Віртуальні виставки

«Майстри слова»

    Щорічно, 6 червня в Україні відзначається День журналіста. Цього дня, у 1992 році Спілку журналістів України було прийнято до Міжнародної федерації журналістів. Указ про святкування був підписаний Президентом України 25 травня 1994 року.
    День журналіста – не тільки професійне свято працівників ЗМІ, а й загальнонаціональне, адже важко уявити сучасне суспільство поза інформаційним простором.
    Музейне життя неможливе без тісної співпраці з журналістами, які висвітлюють виставки, презентації, заходи, здобутки і проблеми, популяризують нашу діяльність. Тільки з початку року музей згадували у пресі більше семи десятків разів. На сторінках друкованих та електронних ЗМІ науковці публікують свої статті. Медійники - бажані гості в Карпенковій оселі. Деякі стали симпатиками, помічниками і справжніми друзями музею.
    Талановитим людям буває тісно в рамках однієї професії. Багато з тих, хто обрав своїм фахом журналістику або пов’язав з нею значну частину свого життя, знайшов себе і в літературі. Віртуальна виставка «Майстри слова» доводить, що в нашому краї таких постатей не бракує.

     Журналістику з письменництвом поєднували багато відомих літераторів, навіть у позаминулому столітті.
    Відомий прозаїк, журналіст, критик, публіцист, перекладач Ісаак Вульфович Шкловський (псевдонім Діонео, 1864-1935) народився у Єлисаветграді. Вчився в Єлисаветградській чоловічій гімназії, Одеському реальному училищі, Харківському університеті. Був співробітником «Русских ведомостей», лондонським кореспондентом «Русских ведомостей» та «Русского богатства». Вважався авторитетним спеціалістом з Великобританії у російській пресі.
     Переїхав до Лондона у 1896 році. Після Жовтневого перевороту піддавав нищівній критиці більшовицький уряд.
    Автор книг: «Очерки современной Англии» (1903), «Английские силуэты», «На темы о свободе» (1908), «Рефлексы действительности» (1910), «Меняющаяся Англия» (1914-1915), «Кровавые зори. Десять этюдов» (1920), «Когда боги ушли» (1923) та ін.

    Поет, сатирик, мемуарист, журналіст Амінодав Пейсахович Шполянський (псевдонім Дон Амінадо, 1888-1957) народився у Єлисаветграді. По закінченні Єлисаветградської гімназії вчився на юридичному факультеті Одеського та Київського університетів (1906-1910). Був кореспондентом єлисаветградської газети «Голос Юга», висвітлював для неї похорон Льва Толстого.
    Друкувався в газетах «Раннее утро», «Утро России», «Одесские новости»; журналах «Новь», «Красный смех», «Сатирикон», «Новый Сатирикон». У 1918 р. переїздить до Києва, де співпрацює з газетами «Киевская мысль», «Утро», «Вечер», одеськими виданнями «Южное слово», «Современное слово». У 1920 р. емігрував до Франції. Жив і працював у Парижі, де разом з Олексієм Толстим створив дитячий журнал «Зеленая палочка», в якому активно друкувалися І. Бунін, О. Купрін, І. Северянин, К. Бальмонт. Співпрацював з емігрантськими виданнями: газетами «Последние новости», «Свободная мысль», журналом «Илюстрированная Россия», «Сатирикон».
    Дон Амінадо – автор поетичних збірок «Песни без войны» (1914), «Дым без отечества» (1921), «Накинув плащ» (1928), «Нескучный сад» (1935), збірника оповідань «Наша маленькая жизнь» (1927). Єлисаветградський період життя знайшов відображення у книзі спогадів «Поезд на третьем пути» (1954) – однієї з кращих у мемуарній літературі ХХ століття.

    Журналіст, публіцист, прозаїк Наум Ноєвич Добрін (1911-2002) народився у містечку Радомишль на Житомирщині. Закінчив Київську профтехшколу (1929), Московський інститут журналістики (1973).
    У 1929-1931 рр. працював у редакціях газет та журналів «Пролетарская правда», «Радянський Київ», «Червона Україна». Під час Другої світової війни – літератор фронтової газети «За Радянську Україну», заступник редактора газети «Ворошиловградская правда».
    У повоєнні роки – відповідальний редактор газети «Прапор перемоги» (1945-1949), редактор газети «Приінгульська правда» (1952-1954), заступник редактора газети «Кіровоградська правда» (1954-1972). Наум Ноєвич – автор книг публіцистики, гумору, лірики, прози, мемуарів, зокрема: «Сигнаївка» (1938), «Степові світанки» (1960), «Усміхніться, люди добрі» (1994), «Небуденні спомини» (1995), «Будьте як удома» (1999), «Сповідь правнукові» (2001) та ін.
     Наум Добрін – член Кіровоградського обласного літоб’єднання з 1954 р. та член Спілки журналістів СРСР з 1957 р.

