Куценківські читання

З плеяди видатних єлисаветградців…


    У міському літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого діє виставка "Письменники - уродженці Єлисаветграда, Зінов'євська, Кіровограда", матеріали якої розповідають про літераторів-земляків: поетів, прозаїків, драматургів, літературознавців, перекладачів, публіцистів, які складають гордість вітчизняної літератури та літератур братніх слов'янських народів.
    Матеріали одного з експозиційних комплексів нової експозиції (книги, світлини, газети, журнали) розповідають про життєвий і творчий шлях Ієремії Яковича Айзенштока - відомого українського і російського вченого-філолога, знавця українського письменства, який підняв нову хвилю українського літературного відродження на ниві літературознавства.
    Народився І.Я. Айзеншток в родині єлисаветградських фармацевтів 20 лютого 1900 року. У 1916 році закінчив реальне училище та поступив на юридичний факультет Харківського університету. Але через рік за порадами професора М. Сумцова та приват-доцента О. Білецького перевівся на історико-філологічний факультет. Викладачі університету хотіли зробити з обдарованого юнака вченого-славіста, але І. Айзеншток захопився історико-літературними, зокрема архівними пошуками і відтоді це стало головним напрямком його діяльності.
    Першою науковою працею 17-літньго студента стала літературознавча розвідка "Матеріали до біографії професора В.М. Черняєва".
    В роки навчання в університеті талановитий студент, а згодом і аспірант ХІНО був весь час зайнятий не лише написанням наукових праць, а й різними науково-організаційними клопотами. У 1917-1920 рр. він виконував обов'язки секретаря створеного тоді Харківського народного університету, а в 1920-1922 рр. був "вченим редактором" редколегії для видання творів О. Потебні. Тоді ж в журналі "Шляхи мистецтва" (№ 2, 1921 р.) з'явилася перша стаття І. Айзенштока "О. Потебня та українська література".
    Пізніше, описуючи рукописи бібліотеки Харківського університету, Ієремія Якович натрапив на невідомі листи та рукописи І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Щербини. Саме ці знахідки зумовили тематику та характер наукових інтересів Айзенштока.
    Але головним напрямком творчого пошуку літературознавця стало вивчення життєвого і творчого шляху Т.Г. Шевченка. Ще у 1922 році він виступає зі статтями, в яких піднімає питання про необхідність нового, більш глибокого вивчення ролі та значення Кобзаря для української та світової культури. Пізніше, ці статті були видані у вигляді окремої брошури під назвою "Шевченкознавство - сучасна проблема".
    Молодого вченого-джерелознавця і текстолога помітили у вищих наукових колах: наприкінці 1924 року його включають до складу організаторів Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, а з березня 1926 року він стає вченим секретарем цієї новоствореної інституції. Завдяки активній збиральницькій діяльності І.Я. Айзеншток зробив великий внесок у комплектування фондів відділу рукописів інституту Тараса Шевченка. Він активно шукав джерела поповнення фондів інституту літератури в архівах, бібліотеках, музеях, у приватних осіб в Україні та за її межами.
    Перебуваючи у відрядженнях у Москві та Ленінграді І. Айзеншток зумів розшукати і організувати передачу в Україну автографів, малюнків та офортів Т.Г. Шевченка. Власна колекція автографів Т. Шевченка, П. Куліша, І. Манжури, Я. Щоголіва та інших українських письменників теж була подарована інституту.
    Ієремія Якович підготував перше коментоване видання "Щоденника" Т. Шевченка (1925 р.) та коментарі до дванадцятитомного зібрання творів Кобзаря (1925-1931 рр.)
    І.Я. Айзеншток - дослідник творчості Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, І. Котляревського, Є. Гребінки, автор статей про І. Франка, М. Коцюбинського, І. Манжуру.
    У 1931 році, коли проводилося так зване укріплення керівного складу Інституту Тараса Шевченка партійними кадрами, безпартійного І.Я. Айзенштока звільнили з посади вченого секретаря. Наступні три роки він працював у Партвидаві ЦК КП(б)У. Цей період виявився для вченого результативним: І. Айзеншток підготував кілька книг, зокрема великі збірники документів "Декабристи на Україні" та тритомник матеріалів Кирило-Мефодіївського братства, спогади М. Драгоманова, листування П. Куліша. І все це, нажаль, лишилося невиданим. Прикро, що у Ієремії Яковича через брак паперу не завжди лишалися копії його праць, тому, напевно, частина наукового доробку вченого втрачена.
    У вересні 1934 року І.Я. Айзеншток на запрошення колег-літературознавців переїхав до Ленінграда, де працював у Інституті російської літератури (Пушкінському Домі). Через рік вчений стає кандидатом філологічних наук.
    В Ленінграді літературознавець продовжує своє дослідження Шевченкіани. В журналі "Литературное наследие" з'являються його публікації "Неизданные письма Т. Шевченко", "Судьба литературного наследия Шевченко". Редаговані Ієремією Яковичем у 1939 році побачать світ книги Т. Шевченко "Кобзар", Т. Шевченко "Стихотворения".
    Все більше заглиблюючись у творчу лабораторію великого поета, І.Я. Айзеншток простежує історію створення його творів, використання фольклорного та історичного матеріалу, особливості побудови сюжету, характер та об'єм читацьких інтересів Шевченка. Результатом такого аналізу стає монографія "Як працював Шевченко", яка вийшла у Києві в 1940 році.
    Під час Великої Вітчизняної війни І. Айзеншток йде в ополчення, бере участь в обороні блокадного Ленінграда, потім працює перекладачем політвідділу дивізії та інструктором по роботі серед військ противника.
    У повоєнні роки вчений-філолог повертається до улюбленої наукової роботи у затишку бібліотек та архівів. Бере участь у підготовці видань творів М. Гоголя, Г. Успенського, М. Чернишевського, М. Некрасова, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Манжури. Готує до видання російською мовою чотиритомного зібрання творів Т.Г. Шевченка, стає ініціатором і соавтором видання першого у світі персонального енциклопедичного видання "Шевченківський словник", який було відзначено Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка.
    На схилі літ він писав: "Я є автором близько шестисот друкованих праць. Іще десятків зо два з різних причин лишилися недрукованими". Серед неопублікованих праць вчений називає книгу "Український романтизм", великий том народних пісень, зібраних М. Гоголем, статті, присвячені творчості М. Гоголя, О. Потебні та іншим письменникам і вченим.
    Ієремія Якович мріяв зібрати кілька книг із своїх надрукованих праць з історії літератури під умовною назвою "Від "Енеїди" до "Основи", скомпонувати монографії про П. Гулака-Артемовського, Г. Квітку-Основ'яненка. Хотів написати ряд літературно-наукових та військових спогадів. Але встиг написати спогади тільки про П. Тичину, О. Білецького, М. Йогансена.
    Помер І.Я. Айзеншток 7 червня 1980 року. Його вдова І.В. Арбузова передала великий архів вченого (рукописи, листи, щоденники, біографічні документи) у відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, а рідкісна бібліотека Ієремії Яковича зберігається у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.
    Життя І.Я. Айзенштока - яскравий приклад вірного служіння вітчизняному літературознавству. Він був серед тих, хто започаткував величезну роботу зі збирання та зберігання духовних цінностей українського народу.


К.Є.Лісняк, директор Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого