Для багатьох із нас новорічно-різдвяні
свята – найочікуваніші та найголовніші. З давніх-давен
українці зберегли яскраві, мудрі та веселі
традиції святкування Різдва, Василя і Маланки,
Водохреща. Але в Україні живе багато народів, які
також мають цікаві новорічні звичаї.
На Кіровоградщині мешкає більше п’яти
тисяч болгар-переселенців із Балкан, які
оселилися у Вільшанці та інших регіонах області.
Вже десятиріччя діє обласне громадське
об’єднання болгар «Нашите хора» - партнери
літературного музею.
За давнім звичаєм першим гостем у
Новий рік в Україні має бути чоловік, якого звуть
полазник. Тож і ми дотримались звичаю, прийнявши 6
січня першого полазника - болгарина Сергія
Осадчого, керівника болгарської общини, депутата
Всесвітнього парламенту болгар у Варні,
директора болгарської недільної школи, барда,
мецената. У будинок Тобілевичів він завітав з
дружиною Оленою. Обоє – активні громадські діячі.
Цікаві, веселі й артистичні відповіді
дало подружжя на запитання музейниці Антоніни
Корінь, ініціаторки нового проекту «Відкриті
сторінки душі», в ході якого відомі й талановиті
гості розповідають про свою діяльність і надають
пропозиції щодо подальшої співпраці. Під час
зустрічі звучали спогади і розповіді про
дитинство, музика і вірші, відбувалося
колядування й сурвакування. Болгарська сурвачка
– зроблене з гілок символічне прикрашене
знаряддя вітання з Новим роком. Сурвакування
нагадує наш обряд жартівливого биття людей
вербовою гілкою у Вербну неділю.
Біля музейної ялинки стояв сувенір –
ялинка з гільз, подарована атовцем, майором
медслужби, поетом і бардом Валерієм Ковалем. Ще
один друг нашого музею долинчанин Володимир
Яремчук написав про неї вірш:
Ялинка в гільзи одяглася!
Оце – прикраси новорічні?
Чого, звідкіль часи трагічні
Прийшли підступно і негласно?
Як це могло між нами статись,
Скажи, сусіде наш довічний?!
Чи докором, не б’є у вічі
Загільзений ялинки статус?
З подякою згадали тих, хто захищає нашу
Україну, аби її народи вільно жили, працювали,
святкували і дружили між собою.
Гості музею довірливо відкрили нам
свої душі, наповнені добром, ознайомили з
проектами співпраці України і Болгарії на ниві
культури, літератури, туризму. У пані Олени,
дружини керівника «Нашите хора», є п’ятирічний
досвід роботи і вивчення традицій болгар.
Плакета – болгарський пиріг, спечений нею на
свят-вечерю і символічно начинений кількома
монетами на щастя, був неперевершений. А ведучій
було подаровано симпатичного іграшкового
сніговичка – теж на добро.
За допомогою мобільного зв’язку до
спілкування приєдналася майже 90-річна Неля
Осадча, мати Сергія Юрійовича. Колишня вчителька
математики з Вільшанки нині переїхала до сина в
Кропивницький і продовжує підтримувати
болгарський рух.
Розмова стала ширшою, бо згадали
болгаролюбців, у т. ч. й наших земляків –
заслуженого діяча мистецтв України Бориса
Притулу, письменників-перекладачів з
болгарської Яра Славутича, Дмитра Шупту, Бориса
Нечерду. Переглянули твори народного художника
України Михайла Біласа з Трускавця, члена
Національної спілки народних майстрів України
Лариси Зоріної, художника Андрія Ліпатова. Їх
здобутки у різних жанрах популяризують
українські традиції зимових свят.
Музейники вручили гостям різдвяні
калачі та нові буклети про свій заклад. |