    Прозаїк і журналіст Олександр Давидович Моторний (1919-1977) народився у с. Спаське, нині Маловисківського району Кіровоградської області. Закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював учителем, директором школи у с. Березівка Маловисківського району. Учасник Другої світової війни.
     У 1970-х рр. - журналіст обласної газети «Кіровоградська правда».
     О. Моторний – автор п’єси «Свіжий вітер» (1958), збірки гуморесок «Слизьке масло» (1961), книги оповідань «Щедре серце» (1963), «Горлиця з яблуневого саду» (1973).
     Член Спілки письменників України з 1962 р.

    Поет, прозаїк, публіцист, журналіст Георгій Михайлович Поздняк (1926-2008) народився у с. Цепурдєєва Балка, нині Первомайського району Миколаївської області.
    Учасник Другої світової війни.
   Закінчив історико-філологічний факультет Кіровоградського державного педінституту ім. О.С. Пушкіна (1959). Працював учителем, директором школи, кореспондентом газет «Кіровоградська правда», «Шляхом Ілліча» (м. Долинська), «Наддніпрянська правда», «Дніпровські вогні», заступником редактора маловисківської газети «Будівник комунізму».
    Його поезії друкувалися у колективних збірках «Пісні Кіровоградщини» (1967), «Там, де Ятрань» (1972), «П’яте колесо» (2002), «Боковенька-2000», «Боковенька-2002».
    Георгій Михайлович – член Спілки журналістів України (1970), обласного літературного об’єднання «Степ».

    Знаний поет, прозаїк, публіцист, гуморист, журналіст і громадський діяч Віктор Олексійович Погрібний (1935-2017) – уродженець села Матусівка, нині Маловисківського району Кіровоградської області.
    Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1958) працював власкором «Сільських вістей» та «Літературної України». У 1966-1975 рр. був редактором кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», у 1979-1998 рр. – заступником редактора «Кіровоградської правди».
    В. Погрібний – автор численних публіцистичних статей, нарисів, художньо-документальних оповідань, памфлетів та фейлетонів, понад 50-ти теле- та радіопередач з проблем екології, збереження рідної мови, духовності. Його перу належать книги поезій: «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), публіцистики «Жертовне вогнище» (1995), «Серед Українців» (2004), прози «Царина» (2003), гумору і сатири «Маркове пекло» (2005) та багатьох ін.
    З 1969 р. – керівник Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» та головний редактор однойменного літературно-мистецького журналу (до 2017 р.).
    Домігся відкриття музейно-природного заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (1992) в с. Арсенівка, де народився драматург.
    Заслужений журналіст України. Член Національної спілки журналістів України (1958), Національної спілки письменників України (1996).

    Прозаїк Василь Гнатович Журба (1935-2009) народився на Дніпропетровщині, у с. Широке. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова. На Кіровоградщині мешкав з 1960 р. Працював учителем, директором Варварівської школи в Долинському районі Кіровоградської області, кореспондентом, завідуючим відділом районної газети «Шляхом Ілліча» (1977-1985).
    В. Журба – автор книг прози «Грім на голе дерево» (2002) та «У холодному вокзалі» (2006).
    Член Національної спілки письменників України (2004).

    З журналістикою і телебаченням пов’язав своє життя поет, прозаїк, дитячий письменник Віталій Іванович Юречко (1936-2004). Народився у с. Онуфріївка, нині Онуфріївського р-ну Кіровоградської області. Закінчив Харківський інститут культури (1963).
    З 1969 р. працював на Донецькому обласному телебаченні старшим, головним редактором літературного мовлення. Певний час був редактором сатиричного журналу «Е-мое!». Наприкінці 1990-х років створив телепередачу «Літературне перехрестя» та був її незмінним ведучим.
    Віталій Іванович – автор книг: «Щасливої дороги» (1962), «Пристань» (1965), Радуга лета» (1985), «Медведятко клишоноге» (1993), «Сонячне коло» (1993), «Вікно» (1994), «Кленовий лист» (1995), «Сонные сказки» (1995), «Чомучка» (2005) та ін.
     Член Спілки письменників України.

