|
Віртуальні
виставки |
|
«Доблесть
не вмирає з героєм, а переживає його» |
|
Невпинний час все далі відносить
трагічні події Другої світової війни. Майже всіх,
хто виборов для нас мир, він забрав з собою.
Залишилася пам’ять - в наших серцях, на сторінках
книг, пожовтілих фото і документах. Багато
письменників і митців Кіровоградщини пройшли
фронтовими шляхами. Вони були кореспондентами
військових газет, солдатами, матросами, в боях не
жаліли ні крові своєї, ні життя. Згадаймо їх!
До Вашої уваги – віртуальна виставка,
девізом якої могли б стати слова Еврипіда:
«Доблесть не вмирає з героєм, а переживає його».
Двадцять п’ять письменників, журналістів,
митців (цілий взвод!), чиє життя було пов’язане з
нашим краєм, завдяки зібраним і дбайливо
збереженим у музеї матеріалам, постануть перед
Вами молодими вояками або сивочолими ветеранами.
А нам, сьогоднішнім, охочим жбурляти камінням в
історію, вони могли б відповісти рядками вірша
Сави Голованівського:
І не посміє нам ніхто сказати в вічі ,
Що перед совістю нечесні ми були –
Що з долі власної взяли ми плату двічі
Чи людству й вічності боргів не віддали.
«Сучасне завжди на дорозі з минулого в
майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле?» -
запитував геніальний Олександр Довженко у
повісті «Зачарована Десна». А дійсно: чому? |
|
|
|
Біба
Петро Микитович (1913-2002) - поет. Народився у м.
Новомиргороді, нині Кіровоградської області.
Учасник війни з липня 1941 року до Перемоги.
Починав сержантом, закінчив старшиною. Як
помічник командира мінометного взводу брав
участь в обороні Шепетівки, Черкас, Кременчука.
Після шпиталю (поранення під Кременчуком) –
командир мінометного взводу Закавказького
фронту. Нагороджений медалями «За бойові
заслуги», «За оборону Кавказу». |
|
|
|
|
|
Вервес
Григорій Давидович (1920-2001) - літературознавець,
критик. Народився в с. Петрове, нині Петрівського
району Кіровоградської області. Учасник війни із
серпня 1943 року до Перемоги. Перше звання -
лейтенант. Командував вогневим взводом
артилерійської бригади. Воював на 1-му
Українському, 1-му і 2-му Білоруських фронтах.
Нагороджений двома Орденами Червоної Зірки,
медалями «За бойові заслуги», «За визволення
Варшави» та ін. |
|
|
|
|
|
Голованівський
Сава Овсійович (1910-1989) - поет, прозаїк,
драматург, перекладач. Народився в с.
Єлисаветградківка, нині Олександрівського
району Кіровоградської області. Учасник війни з
червня 1941 року і до Перемоги. На фронт пішов
будучи членом Спілки письменників. Перше звання -
інтендант 1-го рангу, останнє - підполковник. Був
спеціальним кореспондентом газет «Червона
Армія», «За честь Батьківщини». Двічі отримував
поранення. У музеї зберігається книга С.
Голованівського «Мсти, воин!», видана 1942 року в
Уфі Спілкою радянських письменників України.
Дуже популярною в
роки війни була «Пісня про мою Україну» на вірші
Голованівського. |
|
|
|
|
|
Сава
Голованівський та Леонід Первомайський
1942 |
|
Сава
Голованівський (крайній ліворуч)
серед військових кореспондентів |
|
|
|
|
|
|
|
Гончаренко
Борис Аврамович (1925-1993) - прозаїк, критик,
журналіст. Народився у м. Новомиргороді, нині
Кіровоградської області. У перші дні війни
працював на будівництві оборонних укріплень,
потім був зв’язковим винищувального батальйону.
Командував взводом автоматників 2-го
Білоруського фронту. Нагороджений медалями «За
відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та ін. |
|
|
|
|
|
Далекий
Микола Олександрович (1909-1976) - прозаїк,
сценарист. Народився у с. Димино, нині
Рівнянського району Кіровоградської області.
