Натомість запалена свічка біля фото і хвилина мовчання. Так почався 15 лютого в літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого вечір, присвячений літературознавцю і педагогу Леоніду Куценку, який трагічно загинув наприкінці минулого року. У залі музею вшанувати пам'ять колеги, вчителя, друга зібрались викладачі та студенти, університету, друзі, письменники, вчителі, представники громадських організацій.
  Директор музею Катерина Лісняк презентувала фотодокументальну виставку, матеріали якої розповідають про творчий шлях Леоніда Васильовича. Також на виставці були представлені книги, публікації в пресі, останнє інтерв'ю для студентської газети.
  За останні 15 років побачили світ понад 20 книжок і 300 статей Леоніда Куценка. Він був єдиний літературознавець в Україні, який досконало вивчив творчість; Євгена Маланюка. Життєопису нашого земляка Україна до Куценка не мала. Він клопотав про відкриття пам'ятника Маланюкові в Новоархангельську, меморіальної дошки у Кіровограді, про присвоєння одній з вулиць обласного центру імені поета.
  Леонід Куценко був щирим у буденному житті, незаздрісним до успіхів колег, доброзичливим, делікатним. Намагався нікому не завдавати клопотів, не створювати проблем, був чесним, порядним, інтелігентним. Шляхетність відчувалась у всьому: в його працях, у мові, вчинках, жестах, причому це була якась, особливо притаманна тільки йому, вроджена властивість.
  Чверть століття Леонід Васильович працював на кафедрі української літератури педуніверситету. Це був улюблений викладач, на його підтримку, пораду і допомогу можна було розраховувати завжди.
  Учасники вечора пам'яті побачили уривок з документального фільму "Три літа Миколи Зерова", в якому знявся Леонід Куценко, а у виконанні ансамблю бандуристів мистецького факультету університету прозвучали українські пісні, які він так любив.