка – поета та перекладача Марка Тарловського у 1940 р. був прийнятий до Спілки письменників СРСР.
   Під час Другої світової війни служив військовим кореспондентом газети 16-ї Армії «Боевая тревога» (1942-1943). За участь у бойових діях нагороджений орденом Червоної Зірки. У грудні 1943 р. був тяжко поранений. Перша поетична збірка А. Тарковського «Перед снегом» вийшла в 1962 р.
   У 1960-і роки керував поетичною студією при Московському відділенні Спілки письменників, виступав на поетичних вечорах. Автор збірок поезії: «Земле - земное», (1966), «Вестник» (1969), «Стихотворения» (1974), «Зимний день» (1980), «Избранное» (1982), «Стихи разных лет» (1983), «От юности до старости» (1987), «Быть самим собой» (1987).
   Автор книг перекладів: «Сказание о Зохре и Тахире» (1960), «Волшебные горы» (1978), «Стихотворения» Абу-ль-Аля аль-Маарри (1979), «Звезды над Арагацем» (1988).
   Відзначений Державними преміями Кара-Калпацької АРСР (1967), Туркменської РСР імені Махтумкулі (1971).
   Нагороджений орденами Дружби народів (1977), Трудового Червоного Прапора (1987).
   Помер 27 травня 1989 р. у Москві.
   За книгу «От юности до старости» удостоєний Державної премії СРСР (посмертно, 1989).
   Протягом усього життя поет підтримував добрі стосунки з багатьма діячами української культури. Дружив з Максимом Рильським, з режисером Житомирського театру Миколою Станіславським (другом юності), київською поетесою Євдокією Ольшанською, спілкувався з відомими українськими письменниками Дмитром Павличком, Борисом Теном, Леонідом Вишеславським, Іваном Драчем, кінорежисером Миколою Мащенком. Листувався з Леонідом Первомайським та Володимиром Базилевським. Разом з онуками І.К. Карпенка-Карого Андрієм та Назаром Тобілевичами, які доводилися йому двоюрідними племінниками, піклувався про музей-заповідник Хутір Надія.
   Останній раз відвідав місто свого дитинства та юності у травні 1955 р. Тоді ж завітав та на хутір «Надія». По дорозі попросив зупинитися, став на коліна і поцілував рідну землю.
   На Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка. У 1997 році з нагоди 90-річчя від дня народження Арсенія Тарковського було відкрито меморіальний музей та встановлено меморіальну дошку на приміщенні колишньої приватної гімназії М. Крижанівського (нині НВК «Кіровоградський колегіум»). У 2011 році іменем поета названо вулицю міста, на якій розміщено цей навчальний заклад. У листопаді 2017 року рішенням Міської ради започатковано літературну премію імені Арсенія Тарковського, вручення якої відбувається раз на два роки напередодні дня народження поета (25 червня).
   Перших лауреатів нагороджено у 2018 році.