Винниченко
Володимир Кирилович – український прозаїк,
драматург, публіцист, філософ, політичний та
громадський діяч, художник.
Народився 28 липня 1880 р. Навчався у
місцевій народній школі та Єлисаветградській
класичній чоловічій гімназії (1890-1899). Літературну
діяльність розпочав ще гімназистом. У 1900 р.
отримав атестат зрілості за 8-й клас гімназії в
Златополі (тепер м. Новомиргород Кіровоградської
області). У тому ж році став студентом юридичного
факультету Київського університету та залучився
до активного громадського і політичного життя.
Як письменник дебютував у журналі
«Киевская старина» оповіданням «Сила і краса»
(1902), відзначеного схвальними відгуками Івана
Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
Активний учасник революційного підпілля,
член Революційної Української партії (1900).
Заарештований і відправлений до Лук’янівської
тюрми у 1902 р., пізніше – на військову службу до
саперного батальйону в Києві. У 1903 р. письменник
тікає до Галичини.
Вдруге заарештований у Івано-Франківську.
На волю виходить у 1905 р., але через рік
заарештований втретє. У 1907 р. змушений виїхати за
кордон. Мешкає у Відні, Женеві, Парижі, Берлині.
Період еміграції триває сім років. У 1914 р.
приїздить до Москви, де продовжує політичну
діяльність разом з М. Грушевським.
З 1916 р. працює в журналі «Промінь».
Активний учасник створення Української Народної
Республіки. З 1917 р. – голова Генерального
Секретаріату Центральної Ради, автор чотирьох
універсалів. У 1918 – 1919 рр. голова Директорії УНР
(разом з С. Петлюрою).
У 1920 р. назавжди залишає Україну. Мешкає у
Чехії, Німеччині (1920-1925). У 1925 р. переїздить до
Парижу. З жовтня 1934 р. і до кінця життя мешкає у
Мужені (Франція). Під час Другої світової війни за
відмову співпрацювати з нацистами потрапив на
кілька тижнів до концтабору.
У повоєнні роки займався літературною
діяльністю, захоплювався живописом. Залишив
близько 100 малярських робіт. Помер 6 березня 1951 р.
у Мужені (Франція).
Класик української літератури ХХ ст.,
творчий доробок якого складає десятки томів. У
1926-1930 рр. українське видавництво «Рух» видало
його твори в 24-х томах.
Автор сотні оповідань, десятків повістей;
філософського трактату «Вічний імператив» (1936);
філософсько-естетичної праці «Конкордизм» (1910);
роману-утопії «Сонячна машина» (1924); 20 романів,
серед яких: «Заповіт батьків» (1909), «На терезах
життя» (1909), «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917),
«Рівновага» (1919), «Слово за тобою, Сталіне» (1932),
«Лепрозорій» (1938) та ін.
Автор двох десятків п’єс, які з успіхом
йшли на сценах вітчизняних та зарубіжних театрів
протягом 1920-х рр.. Найвідоміші з них:
«Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Брехня»
(1910), «Чорна Пантера та Білий Ведмідь» (1911),
«Мохноноге» (1913), «Гріх» (1913), «Закон» (1924) та ін. За
його драмою «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» у
Німеччині зняли кінофільм «Чорна Пантера» (1922).
Твори В.К. Винниченка перекладалися мовами
європейських країн. Архів письменника
зберігається в Колумбійському університеті
(США).
Довгі роки ім’я письменника
замовчувалося в Україні. Тільки після 1991 р., коли
наша держава стала незалежною, їй повернули ім’я
та літературну спадщину Володимира Кириловича
Винниченка.
На Кіровоградщині пам’ятають і шанують
видатного земляка. У 1991 р. в Кіровограді
започатковано обласну журналістську премію
імені Володимира Винниченка газети «Народне
слово».
Його іменем названо проспект та
педагогічний університет (1996) . На приміщенні
колишньої чоловічої гімназії, де вчився В.К.
Винниченко, встановлено меморіальну дошку (1992).
У Кіровоградському обласному
краєзнавчому музеї з 1992 р. зберігаються особисті
речі та кабінет Володимира Кириловича, привезені
з Франції знаним українським літературознавцем,
депутатом Верховної Ради України І-го скликання
В.Є. Панченком.
На площі біля педуніверситету
встановлено перший в Україні пам’ятник знаному
земляку (2010). |