Віртуальні виставки

Симфонія душі Володимира Шурапова
(до 95-річчя від дня народження)

    Володимира Шурапова сміливо можна назвати людиною-оркестром: театрознавець, краєзнавець, поет, прозаїк, публіцист. Відданість справі і компетентність, щирість і доброзичливість вабили до нього людей. Наш земляк залишив по собі добрі справи і світлу пам’ять.

    Володимир Петрович народився 3 жовтня 1928 року у місті Зінов’євськ (1939-2016 – Кіровоград, нині – Кропивницький). Тут минали його дитячі та юнацькі роки. «В оселі на березі Інгулу ми тулилися у двох невеличких кімнатах, вікна яких вгрузали в землю. Око радувала красуня-шовковиця, по якій я спостерігав під час повені, як прибуває вода. А одного разу вона так швидко забігла до хати, що ми ледь встигли видряпатися на дах, звідки нас наступного дня знімали солдати, які плавали на надувних човнах. Азбуку я вивчив за верстатом батька-шевця Петра Несторовича, повагу і любов до людей взяв від матері – Парасковії Михайлівни». До речі, мама Володимира Шурапова грала свого часу в аматорському театральному колективі заводу Ельворті. Природа наділила батьків чудовими голосами, тож у родині завжди звучала пісня.

    До школи маленький Володя пішов раніше однолітків. Допоміг випадок: хлопець стояв біля дверей першого класу. Коли повз проходив директор, то запитав чого він там стоїть. На що отримав відповідь: «Хочу до школи». Недовго думаючи, директор відкрив двері класу і сказав: «Маріє Іванівно, візьміть цього козака, хай вчиться. Він уже не перший день тут топчеться». Вчився Володимир добре. Шостий клас закінчив із похвальним листом, на дошці пошани красувалася сторінка його зошита з каліграфії.
    Всі надії і сподівання перекреслила Друга світова війна. «Німецькі солдати безчинствували, вбивали і грабували, не вважаючи нас за людей, і життя наше наповнилося страхом, приниженням. Театр війни оскалився шибеницями, арештами, розстрілами. 7 листопада 1942 гестапівці влаштували облави в місті і провели численні арешти». За два тижні гітлерівці розстріляли на подвір’ї в’язниці понад дві тисячі чоловік. Під одну з таких облав у серпні 1943 потрапив і Володимир із батьком. «Врятувалися дивом. Одного дня в коридорі прогриміли постріли. Раптово двері камери відчинилися і пролунав стривожений голос: «Тікайте!» Ми бігли вулицею Артема (це на Чечорі). Батько опирався на мої плечі і стрибав на одній нозі. Бо протез не встигли прилаштувати. Мене і сьогодні душать сльози, коли згадую той розпач і ту втечу…».
    Ці страшні події зайдуть відображення у книгах Володимира Шурапова «Ніч над Інгулом» (1993) і «Гавроші з Балашівки» (1995). Проте, було радісне довгоочікуване звільнення Кіровограда у січні 1944-го. Відтоді і почалася трудова біографія Володимира Петровича. Разом з іншими відбудовував місто, одночасно вчився у школі водіїв. У Красному Лучі на Донбасі закінчив ФЗУ і працював на шахті, набував досвіду столяра, пилорамника, вантажника на лісовозі і водія на самоскиді. Середню освіту здобув вже у вечірній школі, а десятирічку закінчив після служби в десантних військах.

    Вже на початку 1950-х років В.Шурапов став активним учасником обласного літературного об’єднання «Степ». З власними віршами активно виступав на радіо, брав участь у художній самодіяльності.
    Літературний хист Володимира Шурапова помітили під час служби в армії. У газеті військової частини були надруковані замітки Володимира Петровича.
    Роки навчання в Одеському університеті, де наш земляк отримав фах вчителя історії, пролетіли як один день. У студентські роки почав писати рецензії, сценарії для різноманітних свят. У цей же час зустрів свою майбутню дружину Ніну Миколаївну, яка здобувала освіту на філологічному факультеті. Разом виховали сина і доньку, тішилися онуками і правнуками.

    Після закінчення університету повернувся на Кіровоградщину. «Я знову ступив на рідну землю. Розпочав свій шлях у районній газеті з безперспективною назвою “Зоря комунізму”. Потім запросили у відділ пропаганди райкому партії». Згодом трудова біографія Володимира Петровича продовжилася на телебаченні. Вісімнадцять років обіймав посаду помічника голови обласної ради.
    Під час роботи на телебаченні В.Шурапов був ведучим популярної передачі «Клуб краєзнавців» і зміг розшукати людину, яка врятувала їх з батьком та інших кіровоградців із в’язниці у 1943 році. Героєм виявився Борис Ілліч Оршанський, який після війни мешкав у Києві. У телестудії чоловік розповів деталі цієї операції.

    Окрема сторінка біографії Володимира Шурапова – Кіровоградський обласний музично-драматичний театр імені М.Кропивницького, якому віддав двадцять років свого життя. З 1993 по 2013 рік обіймав посаду завідувача літературно-драматичною частиною. «Сюди вперше мене привели батьки, – ще в сорокових роках минулого століття. А тепер музи полонили моє серце. А я його і весь хист поклав на вівтар мистецтва, як це пафосно не звучало б…».

