Серед різних напрямків діяльності міського літературно-меморіального музею Івана Тобілевича (Карпенка-Карого, де директором Катерина Лісняк, можна виділити науково-пошукову роботу, метою якої є не лише збагачення фондів музею, а й популяризації забутих, і часто невідомих широкому загалу літературних імен, життєвий і творчий шлях яких пролягав через наше місто. Ведеться активне листування з багатьма митцями слова, літературознавцями чи краєзнавцями-аматорами і просто небайдужими до долі рідного слова людьми. Один із адресатів - Павло Негретов, людина складної і незвичайної долі. Він народився 1923 року в нашому місті. Зраджений і залишений напризволяще командирами в перші місяці війни, змушений був залишитися на тимчасово окупованій ворогом території, за що був заарештований органами НКВС у 1945 році "як активний антирадянщик". Далі життєві дороги Павла Негретова пролягли через цілий ряд режимних установ, аж до Воркути. У місті свого заслання він проживає і зараз. Російський письменник та історик активно займається літературною діяльністю - пише книгу спогадів про поневіряння цілого покоління наших співвітчизників - знедолених, окрадених, розчавлених тоталітарним режимом. Він - один із першовідкривачів справжнього, без ідеологічного ретушування, Володимира Короленка.
  Перші його публікації побачили світ у США. Як зізнається сам П.Негретов, на них "органи подивилися крізь пальці. Після "Архіпелага" О.Солженіцина це була дрібниця, через яку не варто роздувати скандал". Та колишній політв'язень завжди знаходився під недремним оком. "Після книги про Короленка та видання спогадів мене накрили, - пише П.Негретов. - Але мені допомогла горбачовська перебудова, виступи в паризькій "Русской мысли" і клопотання "Емнесті Інтернейшел" - на ім'я самого М.Горбачова".
  Письменник і сьогодні активний у творчості і в громадській роботі - друкується в журналах "Дружба народов", "Вопросы литературы", "Литературное обозрение", місцевій періодиці, укладає і публікує мартиролог жертв Воркутлагу. Природно, що для людини поважного віку листування з музеєм І.Тобілевича (Карпенка-Карого) є своєрідним віконцем у світ юності, молодості, гарячого степу.