    У редакціях газет «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Народне слово» працював поет, прозаїк, журналіст Віктор Федорович Ганоцький (1936-2010). Він – уродженець с. Настасівка Токмаківського району Дніпропетровської області. Закінчив Харківський інститут культури (1964) та відділ журналістики Київської вищої партійної школи (1975). З 1963 р. мешкав у Кіровограді.
    Автор поетичних збірок «Ти» (1992), «Не продавайте моїх сліз» (1998), «Ім’я стиглого літа» (2001), «Дотик до Вічності» (2006), «Змах крил» (2008); книг прози: «Поцілунок роси» (2007), «Ми прийшли з учора» (2009).
     В. Ганоцький – член літоб’єднання «Степ» (1965), Національної спілки журналістів України (1968), Національної спілки письменників України (2005).

    Журналіст, поет, краєзнавець Владислав Васильович Журавський народився у 1937 р. у м. Токмак Запорізької області. У 1950 разом з родиною переїхав до Кіровограда. У 1962 р. закінчив Кіровоградський педінститут ім. Пушкіна та відділення журналістики ВПШ при ЦК КПУ. З 1963 р. працював у редакції Світловодської газети «Наддніпрянська правда», був головним редактором цього видання. У 2005-2006 рр. редагував Світловодську районну газету «Вісті Світловодщини».
    Перу В. Журавського належить серія краєзнавчих розвідок: «Іванівка.(Янів)», «Світловодськ: місто і люди», «Скарби Чорного лісу»; книги поезій: «На добридень» (1997), «Берег любові» (2004).
     Владислав Васильович – член Кіровоградського обласного літоб’єднання, член Спілки журналістів України.

    Більшу частину свого життя присвятив журналістиці Броніслав Петрович Куманський (1937 р.н.) – уродженець смт Олександрівка, нині Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. Він - випускник факультету теорії та історії мистецтва Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна (1972).
    Співробітничати з пресою розпочав ще під час служби в армії. На журналістській роботі з 1968 р. Працював власкором, завідуючим відділом обласної газети «Молодий комунар» (1969-1974), редактором кіровоградської районної газети «Зоря комунізму» (1974-1980), завідуючим відділом, відповідальним секретарем обласної газети «Кіровоградська правда» (1980-1990), заступником головного редактора, редактором відділу політики і культури обласної газети «Народне слово» (1990).
    Броніслав Петрович – автор книг: «Повертаючись до надрукованого» (2010), «Думки вроздріб» (2012), «Соло на валторні» (2012), «Десята муза Кіровоградщини» (2013), «Terra inkognita» (2014), «Під зорею степової Еллади» (2015).
     Б. Куманський – член Національної спілки журналістів України (1972), Кіровоградської обласної організації НСПУ (2018), Заслужений журналіст України (1988).

    Олександр Федорович Кердіваренко (1937 р.н.) родом із с. Станкувате, нині Вільшанського району на Кіровоградщині. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна.
    Працював у Новгородківській районній газеті «Маяк комунізму», в партійних органах, був головним редактором газети «Кіровоградська правда» (1985-1991), очолював обласну організацію Спілки Журналістів України (1985-1992).
    Автор книг гумору і сатири: «Візит до президента» (2005), «Відпочинок з бараном» (2006), «Дні білих камінців» (2006), «…А жито половіло» (2007); публіцистики «Село – мій ревний біль» (2007), «Сама собі в своїй господі» (2011); поезії «Йдучи в незвідані краї» (2008).
    Олександр Федорович – член Національної спілки журналістів України (1985), член Кіровоградської обласної організації НСПУ (2008).
Заслужений журналіст України (1997). Лауреат премій: обласної літературної імені Євгена Маланюка в за книгу «Село – мій ревний біль» (2010), журналістської «Нестор літописець».