Учасник війни з червня 1941 року. У званні
молодшого лейтенанта командував взводом
розвідки, пізніше - шабельним ескадроном на
Південно-Західному фронті. Після поранення
працював у евакошпиталях. |
|
|
|
|
|
Добрін
Наум Ноєвич (1911-2002) - журналіст, публіцист, поет,
прозаїк. Народився у містечку Радомишль на
Житомирщині. Під час війни працював літератором
газети «За радянську Україну»
Південно-Західного фронту, начальником таємного
і загального відділів Українського штабу
партизанського руху, після звільнення в 1943 році
Донбасу від фашистів - заступником редактора
газети «Ворошиловградська правда». З нашим
містом життя пов’язане з 1950-х рр. |
|
|
|
|
|
Наум Добрін
(2-й ліворуч) з фотокором Яковом Давідзоном,
поетами Сергієм Воскрекасенком та Андрієм
Малишком
1942 |
|
Сталінградський
фронт. Зліва направо:
військові кореспонденти Дмитро Гринько, Наум
Добрін,
Анатолій Шиянанівський
1942 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Добровольський
Спиридон Петрович (1894-1977) - прозаїк.
Народився в с. Єлисаветівка, нині
Новоукраїнського району Кіровоградської
області. Пішов на фронт у 1941 році. Перше звання -
капітан, останнє - підполковник. Був помічником
начальника базового лазарету, згодом здійснював
постачання медико-санітарного відділу Волзької
військової флотилії. Нагороджений орденами
Червоного прапору, Червоної Зірки (двома),
Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями. |
|
|
|
|
|
|
1945 |
|
1970 |
|
|
Доломан
Євмен Михайлович (1919-2006) - поет, прозаїк.
Народився у с. Ольгівка, нині Новгородківського
району Кіровоградської області.
У серпні 1941 р. був тяжко поранений і
демобілізований. У березні 1943 р. повернувся на
фронт добровольцем у складі танкової бригади.
Був мінометником. Війну закінчив у Берліні.
Нагороджений ордеами Червоного Прапора,
Червоної Зірки, медаллю «За відвагу». |
|
|
|
|
|
Жолдак
Олесь (Олексій) Іванович (1918-2000) - поет, сатирик,
гуморист, сценарист. Народився у с. Верблюжка,
нині Новгородківського району Кіровоградської
області.
На фронті з травня 1942 р. Був командиром
вогневого взводу «катюш», начальником зв’язку
дивізії мінометного полку. Нагороджений
орденами Червоної Зірки (двома), медалями «За
відвагу», «За оборону Сталінграда», «За взяття
Будапешта» та ін. |
|
|
|
|
1944 |
|
|
Казнадий
Іван Васильович 1925-2006) - актор, режисер.
Працював у Кіровоградському українському
музично-драматичному театрі ім. М.Кропивницького
(1956–59, художній керівник – 1968–76, 1996–97).
Народився в с. Рогова, нині Уманського р-ну
Черкаської обл.
Після закінчення військових курсів у
серпні 1943 р. став радистом-стрільцем екіпажу
танка Т-34. Воював на Західній Україні, Польщі,
Румунії та Австрії. |
|
|
|
І.Казнадій
(крайній праворуч) з екіпажем танка
Польща, 1944 |
|
|
|
|
|
|
1941 |
|
1942 |
|
|
Карєв
Григорій Андрійович (1914-1992) – прозаїк, поет.
Народився 14 лютого 1914 р. в с. Бежбайраки, нині село
Кропивницьке Новоукраїнського району
Кіровоградської області.
У серпні 1941 року був призначений
політруком десантного загону моряків
Чорноморського флоту, захищав Одесу. У боях за
місто був тяжко поранений розривною кулею. Друге
поранення отримав під Сталінградом. Після
шпиталю очолив курсантську газету
фельдшерського військово-морського училища. |
|
|
|
Кобура-футляр
до пістолета системи «ТТ», яка належала Г.Карєву |
|
|
|
|
|
Книшев
Георгій Арсентьєвич [псевдонім Книш] (1922-1997) –
поет, прозаїк. Народився в с. Петрове, нині
Петрівського району Кіровоградської області.
