Винниченко Володимир Кирилович – український прозаїк, драматург, публіцист, філософ, політичний та громадський діяч, художник.
   Народився 28 липня 1880 р. Навчався у місцевій народній школі та Єлисаветградській класичній чоловічій гімназії (1890-1899). Літературну діяльність розпочав ще гімназистом. У 1900 р. отримав атестат зрілості за 8-й клас гімназії в Златополі (тепер м. Новомиргород Кіровоградської області). У тому ж році став студентом юридичного факультету Київського університету та залучився до активного громадського і політичного життя.
   Як письменник дебютував у журналі «Киевская старина» оповіданням «Сила і краса» (1902), відзначеного схвальними відгуками Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
   Активний учасник революційного підпілля, член Революційної Української партії (1900). Заарештований і відправлений до Лук’янівської тюрми у 1902 р., пізніше – на військову службу до саперного батальйону в Києві. У 1903 р. письменник тікає до Галичини.
   Вдруге заарештований у Івано-Франківську. На волю виходить у 1905 р., але через рік заарештований втретє. У 1907 р. змушений виїхати за кордон. Мешкає у Відні, Женеві, Парижі, Берлині. Період еміграції триває сім років. У 1914 р. приїздить до Москви, де продовжує політичну діяльність разом з М. Грушевським.
   З 1916 р. працює в журналі «Промінь». Активний учасник створення Української Народної Республіки. З 1917 р. – голова Генерального Секретаріату Центральної Ради, автор чотирьох універсалів. У 1918 – 1919 рр. голова Директорії УНР (разом з С. Петлюрою).
   У 1920 р. назавжди залишає Україну. Мешкає у Чехії, Німеччині (1920-1925). У 1925 р. переїздить до Парижу. З жовтня 1934 р. і до кінця життя мешкає у Мужені (Франція). Під час Другої світової війни за відмову співпрацювати з нацистами потрапив на кілька тижнів до концтабору.
   У повоєнні роки займався літературною діяльністю, захоплювався живописом. Залишив близько 100 малярських робіт. Помер 6 березня 1951 р. у Мужені (Франція).
   Класик української літератури ХХ ст., творчий доробок якого складає десятки томів. У 1926-1930 рр. українське видавництво «Рух» видало його твори в 24-х томах.
   Автор сотні оповідань, десятків повістей; філософського трактату «Вічний імператив» (1936); філософсько-естетичної праці «Конкордизм» (1910); роману-утопії «Сонячна машина» (1924); 20 романів, серед яких: «Заповіт батьків» (1909), «На терезах життя» (1909), «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917), «Рівновага» (1919), «Слово за тобою, Сталіне» (1932), «Лепрозорій» (1938) та ін.
   Автор двох десятків п’єс, які з успіхом йшли на сценах вітчизняних та зарубіжних театрів протягом 1920-х рр.. Найвідоміші з них: «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера та Білий Ведмідь» (1911), «Мохноноге» (1913), «Гріх» (1913), «Закон» (1924) та ін. За його драмою «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» у Німеччині зняли кінофільм «Чорна Пантера» (1922). Твори В.К. Винниченка перекладалися мовами європейських країн. Архів письменника зберігається в Колумбійському університеті (США).
   Довгі роки ім’я письменника замовчувалося в Україні. Тільки після 1991 р., коли наша держава стала незалежною, їй повернули ім’я та літературну спадщину Володимира Кириловича Винниченка.
   На Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка. У 1991 р. в Кіровограді започатковано обласну журналістську премію імені Володимира Винниченка газети «Народне слово».
   Його іменем названо проспект та педагогічний університет (1996) . На приміщенні колишньої чоловічої гімназії, де вчився В.К. Винниченко, встановлено меморіальну дошку (1992).
   У Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї з 1992 р. зберігаються особисті речі та кабінет Володимира Кириловича, привезені з Франції знаним українським літературознавцем, депутатом Верховної Ради України І-го скликання В.Є. Панченком.
    На площі біля педуніверситету встановлено перший в Україні пам’ятник знаному земляку (2010).