    Понад 20 років мешкав у Кіровограді відомий поет, прозаїк, літературознавець, публіцист, критик Володимир Олександрович Базилевський (1937 р.н., с. Павлиш, нині Онуфріївського району Кіровоградської обл.).
    Після закінчення філологічного факультету Одеського державного університету ім. І. Мечникова був кореспондентом газети «Чорноморська комуна» (Одеса), старшим редактором видавництва «Промінь» (Дніпропетровськ). Працював у редакції «Кіровоградська правда», очолював літературну студію «Сівач».
    Творчий доробок В. Базилевського вражає. Його перу належать поетичні збірки «Ятрань» (1968), «Гони» (1971), «Побачення з тобою» (1978), «Допоки музика звучить» (1982), «Чуття землі небесне» (1983), «Колодязь» (1988), «Вертеп» (1992), «Віварій» (2004), «Крик зайця» (2004); книги критичної прози та есеїстики «І зав’язь дум, і вільний лет пера» (1990), «Лук Одіссеїв» (2005), «Холодний душ історії» (2008). І це далеко не повний перелік творів нашого земляка. Книги В. Базилевського перекладалися російською, болгарською, угорською мовами.
    Лауреат премій: обласної імені Юрія Яновського за поему «Пора перельоту» (1972), Державної УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Вертеп» (1996), літературної імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» за збірку поезій «Колодязь», імені Володимира Свідзінського за збірки поезій «Віварій» та «Кінець навігації» (2004), літературно-мистецької «Київ» імені Євгена Плужника за книгу «Холодний душ історії» (2012).
    Член Спілки письменників України з 1972 р.
    Нині мешкає у Києві.

    Чи не найбільше своїх творів присвячував молоді поет, журналіст, громадський діяч Анатолій Романович Загравенко (справжнє прізвище Куйбіда, 1938-2018). Він уродженець смт Новоархангельськ, нині Кіровоградської області. Навчався у Московському літературному інституті ім. М. Горького (1971) та у Київській вищій партійній школі на відділі журналістики (1975).
    Працював кореспондентом газети «Серп і молот» (1964-1995), редактором міської газети «Знам’янські вісті».
    Автор книг: «Іскрини дощу» (1990), «Спадок» (1997), «Доля» (2000), «Пошук» (2006), «Ностальгія» (2007), «Поеми» (2010), «Твори в 2-х тт.: Драми, поеми, віршовані твори, проза» (2012), «Вкраїна зачекалася на вас…» (2013) та ін.
    Лауреат премій: Кіровоградської обласної комсомольської імені Юрія Яновського (1987), обласної літературної імені Євгена Маланюка за двотомник вибраних творів (2013); переможець загальноукраїнського конкурсу «ЗМІ - громадянському суспільству» (1998).
    А. Загравенко був активним учасником Народного Руху України.
    Член обласного літературного обєднання «Степ» (1969).
    Член Національної спілки письменників України (2004).

    Журналіст, поет, педагог Віталій Семенович Ципін (1939-2004) народився у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський державний університет. До нашого міста переїхав у 1966 році.
    Віталій Семенович був власкором центрального телебачення по Україні, автором низки популярних телепрограм «Театр і час», «Зворотній зв’язок», «Суботні зустрічі», «Директорський час». У 1993 р. став першим редактором газети «Україна-Центр». Був коментатором інформаційно-аналітичних програм українського телебачення. Викладав журналістику у Кіровоградській філії університету «Україна».
    Заслужений журналіст України (1996).
    В. Ципін – автор збірок поезій «Жизнь никому не даст отсрочки…» (2004), «Стихотворения» (2005).
    У 2017 р. Міською радою м. Кропивницький була започаткована журналістська премія імені Віталія Ципіна.

    Поетеса, тележурналістка Людмила Павлівна Ніколаєвська народилася у с. Кричунове Одеської області. Закінчила природничий факультет Черкаського державного педінституту.     Працювала у медичній сфері, кореспондентом Кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», старшим редактором Кіровоградської телерадіокомпанії. Багаторічна ведуча телепрограми «Камертон душі».
    Авторка збірок поезій: «На грани зла и доброты» (1996), «На круги своя» (1999), «Напевы светлого дождя» (2001), «На осонні мальви» (2007), «Над седым, как лунь Ингулом» (2016).
    Л. Ніколаєвська – член Спілки журналістів України (1984), Кіровоградського обласного літоб'єднання «Степ» (1987) творчого об'єднання «Парус» (2009), Конгресу літераторів України (2011).

