Караташ Володимир Михайлович – літератор. Народився 2 березня 1926 р. у с. Роздол Голованівського району Кіровоградської області в селянській родині.
    17-річним юнаком став членом Організації Українських Націоналістів. Був стрільцем у сотні «Сталевого», що діяла в місцевостях Гайсин, Умань, Теплик, Гайворон, Ульяновка, Голованівськ. За активну участь у боротьбі за волю України був засуджений німцями до розстрілу. Врятувався і залишився живим. Та згодом був заарештований контррозвідкою «СМЕРШ» і засуджений до 8 років позбавлення волі.
    11 місяців перебував в Горьківській тюрмі № 1. У 1949 р. його перевели до Воркутинського табору суворого режиму для політв'язнів. Працював на шахті № 7. У 1951 р. в концтаборі «Речлаг» був засуджений військовим трибуналом до розстрілу за «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі.
    Після смерті Сталіна влада замінила розстріл на 25 років в’язниці і таборів. Був етапований з Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там в травні-червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні.
З-під варти звільнений 26 квітня 1956 р. Реабілітований 20 вересня 1989 р. Кіровоградською обласною прокуратурою.
    У 1958 р. поступив на факультет іноземних мов Одеського державного університету. У 1963 р. переїхав до Голованівського району. Близько 25 років працював учителем англійської мови у селищі Побузьке. Автор трьох книг спогадів. Член Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2007).
    Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка в номінації «Літературознавство та публіцистика» за книгу спогадів «На барикадах Кенгіра» (2008).
    Помер 6 листопада 2017 р. у м. Одеса.