Віртуальні виставки

«Бо я - українець (до 140-річчя від дня народження В.К. Винниченка)»

    28 липня 2020 року виповнюється 140 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка. В історії нашої літератури, як і в історії національно-державного відродження, він – постать виняткова. Новеліст, романіст, драматург, філософ, публіцист, маляр-художник і з юних років – політичний та громадський діяч. Ним написано понад сотню оповідань, понад 20 п’єс, філософські праці, близько ста живописних робіт. Винниченкові твори ще до революційних подій 1917 р. були перекладені багатьма мовами.
    До ювілею нашого земляка науковці літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого підготували виставку «Бо я – українець». Представлені на ній матеріали розповідають про життєві і творчі віхи Володимира Винниченка.

    Майбутній письменник народився 1880 року в Єлисаветграді (нині – Кропивницький). Будинок, в якому побачив світ Володимир, не зберігся. Стояв він на вулиці Солдатській, неподалік від Інгулу і старої фортеці святої Єлисавети. Дитину хрестили у церкві Володимирської Божої Матері (Грецькій церкві), яка й досі стоїть у центрі міста (кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці).

    Картину дитинства Володимира Винниченка можна уявити завдяки нотаткам, залишеним його дружиною. Оповіді, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко, дають підстави стверджувати, що в пору свого дитинства та юності Володимир був схожий на Федька-халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком у 30-літньому віці. Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом відіб’ється і на сторінках прозових творів В.Винниченка.

    Навчатися Володимира віддали до народної школи (будівля збереглася, знаходиться у провулку Плетеному). Під час проведення пішохідної екскурсії «Літературними стежками Чечори і Бикової», науковці музею розповідають про відомих письменників, чиї імена пов’язані з цим районом міста. Зокрема, і про Володимира Кириловича.
    Шкільні премудрощі виявилися нескладними. Директор школи переконав батьків, що їхньому синові треба вчитися далі.

    Невдовзі Володимир став учнем Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії.    Хлопцеві не раз дорікали через його простий одяг і українську мову: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника». Та все одно, на випускний іспит він одягнув солом’яного бриля і вишиту сорочку.
    Документа про закінчення Єлисаветградської гімназії Володимиру Винниченку не видали. Через деякий час він їде до Златополя (нині м. Новомиргород Кіровоградської обл.), екстерном складає іспити в місцевій гімназії і одержує змогу продовжити освіту.

    У 1900 році юнак став студентом юридичного факультету Київського університету. Вступив до української студентської громади, згодом увійшов до новоствореної Революційної Української Партії. Життя Винниченка-студента вирувало: прокламації, нелегальна література, виступи перед робітниками, переховування від недремного жандармського ока. Навчатися йому судилося не більше року.

    4 лютого 1902 р. В. Винниченка арештували і відправили до Лук’янівської в’язниці. З університету вигнали. Восени забрали на військову службу. У 1903 – новий арешт. Після двох років ув’язнення Винниченко знову у вирі політичної діяльності. У 1906 склав екстерном іспити у Київському університеті. У тому ж році – третій арешт. Відомий меценат Євген Чикаленко вніс за Винниченка заставу. Коли прийшов день суду, Володимир Кирилович вже перетинав австрійський кордон.
    Доба нелегального життя тривала до березня 1917 року. З початком революції Винниченко повернувся до Києва. Спільно з Михайлом Грушевським очолив український національно-визвольний рух, став головою першого уряду Української Народної Республіки. В середині 1918 р. Центральну Раду було розігнано німцями, які натомість встановили гетьманську владу. Винниченко очолив опозицію Павлу Скоропадському. Був створений альтернативний уряд – Директорія, на чолі якого стояли Винниченко і Петлюра. Після повстання проти Скоропадського, В.Винниченко виходить з Директорії і емігрує до Відня.

    У травні 1920 р. Винниченко зважився на відчайдушний крок: прагнучи увібрати більшовизм в українську одежу, поїхав на переговори до Москви, а потім до Харкова. Мав надію, що найближчі соратники Леніна (Троцький, Каменєв) приймуть його «пункти», спрямовані на закріплення прав України. Переговори скінчилися нічим, і у вересні 1920 р. політик назавжди виїхав за кордон. Після кількох різких виступів проти більшовизму, його оголошено «поза законом».   
    Винниченко складає план об’єднання українських демократичних сил за кордоном, розмірковує над причинами поразки у визвольній боротьбі.

    У 1925 р. Володимир Кирилович з дружиною переїхали з Берліна до Парижа. У 1933 його п’єси зійшли зі сцен театрів, твори більше не видавалися в Україні а ті, що були надруковані раніше, вилучалися з бібліотек.
    У 1934 році подружжя купує напівзруйновану ферму на березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа.
    17 років у Мужені, у «Закутку» (так письменник називав свою садибу), - особлива доба в його долі. Винниченко зневірився в можливості хірургічними засобами змінити суспільні стосунки і наблизити людей до щастя.
    Коли розпочалася Друга світова війна, сам ідеолог ІІІ рейху Альфред Розенберг пропонував Винниченку створити в Україні маріонетковий уряд. Відмова коштувала нашому земляку кількох тижнів концтабору.