    Знаний на Кіровоградщині поет, публіцист, журналіст Валерій Васильович Гончаренко (1942-2000) народився у с. Велика Вільхова Лисичанського району Ворошиловградської області. У нашому місті жив з 1944 р.
    По закінченні філологічного факультету Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна працював кореспондентом Кіровоградського телерадіокомітету, в редакціях газет «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Вечірня газета», Народне слово», миколаївській газеті «Ленінське плем’я».
    Був членом літературної студії «Бригантина», фундатором та керівником міської молодіжної студії «Сівач».
    В. Гончаренко – автор поетичних збірок «Червоний волосожар» (1967), «Кроки» (1974), «Дума про отчу землю» (1984), «Шлях до джерела» (1986), «На розі полудня» (1991), «Парад химер» (2000), «Кажу ось: memento mori» (2001), книжки-розмальовки для дітей «Цар Сонько і кіт Санько» (1999). Вірші В. Гончаренка перекладено російською, казахською, азербайджанською, осетинською, болгарською мовами.
    Член Спілки письменників СРСР з 1984 р.
    У 2000 р. Кіровоградською обласною організацією НСПУ та ПВЦ «Мавік» було започатковано обласний літературний конкурс імені Валерія Гончаренка.

    Прозаїк, публіцист, громадський діяч Володимир Федорович Кобзар (1947 р.н., с. Восток Макарівського району Башкирії) журналістську діяльність розпочав з посади літпрацівника Олександрівської районної газети «Вперед» (1969).
    У 1974 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював редактором, старшим редактором, виконуючим обов’язки завідуючого відділом художньої літератури у Симферопольському видавництві «Таврія» (1975-1979).
    У 1981 р. переїхав до Кіровограда, де працював кореспондентом Кіровоградського телерадіокомітету (1982), обласної газети «Кіровоградська правда» (1983-1990), був редактором кіровоградської газети «Думка», завідуючим літературно-драматичною частиною театру ім. М. Кропивницького, відповідальним секретарем Кіровоградської обласної організації Спілки письменників України (1991-1995).
    У 1990-х рр. розпочав активно займатися політичною діяльністю в Народному Русі України.
    Автор книг: «Провулок Гвардійський» (1980), «На отчому порозі» (1988), «Сіль Чумацького шляху» (1989), «Буваличі» (1993, 2012), «Гусі і лебеді. Про Велике зелене дерево» (2013), «Як у раю» (2014), «Хроніка буднів» (2016), «Запах фіалки» (2017) та ін.
    Лауреат міської літературної імені Арсенія Тарковського у номінації «Література для дітей» за книгу «Запах фіалки» (м. Кропивницький, 2018).
Член Національної спілки письменників України (1989).

    Ідеолог відродження козацьких традицій, поет, прозаїк, публіцист, журналіст Юрій Михайлович Дмитренко (псевдонім Максим Думич) народився у 1951 р. в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області. Закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування та відділення журналістики Київської Вищої партійної школи (1985).
    На журналістській роботі з 1975 р. Був військовим журналістом. Працював у районних та обласних газетах Кіровоградщини. З 1980 р. – заступник редактора полтавської газети «Ленінським шляхом», завідуючий відділом у газеті «Комсомолець Полтавщини». У 1990 р. організував і очолив інформаційно-видавниче агентство «Астрея». Водночас редагував обласні газети «Пригоди, події, факти», «Цілком відверто»; літературні газети «Літературна Полтавщина», «Полтавочка»; журнали «Астрея», «Добромисл», «Полтавський детектив», «Журавлик».
    У творчому доробку Ю. Дмитренка – ряд романів та повістей детективного жанру: «Скарби мовчать» (1985), «Гонорар за злочин» (1990), «Кримінальне лото» (1996), «Помилка секретного агента» (1998); збірки поезій «Усе минає» (1999), «Догорає свіча» (2002), «Крик змія» (2003); творів, присвячених славному козацькому минулому України: «Традиції козацького народу», «Про козацьке самоврядування», «Козацькі управи» та багатьох ін.
    Член Спілки письменників України з 1994 р.

    Відомий журналіст, публіцист Валерій Павлович М’ятович (1952 р.н.) – уродженець с. Кальниболота Новоархангельського району Кіровоградської області. У 1975 р. закінчив юридичний факультет Одеського державного університету ім. М. Мечникова.
    Працював зав. відділом районної газети «Слава хлібороба» (Одеська обл., 1975-1978), редактором Любашівської районної газети «Хлібороб» (Одеська обл., 1980-1983), редактором Кіровоградської районної газети «Зоря комунізму» (1984-1986), зав. відділом обласної газети «Кіровоградська правда» (1986-1990), головним редактором обласної газети «Народне слово» (1990-2010), головним редактором обласної газети «З перших уст» (2014-2016). Був засновником та головним редактором журналу «Хобі» (2006-2008).
    В. М’ятович – автор книги «Номенклатурний декамерон» (2018).
    Член Національної спілки журналістів України (1976). Заслужений журналіст України (1997). Член Кіровоградської обласної організації НСПУ з 2020 р.

