Віртуальні виставки

На шляху служіння Україні
(до 55-річчя від дня народження Олега Бабенка)

Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять

Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вражая не встоїть,
Там грудь сильніша од гармат.

    Ці слова відомого українського письменника Івана Котляревського, вкладені в уста героїв «Енеїди», вважає своїм життєвим кредо відомий архівіст, краєзнавець, літературознавець, музеєзнавець, громадський діяч Олег Олександрович Бабенко, який 26 грудня 2023 року святкуватиме 55-річний ювілей.

    Народився О.Бабенко 1968 року у Світловодську. Про рідне місто згадував так: «Мені пощастило народитися і зростати у Світловодську – прекрасній Придніпровській частині нашого краю, що є свідком і носієм безперервної історії людської цивілізації з часів неоліту, в місті, яке є спадкоємцем козацького Табурища, місті, рясно вмитому кров’ю десятків поколінь борців за волю і незалежність рідної землі».
    Життєвою та громадянською позицією, любов’ю до українського слова та історії зобов’язаний своїм батькам – мудрим і працьовитим Олександру Федоровичу та Ніні Степанівні, які у майже зрусифікованому місті виховували сина у справжніх українських традиціях. «Мені пощастило на батьків. Вони прищеплювали нам з братом Володимиром власні чесноти – чесність, порядність, великодушність, вміння прийти на допомогу, внутрішню свободу і незалежність від стереотипів доби».
У пам’яті хлопчика закарбувався такий епізод: дорогою у садочок він допитувався у батька «А хто ми такі»? Олександр Федорович пояснив: «Ми – українці, живемо на своїй землі».
    На все життя запам’яталися маленькому Олегу і перші відвідини церкви, куди його привела бабуся. Було це на Полтавщині, на свято Спаса. Тоді, у переповненому людьми храмі, його охопило «відчуття неймовірної легкості і просвітління».
    З теплотою і вдячністю згадуватиме Олег Олександрович і вчителів рідної Світловодської школи № 1, які підтримували у юнака інтерес до рідного слова, історичного минулого народу. При школі діяв народний університет Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Тож, звідси і починається зацікавленість краєзнавством, бажання пізнавати і досліджувати історію малої батьківщини. Окрім того, створена за ініціативи відомого журналіста Владислава Журавського школа юнкорів, дала змогу хлопцеві спробувати себе і в невеличких дописах, і в гуморесках, які були опубліковані у «Наддніпрянській правді». Встигав відвідувати гуртки: юних натуралістів і авіамодельний.

    Після закінчення середньої школи (1986), служив у армії (1987-1989). У 1993 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту, здобувши спеціальність вчителя української мови і літератури. Під час навчання був членом літературної студії «Обрій», яка діяла при інституті. Перші поетичні проби та літературні пародії надруковані у газетах «Радянський студент» і «Освітянський гарт».
    У тому ж 1993 році одружився з чарівною дівчиною Оксаною. Разом виховали доньку Богдану, яка теж стала філологом і нині обіймає посаду завідувачки відділу Кіровоградського обласного краєзнавчого музею – меморіального музею М.Л.Кропивницького.
    Працював у ЗОШ № 4 м. Кіровограда, на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка (1993-2003), де викладав курси «Історія української літератури ІХ-ХVІІІ ст. та 20-40-х рр. ХІХ ст.», «Український фольклор», «Історичне краєзнавство», «Етнографічне музеєзнавство». Олег Олександрович згадує про ті часи з теплотою і вдячністю: «Мої наставники і старші товариші Світлана Барабаш, Володимир Панченко, Леонід Куценко з їхнім девізом “Якщо не я, то хто ж?” завершили формування моєї особистості».

    У 2005 році закінчив Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, у 2017 – Центральноукраїнський національний технічний університет за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», у 2021 – Міжнародну академію управління персоналом (правознавчий факультет). У 2020 році навчався у Міжнародній школі вивчення Голокосту Яд Вашем (Єрусалим, Ізраїль).
    Олег Олександрович – активний учасник Українського товариства охорони пам’яток історії і культури (кілька десятків років був заступником голови обласної організації Товариства). З 2007 очолює Кіровоградську обласну організацію Національної спілки краєзнавців України та громадську організацію «Кіровоградська обласна спілка краєзнавців».

    Працював у структурних підрозділах Кіровоградської обласної державної адміністрації, зокрема обіймав посади начальника навчально-організаційного відділу Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій Кіровоградської обласної державної адміністрації, заступника начальника управління з питань внутрішньої політики та суспільно-політичного моніторингу, радника голови Кіровоградської облдержадміністрації, керівника Кіровоградського обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті». У 2008-2012 роках – заступник начальника управління культури і туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації. Обирався депутатом Подільської районної ради м. Кропивницького IV скликання.
    З квітня 2013 по 2 лютого 2021 – директор Державного архіву Кіровоградської області. З лютого по квітень 2021 – провідний архівіст Центрального державного архіву зарубіжної україніки, з травня цього ж року – заступник директора зазначеного архіву. З 3 червня 2021 по 30 листопада 2021 – директор Центрального державного історичного архіву, м. Київ, України. З 1 грудня 2021 і дотепер – заступник директора – головний зберігач фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

    Олег Олександрович докладає зусилля до розбудови Помісної Церкви свого народу. Він – голова правління благодійної організації «Центрально-Українська Православна Духовно-Соціальна Академія (з 2008 р.). Делегат Помісних Соборів Української Православної Церкви Київського Патріархату (11 липня 2008 р. та 27 червня 2013 р.), Об’єднавчого Собору зі створення Православної Церкви України (15 грудня 2018 р.), Помісного Собору ПЦУ (27 липня 2023 р.). За роботу на ниві духовного відродження України відзначений орденами Православної Церкви України: Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2013), Святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня (2021), Святого Архістратига Михаїла І ступеня (2020).