    Володимира Кириловича не полишала туга за Україною. Порятунком ставало письменництво.
    Перше оповідання Винниченка «Сила і краса» було надруковане ще за студентських років у журналі «Киевская старина». «Талант!», - оцінили літературний дебют прозаїка два велетні української літератури – Іван Франко і Леся Українка, а за ними – мільйони читачів.
    Творчість письменника виразно ділиться на три періоди. Перший охоплює шість років (1902-1908) – від першого оповідання до таких драм, як «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Великий Молох» тощо. Винниченко-письменник дав надзвичайно широкий і точний «зріз» українського суспільства з акцентами на різких соціальних контрастах.

    Приблизно з 1907 року у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий, період. Винниченка-художника цікавили психологічні таємниці людини; своїх героїв він часто ставив у ситуацію морального експерименту, аналізуючи підсвідомі першопричини їхньої поведінки, гру інстинктів, химерні поєднання соціальних і біологічних чинників. Не дивно, що такі п’єси В. Винниченка, як «Брехня» і «“Чорна Пантера” та “Білий Ведмідь”» мали європейський успіх.
    Завершення другого періоду творчості письменника стали п’єси «Закон», «Між двох сил», повість «На той бік».

    Третій період творчої біографії Винниченка ознаменований появою «Сонячної машини», яку дослідники порівнювали з фантастичними творами К. Чапека та Г. Уелса, – і віддавали перевагу українському авторові. «Найкращою своєю дитиною» Винниченко називав велику, в двох томах, філософсько-соціологічну працю «Конкордизм». Конкорд – по-французьки означає «злагода», «примирення».

    «Знайшов собі нову біду – малювання», - писав про інше своє захоплення Володимир Кирилович.
    Винниченко освоював досвід європейського модернізму, захоплювався Пікассо, який довгий час мешкав тут само, у Мужені, Браком й Матіссом, де Кірико і Моранді. Час від часу до «Закутка» навідувалися художники Микола Глущенко з дружиною, Олександр Архипенко, Михайло Жук. Малярська спадщина Винниченка загалом налічує близько сотні робіт. Палітри і пензля він не покидав до самої смерті.

    Володимира Винниченка не стало 6 березня 1951 року. Милуючись неповторними фарбами передвечірнього муженського краєвиду, він сказав: «Дивись, яке прекрасне видиво природи!». Це були останні слова в його житті.
    Від Єлисаветграда до Мужена простяглася життєва дорога Володимира Винниченка. На вершечку альпійської гори, з якої видно Середземне море, - його могила.

    Винниченко повернувся в Україну і у рідне місто.
    У 1990 р. в тодішньому Кіровограді з’явився проспект Винниченка. У 1992 р. на приміщенні колишньої чоловічої гімназії було відкрито меморіальну дошку. У 1993 Кіровоградському педінституту присвоєне ім’я Володимира Винниченка. У 2010 р. на території цього навчального закладу був встановлений пам’ятник Володимиру Кириловичу.

    Непроста і суперечлива постать викликає чималий інтерес у багатьох науковців. Відомий письменник-краєзнавець Микола Смоленчук (1927-1993) встановив справжнє місце народження нашого земляка. У всіх довідниках місцем народження В.Винниченка значилося село Веселий Кут. Завдяки кропіткій роботі науковця, загальновідомим став той факт, що В.Винниченко народився саме у м. Єлисаветграді. Цьому дослідженню присвячена праця М.Смоленчука «Помилка у жандармському циркулярі».
    Завдяки листуванню М.Смоленчука з родичами В.Винниченка, які мешкають у с. Бобринка Бобринецького району Кіровоградської області, з’ясувалося чимало подробиць біографії Володимира Кириловича.

    Винниченкознавство займало окрему сторінку у творчій біографії знаного літературознавця, доктора філологічних наук, професора, політика і громадського діяча Володимира Панченка (1954-2019). На виставці представлені праці Володимира Євгеновича, присвячені В. Винниченку.

    Як народний депутат Верховної Ради І скликання, вчений сприяв поверненню в Україну у 1992 році безцінних меморій – кабінетних меблів та деяких особистих речей письменника і політика, які нині представлені в експозиції обласного краєзнавчого музею.

    В.Панченко – автор сценарію документального фільму «Голгофа Володимира Винниченка» (1995, режисер В. Мощинський), відзначеного премією імені Володимира Винниченка Українського фонду культури.

    Творчому і життєвому шляху нашого земляка присвячені літературознавчі праці Григорія Костюка, Миколи Жулинського, Сергія Михиди, Степана Процюка та ін. Вже традиційними стали наукові конференції, на яких дослідники представляють цікаві матеріали про В. Винниченка.

    Вистави за п’єсами драматурга представлені на сценах українських театрів.

    У літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого зібрано чимало матеріалів, що стосуються життєвого та творчого шляху В.Винниченка: фото різних років (починаючи з гімназійного періоду і до останніх років життя у Мужені), копії документів, афіш, які сповіщали про вистави В.Винниченка в українських та світових театрах, газетно-журнальні публікації, присвячені нашому земляку, його твори, видані у 1918, 1928, 1932, 1939 рр., літературознавчі та краєзнавчі праці, присвячені В. Винниченку та багато інших матеріалів. Частина з них представлена на новоствореній виставці.
    Намагаючись зрозуміти день нинішній, нам варто знову і знову перечитувати Винниченка. Можливо, деякі відповіді - у творах парадоксального і імпульсивного, непослідовного, але відвертого, чесного з самим собою письменника і політика, українського інтелігента Володимира Винниченка.