    Журналіст Сергій Васильович Полулях народився у 1954 р. у м. Олександрія.
    Тривалий час працював на великих підприємствах Олександрії і Маріуполя. Навчався у Київському політехнічному та Дніпропетровському гірничому інститутах. Кілька сезонів провів на Колимі, працюючи в старательських артілях Магаданської області зварником та в.о. начальника дільниці.
    У 1992 р. розпочав журналістську діяльність у газеті, а потім на телебаченні в Олександрії. Пізніше став головним редактором телеканалу TTV у Кіровограді. Декілька років працював у газеті «Кіровоградська правда», начальником відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» у Кіровограді. Нині – кореспондент газети «Україна-Центр».
    У 2012 р. побачила світ книга оповідань «Українська Колима (записки старателя)», яка написана на основі власних вражень автора.
    Цього року Сергій Полулях став лауреатом міської журналістської премії імені Віталія Ципіна.

    В кіровоградських обласних виданнях починав свій творчий шлях прозаїк, літературознавець, журналіст, громадський діяч, очільник Кіровоградської обласної організації НСПУ Василь Васильович Бондар (1954 р.н., с. Теліженці Київської обл.).
    У 1980 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював завідувачем відділів та заступником редактора у кіровоградських газетах «Молодий комунар», «Вечірня газета», кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників, головним редактором Центрально-Українського видавництва.
    В. Бондар – автор книг прози «Одвідини» (1994), «Смарагдові китиці у воді» (2001), «Камінь від хандри» (2013), «Візит ввічливості» (2016): літературознавства «У пошуках слова значущого» (2008), «У пошуках слова» (2020); автор-упорядник художньо-документальних книг «Голоси із 33-го» (1993), «Час Чорного ворона» (1995), «Ми, переможені Чорнобилем» (1996), «Сповіді з-за грат» (1997), «OST – тавро неволі» (2000), книги про таїну творчості «Письменництво: важкий хрест чи лавровий вінець?» (2010), 2-томної хрестоматії творів письменників Приінгулля «Блакитні вежі» (2011) та ін.
    Головний редактор літературного часопису «Вежа».
    Активний громадський діяч, член Кіровоградської обласної редколегії «Реабілітовані історією».
    У 2007 році В. Бондарю за книгу "Голоси з 33-го" президентом В. Ющенком було присвоєне звання "Заслужений журналіст України".
    Лауреат премій: обласної краєзнавчої імені Володимира Ястребова (1997), обласної літературної імені Євгена Маланюка (за книгу прози «Смарагдові китиці у воді», 2002), республіканської імені Дмитра Нитченка (2006), ім. Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2009).
    Член Спілки журналістів України (1985), Національної спілки письменників України (1995). Член Президії Ради НСПУ.

    Поет, журналіст Петро Іванович Селецький народився 31 липня 1956 р. у с. Шляхове Новоархангельського району Кіровоградської області. Закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства. Працював за фахом, з 1978 р. – в журналістиці.
    Був кореспондентом Новоархангельської районної газети «Під прапором перемог», кіровоградських газет «Молодий комунар», «Вечірня газета», Народне слово».
    П. Селецький – автор поетичних збірок «Сліди багать» (1993), «Місто без імені» (1994), «Заклання ночі» (1995), «Магічні кола днів» (2000), «Осінній звір» (2002).
    Переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1992), лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за збірник поезій «Осінній звір» (2003).
    Член Національної спілки письменників України (1993).
    З 2003 р. мешкає у Києві.

    Понад двадцять років працював у прес-підрозділах управління Служби безпеки України в Кіровоградській області уродженець села Любимівка Дніпропетровської обл. Федір Олександрович Шепель (1957 р.н.).
    Після закінчення історичного факультету Дніпропетровського державного університету вчителював, викладав історію в Кіровоградському державному педінституті ім. О. Пушкіна. Був кореспондентом газети «Народне слово», заступником редактора журналу «Поріг».
    Федір Олександрович – автор численних публікацій історико-краєзнавчого характеру в обласних та центральних періодичних виданнях, хронікер мистецьких подій нашого міста.      Упорядник книг: В. Гончаренка «Лиш світитися Україною…» (2015), «Історія України (1917-1992): Довідник» (1993), «Кіровоградщина: Історія. Традиції. Сучасність» (2008, член авторського колективу), «УПА: спогади, документи» (2016, один з упорядників); автор книги «Ніхто не хотів помирати, або Репресований Єлисавет – Зінов’євськ – Кірове – Кіровоград» (2014).
Член редколегій книг: «Реабілітовані історією. Кіровоградська область» (2004-2009), «Книга скорботи України. Кіровоградська область» (2003-2006), «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кіровоградська область» (з 2009); журналу «Вежа» (з 1995).
Лауреат премій: журналістської імені Володимира Винниченка газети «Народне слово» (1994), Кіровоградської обласної краєзнавчої імені Володимира Ястребова (1994).
    Член спілки журналістів України з 1993 р.

