Віртуальні виставки

Марко Кропивницький і будинок Тобілевичів
(180-річчю від дня народження Марка Лукича Кропивницького присвячується)

    22 травня (за офіційними документами) 1840 року народився визначний актор, драматург, один з фундаторів українського професійного театру Марко Лукич Кропивницький. У липні 2016 року Кіровоград було перейменовано на Кропивницький. А чи багато будівель у місті над Інгулом і досі пам’ятають корифея? Абсолютно точно можна назвати дві адреси - будинок Зайковської на колишній Болотяній, згодом Пролетарській, а нині - вулиці Миколи Смоленчука і будинок на Знаменській, тепер - вулиці Тобілевича.     Перший будинок належав родичці дружини Марка Кропивницького. Багато років він був для нього рідною домівкою. Нині там знаходиться меморіальний музей драматурга.
    Другий будинок належав Тобілевичам. Три брати і сестра з цієї родини відомі театральному світу як Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті. Їх внесок у становлення і розвиток українського професійного театру безцінний. Чверть століття тому в будинку Тобілевичів відкрито літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого.
    І ще одна міська будівля пов’язана з Марком Кропивницьким - театр його імені. Істотно змінений ремонтами й реконструкціями, він залишається місцем, де 1882 року зійшла зоря нової ери українського театру.

Кіровоградський академічний обласний
український музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького

   Знайомство Марка Кропивницького з Іваном Тобілевичем (Карпенком-Карим) розпочалося у повітовому містечку Бобринець Херсонської губернії на початку 1860-х років.
   Кропивницькому було 22 роки, Тобілевичу - 17. Обидва – на казенній, тобто чиновницькі службі. Єдиною розрадою для молоді у маленькому провінційному містечку був аматорський театральний гурток. Марко Кропивницький з Іваном Тобілевичем стали його активними учасниками. Любов до театру на довгі роки окреслила коло їх спільних інтересів.

     Після переведення у 1865 році повітового центру з Бобринця до Єлисаветграда туди перебралося і чиновництво, в тому числі - Кропивницький і Тобілевич.
    Тобілевичі спочатку не мали в місті власного житла і винаймали будинок у священика Загорського. Ймовірно, будинок знаходився недалеко від початку теперішньої вулиці Соборної.
    Із книги спогадів «По шляху життя», написаної Панасом Тобілевичем (Саксаганським), молодшим братом Івана Тобілевича, у 1935 році:
«Проти Великої вулиці на горі стояла, та й тепер стоїть, фортеця, збудована за указом цариці Єлисавети (закладена 29 грудня 1751 року). На майдані, праворуч дороги, проти фортеці, стояв ряд будинків. Два останні з них належали попові Загорському. Після цих будинків починався степ, а позад будинків по балочці розкидані землянки. Ця частина міста звалася Чичирою.
    Два будинки Загорського виходили чолом до кріпості, а третій – позад них у дворі – чолом виходив на Чичиру. От цей будинок і найняли брати… Брати служили: Іван – за секретаря міської поліції, Михайло – приставом, Петро – столоначальником повітової поліції. Всі ще були нежонаті… До нас наїздив і довгенько проживав М.Л. Кропивницький. Він улаштував музичне тріо: сам грав першу скрипку, брат Іван – на другу, а Михайло – на віолончелі.
Грали українських пісень, що їх розклав на тріо Кропивницький: «Та нема гірш нікому», «Ой, у лузі», «Ти не жур мене, моя мати»…»

Єлисаветград. Чечорська балка

    Марко Кропивницький у своїй «Автобіографії» згадує: «В Єлисаветграді я поселився в сім'ї Тобілевичів (батька Карпенка-Карого, Садовського і Саксаганського)... Опріч цих трьох, ще було два Тобілевича: Петро і Мартин. Тут я задумав зорганізувать квартет; сам я трошки терликав на скрипці… Почав я вчить І[вана] К[арповича] на секунді, а М[иколу] К[арповича] на віолончелі; альта у нас поки не було. У І[вана] К[арповича] пальці були страшенно тверді, він не міг їх переставлять, і я йому мусив їх пересовувать на струнах; окрім того у нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч одсипай... Коли сходились до нас товариші, то ми впотяжали вечеринку і обертались у бальних музик, вигравали: польки, мазурки, вальці, кадрилі... Зимою ми задумали з І[ваном] К[арповичем] вести спартанський образ жизні, не веліли топить в своїй кімнаті аж до декабря. Вранці, коли висовували з-під одіяла голови, то парою, мов туманом, застилало нам очі, і ми хутко схоплювались з ліжка і боролись, доки було аж піт не пройме… Ми вибігали босяком надвір, не дивлячись на мороз, вітер, дощ, і все сходило, як з гуски вода».
    Через деякий час Кропивницький повертається до Бобринця, потім з різних причин - знову до Єлисавета. Так тривало до 1871 року, коли Марко Лукич подав у відставку і розпочав свою діяльність як професійний актор.