Учасник війни з 1941 р. до Перемоги. Був
наводчиком, командиром обслуги протитанкових і
гаубичних гармат, командиром вогневого взводу
винищувального протитанкового артилерійського
полку. Нагороджений орденами Вітчизняної війни,
Червоної Зірки (двома), медалями «За відвагу», «За
оборону Сталінграда», «За взяття Берліна». |
|
|
|
|
|
Козаченко
Василь Павлович (1913-1995) – прозаїк, громадський
діяч. Народився у с. Новоархангельськ, нині
Новоархангельського р-ну Кіровоградської
області.
Учасник війни з її першого дня.
Командир бойового взводу. Потрапив у вороже
оточення. Після невдалих спроб пробитися до
своїх дістався до рідного села. Налагодив
зв’язки з підпіллям, виконував доручення
партизан. Перебуваючи на окупованій території,
був свідком багатьох трагічних подій. Побачене й
почуте записував олівцем на клаптиках паперу,
вкладав у пляшку і закопував у землю.
Повернувшись весною 1944 р. до Києва, привіз з собою
17 написаних на окупованій території оповідань.
Одне з них - «Гроскопф» («Велика голова»),
написане хімічним олівцем на зворотному боці
німецьких касових бланків, зберігається в музеї. |
|
|
|
|
|
Оповідання
В. Козаченка «Гроскопф»
1943 |
|
|
|
|
|
Козлов-Качан
Вулкан Миколайович (1924-2019) - прозаїк. Народився
в селі Гертопаново, нині Бобринецького району
Кіровоградської області.
Війну зустрів курсантом авіашколи. З 1944 -
пілот винищувача. За роки Другої світової війни
здійснив 495 вильотів, мав численні нагороди. |
|
|
|
|
|
Логвиненко
Віталій Андрійович (1928-1990) – прозаїк. Народився
у с. Дическулове, нині с. Комишувате
Новоукраїнського району Кіровоградської
області.
Учасник війни з 1943 р. до Перемоги. Брав
участь в антифашистському підпіллі на
окупованій території. Служив механіком-водієм
танка. Нагороджений орденами Вітчизняної війни,
Слави ІІІ ступеня, медалями. |
|
|
|
1977
|
|
Моторний
Олександр Давидович (1919-1977) – прозаїк, педагог.
Народився у с. Спаське, нині Маловисківського
району Кіровоградської області.
Учасник війни з 1944 р. Служив у штабі
гвардійської стрілецької дивізії Першого
Українського фронту, брав участь у бойових
операціях. Нагороджений медалями «За відвагу»,
«За бойові заслуги», «За визволення Праги». |
|
|
|
|
|
Німенко
Андрій Васильович (1925-2006) – письменник,
скульптор, мистецтвознавець. Народився у с.
Інгуло-Кам’янка, нині Новгородківського району
Кіровоградської області.
Учасник війни з 1943 р., був мінометником.
Брав участь у визволенні Кривого Рогу,
Знам’янки, Кіровограда. Після поранення під
Первомайськом - демобілізований. |
|
|
|
1941
|
|
Оверченко
Костянтин (Кость) Гаврилович (1920-2017) – поет,
перекладач, громадський діяч.
Народився у м. Новогеоргіївську, нині м.
Світловодськ Кіровоградської області.
Служив артилеристом на острові Сааремаа в
Естонії, де і зустрів Другу світову війну. У
жовтні 1941-го потрапив у полон, був відправлений
до концтабору Саласпілс, двічі тікав, але знову
потрапляв до нацистів. Третя спроба виявилася
вдалою. Потрапив до партизанського загону, в
якому воював до кінця війни. Займався
розмінуванням території Латвії.
Понад п’ятдесят тисяч мін було
знешкоджено мінерами, якими керував К.Оверченко. |
|
|
|
|
|
|
Австрія, 1945 |
|
|
Петров
Микола Гаврилович (1923-1999) – прозаїк,
перекладач, громадський діяч. Народився у с. Нова
Прага, нині Олександрійського району
Кіровоградської області.
У червні 1941 року закінчив десять класів Як
і багато однолітків, опинився на окупованій
території. Після звільнення Знам’янки у 1944 р.