    Більшу частину свого життя пов’язав з журналістикою поет, прозаїк, публіцист Роман Рафаїлович Любарський (1957 р.н., м. Кіровоград). Перші його публікації з’явилися у газеті «Радянський студент» ще під час навчання на філологічному факультеті Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна у 1977 р.
    Р. Любарський вчителював на Кіровоградщині, працював кореспондентом газет «Червона зірка» (1986-1987), «Вечірня газета» (1991-1994), кореспондентом та завідуючим відділом культури щотижневика «Украина-Центр» (1994-1998). Обіймав посади редактора районної газети «Васильківщина» (Київщина, 2007-2008), кореспондента газети «Выборгские ведомости» (Ленінградська обл., 2008-2009), редактора відділу економічної політики газети «Кіровоградська правда» (2009-2010). З 2011 р. – спецкор газети «Народне слово».
    Творчий доробок Р. Любарського представлений поетичними збірками «Время звезд и дождей» (1995), «На пороге в ХХІ-й» (2000), «Тернові зорі» (2000), «Время ОНО» (2002), «Точка росы» (2007), «Зерно і посох» (2012); збіркою статей, нарисів, есе «На каждый звук есть эхо на земле…» (2012), присвяченої поету Арсену Тарковському та його зв'язкам з Україною, «Вертоград багатоцвітний» (2020).
    Член Спілки журналістів України (1991), Спілки російськомовних письменників Ізраїлю (2002), Конгресу літераторів України (2010).

    З 2016 р. Кіровоградську обласну організацію Національної спілки журналістів України очолює Петро Петрович Мельник (1964 р.н.). Родом він з с. Великі Трояни Благовіщенського району Кіровоградської обл.
    П. Мельник – випускник фізико-математичного факультету Кіровоградського державного педінституту ім. О. Пушкіна. Його шлях в журналістику розпочався з Новоукраїнської районної газети «Радянське село» (нині «Новоукраїнські новини»), де до 1995 р. обіймав посади завідуючого відділом сільського господарства, відповідального секретаря, заступника редактора. У 2000 р. - головний редактор газети «Новоукраїнські новини».
    Працював на посадах заступника, в.о. начальника управління у справах преси та інформації Кіровоградської державної адміністрації, головним спеціалістом, керівником регіонального прес-центру національного інформаційного агентства «Укрінформ» Кабінету Міністрів України. З 2008 (за виключенням річного терміну, коли очолював Добровеличківське редакційно-видавниче об’єднання «Сільське життя») – власний кореспондент газети Верховної Ради України «Голос України».
    Має численні публікацій в ряді районних видань, в обласних газетах «Народне слово» і «Кіровоградська правда», всеукраїнському інформаційно-аналітичному журналі «Рейтинг», всеукраїнській газеті «Вісті», «Голос України», журналі Верховної Ради України «Віче».
     У 2016 р. П. Мельнику було присвоєне звання «Заслужений журналіст України».
    Літературною діяльністю займався багато років, проте оприлюднив свої твори лише нещодавно. Серед них – «Дивовижна подорож Соні й Асі до Скандинавії» (2016), «Дивовижна подорож Соні й Асі до Давнього Єгипту» (2017), «Дивовижна подорож Соні й Асі на Козацьку Січ» (2019).

