Куценківські читання

Матеріали з фондового зібрання музею І.К.Карпенка-Карого,
присвячені поету Є.Маланюку


    Початок 90-х рр. минулого століття. Україна щойно відкрила для себе ім’я Євгена Маланюка. Літературний музей міста на Інгулі, з яким пов’язані 8 років життя поета, з ентузіазмом почав збирати про нього матеріали.
    Колишній будинок Тобілевичів відчинив свої двері для відвідувачів 24 вересня 1995 року, але копітка збиральницька робота розпочалася на рік раніше.    Як свідчить документація, першим предметом у фондах музею, пов’язаним з Є. Маланюком, став журнал «Вітчизна», літературно-художній та суспільно-політичний щомісячник СПУ. Період кінця 80-х-поч.90-х рр. років в історії журналу ознаменований звільненням від ідеологічної опіки та виразним інтересом до матеріалів націєтворчого спрямування. До складу редакційної колегії в той час, до речі, входив В.Є. Панченко. У № 5-6 за 1992 р. була надрукована стаття Наталії Лисенко «…І ярий дух» (життєвий і творчий шлях Є. Маланюка). Часопис подарований у 1994 році першим очільником Кіровоградської обласної письменницької організації Віктором Федоровичем Кобзарем. Відтоді матеріалів, присвячених Є. Маланюку в музеї побільшало і на сьогоднішній день 405 предметів у тій чи іншій мірі висвітлюють постать видатного земляка.
    Умовно розподілити їх можна таким чином:
- фото (поет, родина, друзі, колеги, пам’ятні місця, фотознімки особистих документів та речей Маланюка) - 136 од.
- негативи деяких знімків - 32 од.
- твори Є. Маланюка (окремі або у збірках) - 25 од.
- особисті речі поета - 6 од.
- періодичні видання з публікаціями відповідної тематики - близько 100 од.
- науково-популярні, літературознавчі видання, присвячені поету - 82 од.
- матеріали наукових, громадських, мистецьких заходів на честь Маланюка (обласна літературна премія ім. Євгена Маланюка, конференції, виставки тощо) - 24 од.
    Дуже коротко про те, якими шляхами ці речі потрапили до музею. Першим дарувальником, як вже зазначалося, був Віктор Федорович Кобзар. Кілька фото передав Олексій Якович Корепанов, головний редактор журналу «Поріг», деякі праці Євгена Маланюка як то «Нариси з історії нашої культури» та «Illustrissimus Dominus Mazepa - тло і постать», підписаними до друку напередодні проголошення Незалежності України і виданими тоненькими книжечками, науковці придбали у київському книжковому магазині видавництва «Наукова думка». Серед дарувальників доктор філологічних наук, член НСПУ Володимир Панченко, краєзнавці Олександр Чуднов та Федір Шепель, художник Андрій Надєждін, мешканець нашого міста добродій Валентин Єсауленко. Але ядро музейної збірки, присвяченої Маланюку, безперечно заклав Леонід Васильович Куценко. Його подорожі до Польщі, Чехії, Америки були багатими на знахідки і він щедро ділився ними. Треба сказати, у колективу музею з науковцем склалися напрочуд дружні відносини. Після опрацювання Леонід Васильович передавав нам більшість привезених матеріалів. Зверніть увагу на документ Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку від 25 травня 2000 року - «Список фотографій (лайзер-копій), переданих УВАН у США для інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (один екземпляр) та Кіровоградського літературного музею (один екземпляр)». Звісно ж, в Америці нічого не знали про існування літературного музею в Кіровограді і тільки завдяки Леоніду Васильовичу ми отримали копії унікальних світлин поета. До речі, це саме той випадок, коли предмети з науково-допоміжного фонду так само цікаві, як з основного. Коротка ремарка: всі предмети у музейному зібранні поділяються на основний (оригінальні речі) і науково-допоміжний (копії) фонди. Але ж ми свідомі: оригінали документів і фото Маланюка зберігаються в інституціях за кордоном або в особистих архівах. Завдяки фотокопіям дуже гарної якості ми бачимо, яким був Євген Маланюк у різні роки свого життя, як виглядали дружина і син, завдяки ксерокопіям документів розуміємо, якою була його літературно-просвітницька робота на ниві українства у Польщі, Канаді, Америці.
    Леонід Васильович передав до нашого закладу не тільки копії. Шість предметів у зібранні музею пам’ятають дотик Євгена Маланюка. Чотири з них подарував Леонід Васильович:
- три книги з особистої бібліотеки поета :
•    Сядньов Масей. Біля тихої брами: Поезії. - Нью-Йорк, 1955 (білоруською мов.);
•    Шекспірові сонети / Перекл. українською Ігоря Костецького. - Мюнхен, 1958;
•    Кот Станіслав. Єжи Нємірич в 300-річницю Гадяцької угоди. - Париж, 1960;
[перші дві з дарчими написами автора та перекладача пану Євгену]
- набір листовних карток Віанденського замку, які Маланюк придбав у герцогстві Люксембург, подорожуючи Європою у 1967 році.
    Два предмети подарував музею Богдан Маланюк, коли у 1997 році відвідав наше місто. У своєму виступі на урочистому вечорі, присвяченому 100-річчю з дня народження поета, він сказав: «Я глибоко зворушений тим, як Україна вшановує мого батька. Я радий за нього. Так, він повертається на батьківщину. І як часточку від його світу я хочу передати на зберігання до літературного музею татову авторучку та оригінал листа до мене».
