Маланюк Євген Филимонович - поет, літературознавець, громадський діяч, культуролог, історіософ. Народився 2 лютого 1897 року в Архангороді (тепер смт Новоархангельськ Кіровоградської області) в родині учителя.
   З 1906 по 1914 р. вчився в Єлисаветградському земському реальному училищі. Потім поступає до Петербурзького політехнічного інституту. Перешкодою навчанню стала Перша світова війна. Замість студентської лави він потрапив до Київської військової школи, яку закінчив на початку 1916 р. Деякий час перебував у запасному піхотному полку, потім служив молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини.
   Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка восени 1917 року, коли після демобілізації він опинився в Києві, де став сотником армії Української Народної Республіки. Брав активну участь у визвольних змаганнях УНР.
3 1920 року поет перебував у еміграції, в 1921 році разом з іншими вояками УНР був інтернований до польського табору в Каліші. Там разом з Юрієм Дараганом заснував журнал «Веселка» (1922).
   Восени 1923 року виїздить до Чехословаччини для навчання на гідротехнічному відділенні інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах.
   Отримавши диплом інженера, Євген Маланюк у пошуках роботи виїхав до Варшави, де в 1929 році разом з літератором Юрієм Липою заснував літературну групу «ТАНК», а згодом і квартальне видання «Ми». У наступні роки світ побачили збірки поезії: «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії» (1943). У періодичних виданнях з'являються переклади, рецензії, статті.
   У 1945 році Євген Маланюк змушений був залишити домівку і податися у другу еміграцію. Водночас із викладанням математики в гімназії м. Регенсбурга (ФРН), письменник брав участь у літературному житті таборових республік.
   У червні 1949 року поет переїжджає до США, оселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім — в проектному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 р.
   У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». За океаном з'являються друком його збірки «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»; окремим виданням виходить поема «П'ята симфонія» (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність.
   Євген Маланюк продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, що з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашої культури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа — тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962; 1966).
   У 1962 році письменник ризикнув відвідати соціалістичну Польщу. Це було його останнє побачення з Варшавою, з багатьма спогадами про минуле.
   Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.
   Довгі роки ім’я письменника замовчувалося в Україні. Тільки після 1991 року, коли наша держава стала незалежною, їй повернули ім’я та літературну спадщину Євгена Филимоновича Маланюка.
   На Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка. Його іменем у Кіровограді названо вулицю. На приміщенні колишнього Єлисаветградського земського реального училища, де вчився Є.Ф. Маланюк, відкрито меморіальну дошку (1997). На батьківщині поета в смт Новоархангельськ Кіровоградської області встановлено памятник (1997).
   У 2002 р. в Кіровограді започатковано обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори області за високохудожні твори різних жанрів літератури.