"...
Немає більшої насолоди для письменницької душі,
як писати книгу для юних. Це немовби свіжий подих
вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли
тільки-тільки сходить сонце...". Ці слова стали
творчим кредо нашого письменника-земляка
Віктора Семеновича Близнеця, якому у нинішньому
році мало б виповнитися 75.
Ім'я Віктора Близнеця - одне з найяскравіших у
сузір'ї українських прозаїків, які писали для
дітей. В житті він не мирився з неправдою, не
сприймав й сірості в літературі, яка була для
нього великою справою.
Народився Віктор Семенович у селі
Володимирівці Компаніївського району. Під час
німецької окупації свідоцтво про народження
хлопця загубилося, тому дату його появи на світ
мати визначила приблизно: "в голодовку перед
Пасхою" - 10 квітня 1933 року.
Навчався спочатку у Володимирівці та
сусідній Першотравенці, старшокласником - у
Компаніївській середній школі, яку закінчив із
золотою медаллю.
У 1952 році вступив на факультет журналістики
Київського університету. У цей час майбутнього
письменника поглинула робота в архівах, він
захоплювався історією та побутом народу,
переказами, легендами, приказками. Серед його
однокурсників були В.Симоненко, М.Сом,
Л.Москаленко. Після закінчення університету
Віктор працював у редакціях республіканських
газет, журналів "Малятко", "Піонерія",
був на творчій роботі. У 1970-і роки зосереджується
на літературній творчості.
У дитячу літературу його привела не лише
робота у дитячих видавництвах, а й, за словами
дружини, враження дитинства, покликання душі -
чистої і наївної. Малим хлопчиком дуже любив
слухати розповіді батька. "Він був для нас
першою книгою, першою школою, відкривав для нас
землю батьків. Треба бути каменем, травою,
лушпинням, щоб мати такого батька, такий степ,
такі вершини літератури, як "Зачарована
Десна" і "Вершники", - і не спробувати
самому писати", - згадував письменник.
Критиком перших оповідань В.Близнеця, котрі
він соромився показувати, став В.Нестайко, який
працював тоді завідуючим редакцією літератури
для дітей молодшого шкільного віку. Побоювання
молодого письменника виявились марними.
Оповідання були талановиті - свіжі, щирі,
написані соковитою народною мовою. Вони і
увійшли до першої книги В.Близнеця "Ойойкове
гніздо", яка побачила світ у 1963 році. На книгу
відразу звернули увагу і читачі, і критика.
У перших творах письменника ("Ойойкове
гніздо", 1963, "Паруси над степом", 1965,
"Землянка", 1966) відбилися враження пори, коли
Володимирівка була окупована фашистами.
Тема дитинства, обпаленого війною, знайшла
розвиток і в повістях "Мовчун" (1971),
"Старий дзвоник" (1976), "В ту холодну зиму,
або Птиця помсти Сімург" (1979).
Цікавила В.Близнеця й історична тематика, яка
крім повісті "Древляни" (1968) знайшла місце і
в повістях "Партизанська гармата" (1978),
"Вибух" (1979) та в єдиному романі "Підземні
барикади" (1977).
У доробку Віктора Семеновича є й твори для
дітей, написані за сучасними матеріалами.
Особливу популярність здобула повість "Звук
павутинки" (1969), перекладена кількома мовами.
О.Гончар порівнював її з "Маленьким принцом"
Сент- Екзюпері. Туга прощання з дитинством
переплітається тут з інтонацією казки, поезією
природи, зачарованістю всім живим, що оточує нас.
Фантастично-казковий елемент присутній і в
інших творах письменника - повістях "Женя і
Синько" (1974) та "Земля світлячків" (1979).
Незадовго до своєї смерті В.Близнець
переклав сучасною українською мовою літопис
"Повість минулих літ". У видавництві
"Веселка" вона ийшла з чудовими гравюрами
художника Г.Якутовича. Роботі над перекладом
літопису письменник надавав надзвичайно
великого значення, дивуючись, що у школах для
такої літератури знаходиться менше місця, ніж
для греків, і єгиптян чи китайців. Творчість
В.Близнеця відзначена премією ім. Лесі Українки.
Він став класиком української дитячої
літератури.
Даниною світлій пам'яті нашому землякові
стала виставка у літературно-меморіальному
музеї І.К.Карпенка-Карого "Дивосвіт Віктора
Близнеця". Окрім матеріалів, що розповідають
про шлях письменника, тут представлені роботи
учнів дитячої художньої школи за мотивами творів
письменника. |