    Знана журналістка багатьох місцевих та всеукраїнських видань, член правління обласної організації Національної спілки журналістів України, публіцист, громадська діячка Орел Світлана Василівна Орел народилася у м. Новомиргороді Кіровоградської області. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Шевченка.
    Працювала в редакції Новомиргородської районної газети «Червона зірка», завідуючою сектором учнівської молоді в газеті «Молодий комунар», кореспондентом газети «Сільські вісті», «Народне слово», редактором газети «Думка», власним кореспондентом газети «Дзеркало тижня» по Кіровоградській області. Нині Світлана Василівна співпрацює з електронною газетою «Кропивницький час-тайм». .
    С. Орел – авторка книг «Горе тим, хто зло називає добром…» (2006) та «Розстріляна «Просвіта» (2014), «Ніхто не хотів помирати мовчки» (2018).
    Лауреат премій: журналістської імені Володимира Винниченка газети «Народне слово» (2005), обласної літературної імені Євгена Маланюка в номінації «літературознавство та публіцистика» за книгу «Горе тим, хто зло називає добром…» (2006), обласної журналістської "Степовий орел"  (2020).
    З 2004 по 2012 р. очолювала Кіровоградську обласну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта».
    Член Спілки журналістів України (1993).

    Прозаїк, журналіст Олег Микитович Бондар (1966 р.н.) – уродженець с. Мала Вільшанка Кіровоградської обл.
    Після закінчення історичного факультету Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна, працював у редакціях обласних газет, заступником редактора «Вечірньої газети», власним кореспондентом газети «Голос України».
    Автор творів: «Улыбка дьявола» (1993), «Рекет дело тонкое»(1994), «Похорони мечту», «Проклятое место», «Кольцо из склепа» та ін.
    О. Бондар – лауреат обласного літературного конкурсу ім. Валерія Гончаренка (2000).

    Педагог за освітою, Людмила Анатоліївна Макей народилася у м. Світловодську. Викладала в Олександрійському педагогічному училищі ім. В. Сухомлинського та в інших закладах освіти.
    Шлях у журналістику розпочала з олександрійської газети «Городской курьер», де вела рубрику «Доброе утро, александрийцы». Працювала в міських та обласних ЗМІ, вела передачу «Пісенне перехрестя» на Кіровоградському обласному радіо. Нині – головний редактор видання «Первая городская газета». До поезії, якою захоплювалася ще з дитинства, повернулася знову.     Л. Макей – авторка трьох книг та понад 30 пісень на власні вірші. У 2020 р. побачила світ книга Л. Макей «З одного тіста».

    Поетеса, журналіст Тетяна Володимирівна Андрушко народилася у м. Мала Виска Кіровоградської області. Закінчила Новобузьке педагогічне училище та Київський державний університет ім. Т. Шевченка. Нині працює відповідальним секретарем районної газети «Маловисківські вісті».
    Авторка книг «На перехресті потаємних зим» (2001), «Провінційний блюз» (2001), «Вогнище спасіння» (2007), «Весни навідувався птах» (2008), «Текля Зорівниця» (2013). Упорядник хрестоматії творів письменників Приінгулля «Блакитні вежі» (2011).
    Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» за збірку «Обриси» (1997), переможець обласного літературного конкурсу імені Валерія Гончаренка за рукопис збірки «На перехресті потаємних зим» (2000), лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за збірки поезій «Вогнище спасіння» (2007) та «Весни навідувався птах» (2009).
    Член Національної спілки письменників України з 2003 р. та Національної спілки журналістів України з 2011 р.

    Випускник факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка Василь Вікторович Левицький (1987 р.н., м. Кіровоград) – прозаїк, краєзнавець, журналіст, громадський діяч. Працював учителем української мови та літератури у ЗОШ № 22 м. Кропивницького. Нині – заступник правління голови громадської організації «Екскурсійно-інформаційний центр», редактор «UA: Українське радіо Кропивницький», журналіст філії Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник секції журналістики Малої академії наук.
    В. Левицький – автор прозових книг «МаксималISTи» (2011), «ЗамаЛьОвки до кРАЮ» (2016), «У краї на зліт часів» (2019).

    Журналістка, редакторка і ведуча телерадіопрограм на КОДТРК «Кіровоград», громадська діячка Олена Валеріївна Горобець родом з Добровеличківки Кіровоградської області. Закінчила історичний факультет Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка (2011).
    Окремими виданнями побачили світ поезії О. Горобець «Летючі менеджери» (2012), «Сансара» (2017), твори для дітей «Горобці-молодці» та «Киця з Кропивницького» (2018).
    О. Горобець член НСПУ з 2018 р.

    Як свідчить виставка, чимало наших краян відбулися і в журналістиці, і у письменстві. Обидва фахи відповідальні і водночас складні. Бажаємо талановитим землякам гострого пера, якомога більше позитивних новин, підкорення творчих вершин.