    У 1872 році родина Тобілевичів придбала за 2000 карбованців у вдови священика Якова Курлова будинок на вулиці Знаменській (поруч була церква Знамення Божої матері).
    За свідченням Андрія Юровича Тобілевича, онука Івана Тобілевича, садиба займала майже гектар. На ділянці знаходився будинок площею 130 кв. м (за часи Тобілевичів трохи більший, бо ще була кухня і ванна), флігель на дві кімнати з кухнею та великий садок.

    На той час Іван Тобілевич був одружений з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського).
    Одинадцять років (саме стільки прожив Іван Тобілевич на Знаменській) садиба була осередком українського культурного життя в місті. У будинку збиралася прогресивна інтелігенція, проводилися літературні та музичні вечори.

    У 1875 році кочове театральне життя знову приводить Марка Кропивницького до Єлисаветграда.
    Із книги спогадів Панаса Саксаганського «По шляху життя»: «… Тут він (Іван Тобілевич – авт.) заснував гурток аматорів сценічного мистецтва. Улаштував у «Громадському зібранні» кін, і тут під його орудою та режисерством, почались вистави. Прибуток з вистав ішов на допомогу бідним учням. Діло було поставлене статечно. На тиждень ставили не менше як дві вистави… Вистави йшли хороше.
    В Єлисаветі був той театр, що й тепер існує. Тоді він належав Трамбицькому… В цім театрі завжди грала російська трупа, та не видержувала сезону і, як звичайно кажуть, - «горіла».
    Після одної з таких «пожеж» в Єлисаветі залишився Кропивницький... Брат Іван запросив його до аматорського гуртка з платнею 150 карбованців на місяць. Ми з братом Миколою та з приятелем Грабенком не вилазили з клубу і допомагали Маркові Лукичу малювати декорації: грунтували їх, варили клей».

    Кропивницький дав згоду очолити гурток до весни. Він мав широке коло обов’язків: крім того, що виступав як актор і режисер, оркестрував музику для дванадцяти інструментів, писав декорації, навчав аматорів-початківців.
    1875 році Марко Лукич взяв участь у першій постановці відомих «Вечорниць» Петра Ніщинського, написаних композитором спеціально для єлисаветградських аматорів до їхньої вистави «Назар Стодоля». На фото, зробленому після прем’єри «Вечорниць», Марко Кропивницький та Іван Тобілевич стоять поруч.

    Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка. Марко Лукич відновив театральну гастрольну діяльність у складі російськомовних труп.
    Повертаючись до Єлисаветграда під час коротких вакацій, Марко Кропивницький був бажаним гостем у будинку на Знаменській. Ось як згадує про це Євген Чикаленко, в подальшому відомий український громадський діяч, видавець, меценат, а тоді – учень Єлисаветградського земського реального училища, однокашник молодших братів Івана Тобілевича - Панаса та Миколи. Деякий час він квартирував у Тобілевичів:
    «… По суботах у К.Карого часом збирались гості, Українці: інспектор духовного училища Лащенко та учителі: брати Стиранкевичі, Баришевський, Беззабава та члени бувшого аматорського гуртка, між ними і М. Кропивницький. Тоді Надія Карлівна грала на роялі, Кропивницький – на скрипці, а Михайло Тобілевич – на басолі (віолончело), а потім співали дуже гарно хором українських пісень».
     У великому садку Тобілевичів стояла альтанка з живоплоту – жовтої акації. Це було місце бесід і літніх «суботників», тобто дружніх суботніх зустрічей.
    Межі садиби Тобілевичів за радянські часи зменшилися в кілька разів, точне місце альтанки визначити неможливо, але можна уявити, як Марко Кропивницький з товариством у теплу пору року проводили там свій час.

    У 2020 році виповнюється 140 років від дня написання єлисаветградцями широковідомого колективного листа історику літератури, етнографу, відомому російському журналісту, співробітнику журналу «Вестник Европы» Олександру Пипіну з проханням посприяти скасуванню ганебного Емського указу 1876 року про заборону української мови, літератури і театру. Лист підписали: Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Євген Чикаленко, Андрій Грабенко, Надія Тобілевич, Опанас Михалевич, Олександр Тарковський, Олександр Волошин, тобто ті, хто жив у будинку на Знаменській або були його гостями. Наводмо текст відповідно оригіналу:
    «Милостивый государь, Александр Николаевич!
    Считаем совершенно излишним подробно излагать историю малороссийской литературы - она Вам известна. Но так как настоящее письмо будет касаться именно этого предмета, то мы позволяем себе сделать только небольшое вступление, чтобы таким образом приступить к нему.
    В лучший период для малороссийской литературы, когда в свет вышло много, хотя и небольших книжек два народа на малороссийском языке, вдруг, совершенно нежданно-не гадано, в 1876 году последовало полное запрещение не только печатать что нибудь на малороссийском языке, но даже представление на сцене старых пьес, подверглось запрещению.
    Не станем говорить о том, какое вредное влияние это запрещение имело на рост, только что начинавшей свою жизнь малороссийской литературы, так как Вам, историку этой литературы, более, чем кому нибудь это известно.
    Но приступим к делу. Не так давно, месяца два тому назад, в таких окраинах как Херсон, Елисаветград и Одесса – города Новороссийского края – по ходатайству некоторых лиц, дозволено было представления малороссийских пьес.
    Заключая из этого, что времена, так сказать, переменились, одним из нас была представлена в Главное Управление по делам печати для разрешения к напечатанию маленькая брошюрка – «За мое жито та мене й бито». Предполагалось сделать пробу. И увы! Проба оказалась вполне не удавшеюся: печатать этот маленький очерк не дозволили без объяснения причин!..
В настоящее время происходит пересмотр действующих законов о печати. Это самый удобный момент поднять вопрос о правах малороссийского языка.
    И так как Вы один из самых компетентных людей в этом вопросе, то по этому и всякое заявление Ваше в газетах и журналах будет иметь несравненно большой успех, чем заявление лишь не известных в литературе.
    Взяв все это в соображение мы просим Вас, Милостивый государь, поднять в литературе вопрос о правах на существование малороссийского языка в пределах возможных по духу времени. А также, не найдете ли уместным поговорить об этом деле с литераторами, приглашенными в комиссию для пересмотра законов о печати и просить их принять на себя труд поднять этот вопрос и в самой комиссии.