    Творчий доробок Є. Маланюка представлений книгою «Земна мадонна», виданою у Братіславі 1991 р., вже згадуваними «Нарисами з історії нашої культури (1992) та «Illustrissimus Dominus Mazepa - тло і постать» (1991), «Поезіями», виданими у Львові 1992 р., «Невичерпальністю» (1997), «Поезіями з нотатників» (2003), «Малоросійством» (2015), документально-художнім виданням «Євген Маланюк. Нотатники. 1936-1968» (2008).
    Дуже цікаві речі є серед періодичних видань:
- сторінки з «Літературної України» за 13.09.1990 р. з публікацією праці Маланюка «Малоросійство». Через 25 років вона видана окремою книжечкою з передмовою Г. Клочека;
- ксерокопія сторінок чеського видання «Студентський вісник» за квітень 1926 р. зі статтею студента Подєбрадської Української господарської академії Є. Маланюка «Крізь бурю і сніг», присвяченою Ю. Дарагану;
- журнал «Березіль» за 1991 р., де вперше в Україні було опубліковано спогади Олександра Семененка «Харків, Харків». Один з розділів - «Там, де блукала юність», присвячений Єлисаветграду і дружбі з Євгеном Маланюком, у ньому згадується куточок Бикової, де квартирував майбутній поет і де зовсім поруч знаходиться приміщення нашого музею.
- крім місцевих періодичних видань («Народного слова», «Вечірньої газети», журналів «Вежа», «Степ», «Поріг») у музейній збірці представлені також газети «Літературний Львів» та одеські видання «Чорноморські новини», «Золото слів», «Одесский вестник», нью-йоркський Альманах Українського Народного Союзу, криворізький «Кур’єр Кривбасу», журнали «Дзвін» (щомісячник Львівської організації НСПУ), «Слово і час» (часопис Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України), «Український світ» (київське видання Товариства зв’язків з українцями за межами України). Всі вони містять як твори Є. Маланюка, так і публікації, присвячені його життю і творчості.
    Особистість Євгена Маланюка намагалися і намагаються осягнути чимало дослідників. Спогади тих, хто спілкувався з поетом зібрані Оксаною Керч у книзі, надрукованій у Філадельфії 1983 р. «Євген Маланюк. В 15-річчя з дня смерті». Ксерокопію книги (119 сторінок) передав нам О. Чуднов. Зберігаємо книги Л.В. Куценка «Боян Степової Еллади» (1993), «Благословенні ви, сліди» (1995), спільну з В. Панченком «Євангеліє чужих піль. Подорож до двох вигнанців» (1996), « “Ні, вже ніколи не покаюся…” Євген Маланюк. Історія ісходу» (1997), «Так розчахнулось дерево родини» (1999), «Як перший пелюсток весни» (2000), «Dominus Маланюк: тло і постать» (2001, 2002), «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002), «Князь духу» (2003), «Біографія поетичного рядка» (2004), « “І спомину непроминуча кара…” Євген Маланюк: подорожі Україною 1928-1943» (2006), «І вічність на каменях Праги…» (2006).
    Дуже значимі для нас автографи Леоніда Васильовича на деяких з названих книг: «Літературному музею Івана Тобілевича з упевненістю, що він відродить славні традиції духовної культури Бикової. Зі щирою пошаною Леонід Куценко. На зустрічі з нагоди 100-річчя Є. Маланюка та “освяченні” його виставки» (1997); «Літературному музеєві, духовній обителі Єлисавету і усім “жителям” цього затишного і чудесного закладу. З незмінною любов’ю Леонід Куценко» (2001).
    До творчості Євгена Маланюка звертаються в своїх книгах Григорій Гусейнов («Господні зерна», «Незаймані сніги»), Володимир Базилевський («Лук Одіссеїв»), Володимир Панченко («Магічний кристал»), Сергій Шевченко («На пограниччі двох культур. Кіровоградщина - Польща в літературних зв’язках»), Оксана Гольник («Міф у художньому світі Євгена Маланюка»); Євгену Маланюку, Олександру Семененку і Кирилу Емануелю присвячена книга «Полиновий мед» (упорядник Олександр Чуднов). За браком часу названо лише кілька видань, насправді ж у музейній збірці їх значно більше.
    Науково-культурні та громадські заходи, присвячені поету, представлені матеріалами науково-практичних конференцій, запрошеннями, афішами літературно-мистецьких вечорів як в Україні, так і в Чехії, матеріалами обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка. Поетеса Антоніна Корінь, лауреат премії 2011 року у номінації «Переклад» за книгу «Стежками століть» передала до музею на постійне зберігання почесну відзнаку обласної ради і обласної державної адміністрації - скульптуру «Степовий орел».
    Окрема тема - ілюстрації заслуженого художника України Андрія Надєждіна до книги Л. Куценка «Dominus Маланюк: тло і постать», виконані у 2000 та 2001 рр. Поезія Маланюка співзвучна художньому світосприйняттю Андрія Михайловича. 4 аркуші з 2-а малюнками на кожному - то ілюстрації не тільки до поезій, а й до життя поета.
    Справжні митці, митці милістю Божою, до яких належить Євген Маланюк - поза часом. Прийдешні покоління знайдуть в їх творчості щось дуже важливе для себе. Тож попереду - нові дослідження. Можливо, дочекаємось вибраних творів Маланюка, роману про долю поета-вигнанця або фільму про нього. Це означає, що нашій збірці - більшати і науковці раді поділитися її духовними скарбами з усіма охочими.


Лариса Хосяінова, головний зберігач фондів
Кіровоградського міського літературно-меморіального

музею І.К. Карпенка-Карого