призваний до армії. Був кулеметником стрілецької
дивізії. |
|
|
|
|
|
Документи
часів Другої світової війни з архіву М.Г.Петрова |
|
|
|
Лист
М.Г.Петрова з фронту |
|
|
|
Лист
М.Г.Петрова з фронту |
|
|
|
Фронтовий
трикутник М.Г.Петрова |
|
|
|
Є.Поповкін у звільненому
Севастополі
Травень 1944 р.
|
|
Поповкін Євген Юхимович (1907-1968) -
письменник, журналіст. Народився у с.
Петроострів, нині Новомиргородського району
Кіровоградської області
В Радянській Армії служив
редактором відділу Художньої літератури
Воєнвидаву, редактором армійської газети,
старшим інструктором ГоловПУРу Радянської Армії. |
|
|
|
|
|
Рибак
Натан Самійлович (1913-1978) – прозаїк. Народився у
с. Іванівка, нині Новомиргородського району
Кіровоградської області.
В перші роки війни працював в Уфі, де
готував серію видань «Фронт і тил». З 1943 р. - на 1-му
Українському фронті. Був військовим
кореспондентом. Брав участь у визволенні
Румунії, Польщі, Чехословаччини. Нагороджений
Орденами Великої Вітчизняної війни, Червоної
Зірки, медалями. |
|
|
|
|
|
Романовський Олексій Корнійович (1918-2014) - літературознавець, перекладач,
державний діяч. Народився у с. Талова
Балка Світловодського району Кіровоградської
області.
Починав війну 1941 року старшим
сержантом, останнє звання - майор. Був
начальником секретного сектору штабу танкової
дивізії Південно-Західного фронту, згодом -
помічником начальника політвідділу автополку
спецчастин Сталінського гарнізону, потім до
кінця війни - на такій само посаді у Сиваському
танковому училищі. |
|
|
|
|
Літо
1942 р. |
|
|
Тарковський Арсеній Олександрович (1907-1989)
– поет, прозаїк, перекладач. Народився
у м. Єлисаветграді, нині м. Кропивницький
Кіровоградської області.
Одинадцять разів писав заяву
з проханням взяти його до діючої армії. Від
початку 1942 року - на фронті, на передовій.
Військовий кореспондент газети «Бойова
тривога». Після поранення розривною кулею
втратив ногу. Нагороджений орденом Червоної
Зірки, медалями. |
|
|
|
Дороги війни.
Арсеній Тарковський ліворуч
1942 |
|
|
|
Арсеній
Тарковський (ліворуч) та Олександр Твардовський
Літо 1943 р. |
|
|
|
|
|
Фісанович
Ізраїль Ілліч (1914-1944) - офіцер-підводник, Герой
Радянського Союзу, літератор. Народився у м.
Єлисаветграді, нині м. Кропивницький
Кіровоградської області.
У роки Другої світової війни був
командиром підводного човна М- 172, на рахунку
якого 18 бойових походів та 13 знищених ворожих
кораблів.
У 1942 р. І.Фісановичу присвоєне звання
Героя Радянського Союзу. У липні 1943 р.
призначений на посаду командира дивізіону
бригади підводних човнів Північного флоту.
За успішні бойові операції нагороджений
двома орденами Червоного Прапора, орденом
Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом США
«Морський Хрест», медалями.
Автор книг: «Записки подводника» (1943),
«История “Малютки“» (надрукована після війни,
1956), присвячених подвигам моряків-підводників у
роки Другої світової війни. Автор слів пісень
«Гімн підводників» (музика О.Леснікова),
«Стройова підводна» (музика Є.Жарковського) та
ін. Загинув під час виконання бойового завдання. |
|
|
|
|
|
Ярош
Віктор Петрович (1914–2001) - прозаїк, журналіст,
краєзнавець, театрознавець, багаторічний
директор меморіального музею М.Кропивницького.
Народився у с. Бистрик, нині Кролевецького району
Сумської області.
Шляхами війни В.П. Ярош пройшов у складі
винищувального авіаційного полку. Нагороджений
орденом Вітчизняної війни, медалями «За бойові
заслуги», «За оборону Сталінграда». |
|
|
|