Уважающие Вас:

Иван Тобилевич
Марко Кропивницкий
Евгений Чикаленко
Андрей Грабенко
Надежда Тобилевич
Афанасий Михалевич
Александр Тарковский
Александр Волошин

24 ноября 1880 г.
г. Елисаветград»

    Через рік, у 1881 році, безглузді заборони Емського указу, хоч і не у повному обсязі, були скасовані, що, зрештою сприяло створенню першої української професійної театральної трупи.

Лист єлисаветградців О.М.Пипіну
1880

    Під час єлисаветградських гастролей 1883 року керманичі першої української професійної трупи Михайло Старицький та Марко Кропивницький були гостями будинку на Знаменській. Тоді ж Івана Тобілевича звільнено з поліцейського управління за політичну неблагонадійність і він отримав запрошення до акторського гурту.
    Подальше життя Карпенка-Карого не пов’язане з міським будинком. За заповітом батька садиба відійшла у рід сестри Івана Карповича - Марії (Садовської-Барілотті). Чи бував відтоді у будинку Марко Кропивницький - достеменно не відомо. Така ймовірність існує, адже Марко Лукич добре знав Марію, шанував її акторський і співочий талант, час від часу вони грали в одній театральній трупі.

    У 1995 році в будинку Тобілевичів, з нагоди 150-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого, було відкрито літературно-меморіальний музей. Науковці не обмежилися дослідженням життєпису корифея та членів його славетної родини. Серед напрямків роботи - вивчення та популяризація літературного і театрального процесів на теренах краю.
    Оминути увагою таку видатну постать як Марко Кропивницький, було неможливо.
    У фондах музею зберігаються прижиттєве видання творів Марка Кропивницького – «Повний збірник творів», том ІІ (1903 р.), оригінали фото Марка Лукича та його театральної трупи 80-х рр. ХІХ століття, листовні картки, добірка творів корифея, виданих у 2-й половині ХХ століття.

    Окрема тема музейної збірки – фото, афіші, програми різних років, ескізи художників Миколи Сакевича, Валерія Іванова, Данила Нарбута до вистав за п’єсами корифея на сцені театру імені Марка Кропивницького.

Фото

Програмки

Ескізи

   Нінель Михайлівна Смоленчук, вдова письменника, педагога, краєзнавця Миколи Кузьмовича Смоленчука, передала до музею листування свого чоловіка з сином Марка Лукича Кропивницького Володимиром. Добірка кореспонденції складається з 32 листів і 11 листовних карток. Заочне спілкування почалось у 1959-му і тривало 15 років.
    Уривчастість автобіографії, написаної Марком Кропивницьким, породжувала багато запитань у Смоленчука, який натхненно працював над повістю про корифея «Степи полинові», і він звертався з ними до Володимира Марковича.
    Остання кореспонденція 81-річного В.М. Кропивницького датована 1973 роком. У листовній картці повідомляється, що він переїхав жити до ленінградського Будинку ветеранів сцени і з великим задоволенням перечитує роботи М. Смоленчука про життя і діяльність Марка Лукича.

Листовна картка В.М.Кропивницького М.К.Смоленчуку
20.05.1973

     Видатному драматургу було присвячено чимало виставок нашого музею, творчих зустрічей з акторами театру імені Марка Кропивницького.
    З нагоди ювілею корифея українського професійного театру на замовлення управління культури і туризму Міської ради творча група молодих креативних телевізійників у співдружності з літературно-меморіальним музеєм І.К.Карпенка-Карого та меморіальним музеєм М.Л.Кропивницького створила відеоекскурсію «Український Шекспір». Фото зі зйомок у музеї Карпенка-Карого завершують нашу віртуальну виставку.