    Володимир Петрович став справжнім популяризатором українського театру корифеїв, літописцем театру Кропивницького. Окремими виданнями побачили світ книги, присвячені театру: «Про що мовчить сцена» (2002), «Благословенний Мельпомени рік або знак долі» (2004), «Марко Кропивницький та його спадкоємці: Історичний нарис» (2010; видання 2-е, доповнене – 2019), «Відверта розмова: Мистецькі кон’юнктиви» (2012), «Тернистими шляхами: Етюди про корифеїв» (2013).
    Окрім того, Володимир Петрович виступив упорядником таких видань: буклету «Кіровоградський обласний музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького. Рік заснування 1938» (1998), рекламного проспекту «Кіровоградський обласний музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького» (1998), брошури «Кіровоградський обласний музично-драматичний театр ім. М.Л.Кропивницького» (1999), буклетів «Театру Марка Кропивницького – 120» (2002) та «130 років театру Марка Кропивницького» (2012), книг «Синьйор Монтеккі: Реквієм-спогад про Валерія Дейнекіна» (2003), «Театр Марка Кропивницького. Минуле і сучасне: Альбом» (2004), «Кіровоградщина у дзеркалі часу: театральне мистецтво» (2013).
    І це не враховуючи чималий доробок різноманітних нарисів, досліджень, радіо- і телепередач, сюжетів, інформаційних повідомлень театральної тематики.

    Дослідницька і популяризаторська праця нашого земляка була гідно поцінована. Книга «Театр Марка Кропивницького. Минуле і сучасне» принесла звання лауреата обласної краєзнавчої премії ім. Володимира Ястребова (2002); за добірку публікацій з нагоди 125-річчя театру корифеїв отримав премію ім. Володимира Винниченка газети «Народне слово» (2008); історичний нарис «Марко Кропивницький та його спадкоємці» здобув перемогу у номінації «Літературознавство та публіцистика» обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка (2010).
    У 2012 році Володимиру Петровичу було присвоєне звання «Заслужений працівник культури України».
    В.Шурапов був членом Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» (1945), Спілки журналістів СРСР (1972), Національної спілки журналістів України (2003), Національної спілки театральних діячів України (2007), Ліги композиторів України (1980).

    Ще одна грань таланту Володимира Шурапова – поетична. Він є автором збірок «Мої лелеки» (1992), «Симфонія душі» (1997), «Ти за мене, любове, молись» (2005), «Одкровення» (2009), «Як нам болить за тебе, Україно…» (2008), «Вітер ностальгії» (2010), «Штрихи років» (2011). «У віршах відчувається тембр його голосу, тепла осердечненість світомислення, енергія любові до всього живого», – так писала про творчість нашого земляка доктор філологічних наук, професор Світлана Барабаш.
    Високу оцінку поемі-спомину «Як нам болить за тебе, Україно…» дав професор Харківського національного педагогічного університету Анатолій Новіков: «Слово, яке варте того, аби бути почутим».
    На вірші Володимира Петровича було написано більше, ніж півтори сотні пісень та романсів. Серед композиторів, які співпрацювали з В.Шураповим, - К.Шутенко, М.Стецюк, Н.Нусбаум. Я.Лукшевиць, О.Вепринський та інші. Особливо пишався Володимир Петрович піснею «Мої лелеки», текст якої надихнув відомого українського композитора А.Пашкевича на створення музики.
    У своїй творчості наш земляк не оминув тему Голодомору. Вірш В.Шурапова «Скорботна свічка» присвячений трагічній сторінці в історії України. Появі твору передувала робота в архівах. Були опрацьовані художні та публіцистичні матеріали. Невдовзі вірш став піснею. Автор музики – композитор Павло Бровченко. «Скорботна свічка» стала основою радіоп’єси за участю акторів Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького.

    До творчого доробку Володимира Петровича увійшли п’єси: «Мила сімейка» за мотивами творів М. Зощенка, яка з успіхом йшла у Кіровоградському обласному музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького, переклад українською п’єси М. Воронова «Привіт з того світу» (1997). Для Кіровоградського обласного театру ляльок ним була створена п’єса «Іванко, любий сину, дорогий друже». Він автор чисельних сценаріїв урочистих свят та програм Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». В.Шурапов ініціював видання та спецпогашення конверту до 150-річчя видатної української актриси Марії Заньковецької.
    Володимир Петрович активно працював, досліджував і відкривав нові сторінки історії театру корифеїв та їх послідовників – кропивничан, був активним учасником літературно-мистецьких заходів, які відбувалися у нашому місті.

    Як ніхто інший, Володимир Петрович розумів важливість збереження для наступних поколінь історії поступу театру корифеїв – від його зародження до сучасності. Завдяки В.Шурапову фонди літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького поповнювалися новими експонатами.  Численні фото, афіші, програми вистав, ескізи костюмів та декорацій стали вагомою складовою музейного зібрання. Володимир Петрович був частим гостем міської садиби Тобілевичів, учасником заходів, які відбувалися у меморіальному будинку драматурга. До 90-річчя театрознавця науковці музею підготували виставку «На осердеченій хвилі» (2018).
    Життєва стежина Володимира Шурапова обірвалася 10 грудня 2021 року. Відійшов у вічність один із найгрунтовніших дослідників історії театру нашого краю. Але залишилися його праці, якими будуть користуватися і дослідники, і поціновувачі театрального мистецтва.