Айзеншток Ієремія Якович – український і російський радянський літературознавець. Народився 4 березня 1900 р. у родині аптекаря. Закінчив Єлисаветградське реальне училище (1916), історико - філологічний факультет та аспірантуру Харківського університету. Першою науковою працею молодого вченого стала літературознавча розвідка «Матеріали до біографії професора В.М. Черняєва» (1917); його перша стаття «О. Потебня та українська література» з'явилася в журналі «Шляхи мистецтва» в 1921 р.
   У 1917-1920 рр. виконував обов'язки секретаря Харківського народного університету, був вченим редактором редколегії видання творів О. Потебні (1920-1922).
   У 1924 р. - серед організаторів науково-дослідного інституту Тараса Шевченка (тепер Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАНУ). З 1926 по 1931 р. обіймав посаду вченого секретаря цього інституту.
   Досліджував творчість Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, І. Котляревського, Є. Гребінки, І. Франка, М. Коцюбинського, І. Манжури.
   Предметом наукових інтересів вченого стає біографія Т.Г. Шевченка, його творча лабораторія, зв'язки поета з російською літературою і визвольним рухом у Росії.
   У 1925 р. за його редакцією виходить перше повне коментоване видання «Щоденника» Т. Шевченка. Протягом наступних років літературознавець працює над коментарями до дванадцятитомного зібрання творів Кобзаря (1925-1931).
   Завдячуючи І. Айзенштоку в Україну повернуто унікальні речі Т.Г. Шевченка: лист до Г. Квітки-Основ’яненка, датований 8 грудня 1841 р., 5 художніх полотен Кобзаря, 2 листи до О. Маркевича (1857, 1860), автограф поеми “Мар’яна-черниця”, 80 малюнків з серії «Блудний син», 46 шкіців, 9 автопортретів, 12 акварелей періоду заслання 1849–1957 рр., портрети Айри Олдріджа, М. Щепкіна.
   З 1931 по 1934 р. працює у Партвидаві ЦК КП(б)У. У 1934 році переїздить до Ленінграда. Працює в Інституті російської літератури (Пушкінському Домі), де продовжує досліджувати Шевченкіану. У 1935 році захищає кандидатську дисертацію. Редаговані Айзенштоком твори Т.Г. Шевченка «Кобзар», «Стихотворения» були видані у 1939 р.
   Під час Великої Вітчизняної війни брав участь в обороні блокадного Ленінграда, працював перекладачем політвідділу дивізії, інструктором з роботи серед військ противника.
   У повоєнні роки здійснив текстологічну підготовку академічних видань творів М. Гоголя, Г. Успенського, М. Чернишевського, М. Некрасова, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, І. Манжури, М. Коцюбинського, І. Франка.
   Підготував до видання чотиритомне зібрання творів Т.Г. Шевченка російською мовою. Став ініціатором і співавтором першого у світі енциклопедичного видання «Шевченківський словник», який було відзначено Державною премією України імені Т.Г. Шевченка (1980).
   Автор наукових праць: «Шевченкознавство – сучасна проблема» (1922), «До історії видань творів Г.Ф. Квітки» (1927), «П. Гулак-Артемовський: матеріали до біографії та історично–літературної оцінки» (1927), «І. Котляревський і українська література» (1927), «І. Котляревський як поет» (1928), «“Енеїда” Котляревського» (1931), «Судьба литературного наследия Шевченко», «Неизданные письма Т.Г. Шевченко» (1935), «Шевченко и фольклор» (1939), «Т.Г. Шевченко и К.П. Брюллов» (1939), «Як працював Шевченко» (1940), «Із розшуків про Шевченка» (1957), «“Подражаніє сербському” Т. Шевченка» (1960).
    Автор спогадів про П. Тичину, О. Білецького, М. Йогансена.
    Помер 7 червня 1980 р. у Ленінграді.
   Архів ученого зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАНУ, бібліотека - у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.