Хороманський Михайло (Міхал) Костянтинович - польський прозаїк, драматург, перекладач. Писав російською, згодом польською мовами.
   Народився 22 квітня 1904 р. в родині ветеринарного лікаря. Онук редактора газети «Елисаветградский вестник» Михайла Хороманського. Закінчив Єлисаветградську класичну чоловічу гімназію. Продовжив навчання в економічному технікумі.
   У 1920-х рр. керував літературним гуртком, був інтелектуальним лідером єлисаветградської творчої молоді. Працював вихователем, учителем малювання, журналістом, помічником пекаря. 1924 р. разом з матір’ю та сестрою виїхав до Польщі. Друкував вірші у російських емігрантських газетах і журналах.
   Займався перекладами російською творів молодих польських поетів Яна Каспровича, Леопольда Стаффа, Еміля Зегадловича, Марії Павликовської-Ясножевської, Юліана Тувіма, Адама Важика, Ірени Тувім та ін. М. Хороманський переклав російською збірку віршів Казимира Вежинського «Олимпийский лавр» (1929).
   Дебютував у польській літературі книгами «Білі брати» (1931), «Оповідання з підтекстом» (1932). Перший великий роман М. Хороманського «Ревнощі і медицина» (1933) приніс автору популярність. Книга двічі перевидавалася, перекладена багатьма мовами світу, одержала премію Польської академії літератури.
    У 1937 р. письменник здійснив подорож Північною Африкою.
    З 1939 по 1957 р. мешкав у Бразилії та Канаді, де займався живописом.
    Після повернення до Польщі (1957) продовжив літературну діяльність.
   Автор творів: «Людина дії», «Неоднозначні історії» (1934), «Лікарня Червоного Хреста» (1937, 1959), «Пролегомени до всіх герметичних наук» (1958), «Відступ з приводу галош» (1966), «Сходами вгору, сходами вниз» (1967), «Макумба, або дерево, що ворожить» (1968), «Проникнути в суть» (1968), «Співець тропічних островів» (1969), «Бетховенські литаври» (1970), «Рожеві корови і сірі скандали» (1970), «Убивство, молитва та провидці», «Анатомічний атлас кохання» (1974), «Мемуари» (1976), «Божевільна історія» (1979).
    Помер 24 травня 1972 р. у Варшаві.