|
Віртуальні
виставки |
|
З
плеяди подвижників: Гарій Войченко
(до 85-річчя від дня народження) |
|
 |
Г.О.Войченко
(1936-2018) |
|
|
Гарій Олександрович
Войченко – театрознавець, режисер, діяч
культури, поет, прозаїк, публіцист, краєзнавець,
член Національної спілки театральних діячів
України та Національної спілки журналістів
України. |
|
Народився 24 квітня 1936
року у місті Кірово Одеської області (нині місто
Кропивницький Кіровоградської області). Ще з
раннього дитинства марив сценою. Перше
театральне враження маленького Гарика сягає у
довоєнний сороковий рік. Тоді батько, військовий
льотчик, повів його у Київський драматичний
театр імені Івана Франка на виставу «Маруся
Богуславка», яка буквально зачарувала хлопчика.
За деякий час Гарій уже зіграв свою першу роль у
шкільному драмгуртку. Згодом став учасником
вокального та хореографічного колективів, що
сприяло вибору майбутньої професії. |
|
 |
Гарій
Войченко з батьками Ганою Федорівною
та Олександром Андрійовичем
м. Чернівці. 1940 |
|
|
 |
|
 |
Гарію
Войченку два роки |
|
Г.Войченко
1954 |
|
|
У 1961 році закінчив
Сімферопольське училище культури, а в 1968 році –
Харківський державний інститут культури і
мистецтв за спеціальністю «режисер театрального
колективу». Дипломною роботою Гарія Войченка
була «Божественна комедія» Ісідора Штока на
сцені Палацу культури імені Жовтня в
Кіровограді. Високо оцінила постановку
авторитетна комісія на чолі з головним режисером
театру ім. Кропивницького Михайлом Донцем.
Свій трудовий шлях розпочав у 1968 році в
обласному управлінні культури. З 1971 по 1997 роки
обіймав посаду завідуючого сектором
театрального мистецтва в обласному центрі
народної творчості, в Кіровоградському
обласному академічному театрі ляльок працював
завідуючим художньо-постановочною частиною у
1998-2000 рр.
Гарій Войченко причетний до
започаткування обласних театральних свят
«Театральна весна» і «Вересневі самоцвіти». За
його активної участі народилися і багато років
радують шанувальників конкурси одноактних
вистав, які проходять у рамках свята «Вересневі
самоцвіти».
Гарій Олександрович казав: «Доля
висвітлює мені шляхи через «Надію». Від
офіційного відкриття заповідника-музею
Карпенка-Карого «Хутір Надія» у червні 1969 року і
до 1997 року він брав участь у підготовці
урочистостей. У вересні 1970 року в «Надії» пройшов
масовий захід, присвячений 125-річчю від дня
народження Івана Карповича Тобілевича, а вже
наступного 1971 року відбулося перше свято
театрального мистецтва. На поетичну назву
«Вересневі самоцвіти» Гарій Войченко звернув
увагу в статті журналістки Віри Монастирської в
газеті «Кіровоградська правда» і запропонував
так назвати десяте ювілейне свято. |
|
 |
|
 |
Г.Войченко
(крайній праворуч)
біля погруддя І.К.Карпенка-Карого
Хутір Надія. 1970 |
|
Г.Войченко
– представник обласного управління культури,
вітає учасників аматорських театральних
колективів
Компаніївського району під час свята
театрального мистецтва
«Вересневі самоцвіти»
с. Сасівка. 1985 |
|
|
|
|
 |
|
 |
Запрошення
ІХ обласного свята
театрального мистецтва Кіровоградщини |
|
Запрошення
Х обласного свята
театрального мистецтва Кіровоградщини |
|
|
|
|
|
|
|
|
Як режисер здійснив
постановку понад 30 вистав класичної та сучасної
драматургії: «Шельменко-денщик»
Г.Квітки-Основ’яненка, «Майська ніч»
М.Старицького, «Божественна комедія» І.Штока,
«Диктатура» І.Микитенка, «Трибунал» А.Макайонка,
«Перебіжчик» А та П.Тур, «Похоронок не було»
З.Тоболкіна, «Павлинка» Я.Купали, «Мийдодір» (за
К.Чуковським, театр ляльок). Ним було
підготовлено не менше п’ятисот концертних і
шоупрограм. |
|
|
|
|
|
|
|
Як людина
багатогранно обдарована Гарій Войченко мав
безліч хобі: писав прозу, вірші, пісні, грав на
гітарі, малював, займався театральним і
літературним краєзнавством. Він – автор
численних публікацій в обласній, районній,
всеукраїнській пресі: «Кіровоградській правді»,
«Молодому комунарі», «Відомостях», «Молодіжному
перехресті», «Культурі та житті», ін. Статті були
присвячені історії нашого краю, корифеям театру,
темі Другої світової. Родина Гарія Войченка
пережила в Кіровограді майже 900 діб німецької
окупації. У численних публікаціях він згадував
про розстріли у в’язниці СС, що була на вулиці
Польовій (нині – Габдрахманова), пограбування,
влаштовані німецькими солдатами та зруйновані
ними підприємства, про учасників спротиву, які
пускали під укіс залізничні ешелони і дісталися
навіть аеродрому. «Нерідко ми бачили, як ворожі
літаки, піднявшись у повітря, вибухали і падали
на землю. Одного разу в повітрі підірвався
винищувач і впав в садку одного подвір’я на
Балашівці. Ми ж, хлопчаки, не проминули побігти
туди, хоч від Бикової це було кілометрів за
п’ять».