    Має понад 130 публікацій наукового, науково-популярного та навчально-методичного характеру. Автор, автор-упорядник, упорядник понад 30 окремих видань, серед яких: «Від єдиного кореня. Проблема української інтелігенції в драматургії корифеїв» (1994), «На сторожі духовності: національний характер українців у творчості І. Тобілевича» (1998), «Провідна зоря корифеїв: Тарас Шевченко у житті та творчості корифеїв українського професійного театру» (2001), «Une bonne etoile des coryphees: Tarass Chevtchenko et les coryphees du theatre ukrainien» (2003), «Пишемо твір з української літератури: навчальний посібник» (у співавторстві з І. Руснак, 1995, 1997), «Дорога в тисячу літ: навчально-методичний посібник з курсу “Історія української літератури ІХ – 20-40-х рр. ХІХ століть”» (1999), «Дороговказ заочнику: Історія української літератури ІХ-ХVІІІ століть: навчально-методичний посібник» (1999, 2001), «Історія української літератури IX-XVIII та 20-40-х років XIX століття. Навчально-методичний посібник-хрестоматія» (2001), «Дороговказ заочнику ІІ: Історія української літератури 20-40-х рр. ХІХ століття: навчально-методичний посібник» (2002), «Матеріали до навчально-методичного комплексу з курсу «Українська усна народна поетична творчість» (2002), «Короткий словник музейних термінів» (у співавторстві з О.А. Бабенко, 2001), «Із степів полинових: фольклорні записи М. Смоленчука» (упорядник, 2002, 2006), «Із сивого покоління: М. Смоленчук – Людина, письменник, вчений» (2003), «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). “Ґандзя”. Драма з часів Руїни (1663-1687)» (упорядник, 2003), «“Я не боюся дивитись людям в очі”, або Вінок чеснот Є. Чабаненко» (упорядник, 2004), «Нащадки корифеїв – Івану Франку» (2006), «Місцеве самоврядування в Україні: історія, стан, перспективи. Збірник матеріалів» (упорядник, 2006), «Самоцвіти степів полинових» (2012), «Будівництво Кременчуцького гідровузла» (2016) тощо.
    Керівник авторського колективу та відповідальний редактор видання «Національна книга Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Кіровоградська область» (2008), головний редактор науково-краєзнавчого вісника Центральної України «Між Бугом і Дніпром».

    Особлива сторінка у творчій біографії О.Бабенка – дослідження і популяризація праць його вчителя - Миколи Кузьмовича Смоленчука – знаного літературознавця, краєзнавця, педагога. Під час навчання в Кіровоградському педуніверситеті, Олег Бабенко був старостою наукового гуртка з вивчення творчості корифеїв українського професійного театру. Керував гуртком М. Смоленчук. У фондах літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого зберігається газета «Радянський студент» із публікацією О. Бабенка про розкопки на міській садибі драматурга та акт обстеження території: шукали скриню з нелегальною політичною літературою, яку театральний діяч закопав свого часу на подвір’ї. До складу комісії входив і староста гуртка Олег Бабенко. У 2017 році у приміщенні державного архіву Кіровоградської області за ініціативи Олега Олександровича була відкрита кімната-музей Миколи Смоленчука.

    Національною спілкою краєзнавців України наш земляк удостоєний звання «Почесний краєзнавець України» (2010), нагороджений Грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2010), Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2017) почесними грамотами Міністерства освіти і науки України (2004), Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (2008), Міністерства культури і туризму України (2012, 2017) тощо.
    Лауреат премій: обласної краєзнавчої імені Володимира Ястребова за упорядкування книг «Із степів полинових: фольклорні записи М.Смоленчука» та «Із сивого покоління: М. Смоленчук – Людина, письменник, вчений» (2004), обласної літературної імені Євгена Маланюка в номінації «літературознавство та публіцистика» за книгу «Самоцвіти степів полинових» (2012).
    Олег Бабенко – член Національної спілки краєзнавців України, Національної спілки письменників України (2013) та Національної спілки журналістів України.

    З науковцями літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького ювіляра поєднує давня співпраця і дружба. Олег Олександрович був учасником різноманітних виставок та заходів, сприяє поповненню музейного зібрання.
    Не можна оминути увагою одну із візитівок нашого закладу – літературно-краєзнавчі Куценківські читання, співорганізатором яких є Кіровоградська обласна організація Національної спілки краєзнавців, очолювана О.Бабенком.

    Планів і задумів у ювіляра багато: написати літературний портрет Миколи Смоленчука, нарис про літературний процес на Кіровоградщині. «А що ще справді хочу? Таки пожити в омріяній з дитинства УКРАЇНСЬКІЙ УКРАЇНІ!» – говорить наш земляк.