У журналістському доробку Гарія
Олександровича – матеріали про відомих
особистостей, пов’язаних з нашим краєм:
Олександра Пушкіна, Тараса Шевченка, Івана
Тобілевича, Надію Тарковську, Марію
Садовську-Барілотті, Софію Дітківську, Олексія
Толстого, наших земляків-сучасників, Хутір Надію,
історичні куточки Кіровограда (Кропивницького).
Рідному місту Гарій Войченко присвятив ряд
статей краєзнавчого характеру. Особливу увагу
приділяв старим вулицям, будівлям свого району –
Чечори та Бикової. Не оминув увагою колишню оселю
Івана Тобілевича, в якій нині знаходиться
літературно-меморіальний музей І.К.
Карпенка-Карого. У дописах увічнив знамениті
кіровоградські «Камушки» і кладку через Інгул.
Камушки – це дві величезні кам’яні брили на
березі річки. Одна з них була схожа на спину
ведмедя, що занурив голову у воду, друга – на
панцир величезної черепахи.
У 2013 році за публікації, які пропагують
українську народну творчість і культуру,
нагороджений журналістською премією імені
Володимира Винниченка газети «Народне слово». |
|
|
Публікації
Г.Войченка в місцевій пресі |
|
|
Акварелі
Г.Войченка |
|
|
Ескізи
декорацій Г.Войченка до вистави “Русалчина ніч”
за М.Старицьким |
|
Гарій Войченко –
автор десятків методичних матеріалів та
буклетів з питань режисури, акторської
майстерності, сценографії тощо. За його
методичної і практичної допомоги вісімнадцяти
драмгурткам було присвоєно звання «народний
театр». |
|
 |
|
 |
|
 |
|
|
Автор
Г.Войченко |
|
Автор
Г.Войченко |
|
|
 |
|
 |
|
 |
|
|
Автор
Г.Войченко |
|
Автор
Г.Войченко |
|
|
На Кіровоградщині
Гарія Олександровича знають і як поета. Тематика
його творів розмаїта: любов до матері, рідного
краю, ретроспекції та імпровізації на теми
козацьких пісень, миттєвості весни та ніжного
кохання.
Наш земляк – автор збірок: «Думи мої»
(1996), «Степова симфонія» (1998), «Ми родом з
дитинства» (2003). З прозових творів у місцевих
газетах була надрукована трилогія – оповідання
«Анка», «Теплий дощ», «Перші кроки». |
|
|
|
|
|
На вірші Г.О. Войченко
написано більше тридцяти пісень, які виконують
професіонали і аматори. Творча співпраця
пов’язувала Гарія Олександровича з
композиторами Олександром Пляченком,
Володимиром Волощуком, Володимиром
Попандопулом, Павлом Гарбаром, Костянтином
Дьоміним, Віктором Гаврилюком, Іваном
Криворучком, Ларисою Гайдай, Григорієм Палієм.
Вокальні твори на слова земляка увійшли до
збірок «Любіть Україну» (2003), «Доле моя» (2004), «З
вірою, надією, любов’ю» (2006), «Люблю тебе, мій
краю» (2008). |
|
|
Клавіри
пісень на слова Г.Войченка |
|
На заходах у
літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого
Гарій Войченко був бажаним гостем, учасником
численних літературних і театральних зустрічей. |
|
Гарій
Войченко в літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого |
|
 |
|
 |
2011 |
|
2012 |
|
|
 |
2016 |
|
|
 |
|
 |
2017 |
|
|
 |
|
 |
2017 |
|
|
Гарій Олександрович
Войченко помер 28 серпня 2018 року в Кропивницькому.
На виставці представлені
матеріали особистого архіву, передані до музею
за його заповітом. |
|
 |
Г.О.Войченко
2007 |
|
|
 |
|
 |
Заповіт
Г.О.Войченка |
|
|
Дякуємо Марії
Войченко, онучці Гарія Войченка, за надання
малюнків театрального діяча для створення
виставки. |
|
|