Професійний літератор, літературний критик, відповідальний секретар та член ради Одеської обласної організації Національної спілки письменників України, головний редактор журналу «Літературна Одеса», постійний член жюрі конкурсів юних авторів, член Національної спілки журналістів, художник – ось творчі іпостасі нашого земляка Володимира Михайловича Гараніна, який 5 лютого 2009 року відзначив своє 75-річчя.
    Ім’я письменника ще за життя було увічнене у назві вулиці рідного села. У березні 1997 р. Троянська сільська рада на Кіровоградщині прийняла рішення про присвоєння вулиці (де стояла батьківська хата і де пройшли дитячі та шкільні роки майбутнього письменника) імені Володимира Гараніна, творчість якого є популярною серед односельчан. Вони пишаються тим, що мають такого обдарованого земляка, який опоетизував Троянку – «шматочок рідного космосу», свою малу батьківщину, її жителів, мальовничу природу милого серцю села.
    Закінчивши у 1953 році Троянську середню школу, В. Гаранін переїхав до Одеси, де працював робітником у будівельних організаціях. Любов до українського слова привела Володимира Михайловича на філологічний факультет Одеського університету імені І.І. Мечникова, де все, що взяв від материнських легенд, казок, оповідок, билиць-небилиць, пісень зумів обробити, огранити і щедро повернути поетичним словом.
    Після закінчення університету у 1969 році служив в органах внутрішніх справ. Вийшов на пенсію у 1991 році у званні підполковника внутрішньої служби. Нагороджений п’ятьма медалями.
    За словами самого В. Гараніна, писати він почав «дуже рано – мабуть десь з одинадцятирічного віку. Це були вірші, в яких я наслідував Тараса Шевченка, Лесю Українку, Генріха Гейне, Павла Грабовського, Павла Тичину, а згодом, коли звернувся до гумору, - Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Степана Руданського та інших майстрів слова». Крім віршів писав оповідання, казки, фантастичні твори.
    Однак в літературу Володимир Михайлович прийшов вже у пору своєї життєвої осені, буквально «вибухнувши» цілим гроном різножанрових і різнотематичних книжок. За віком своїм В. Гаранін належить до покоління шестидесятників, але прийшов у поезію пізніше, розкрився як творча особистість у 90-і рр. ХХ століття. І можна сказати, що йому вдалося уникнути отієї обов’язкової для радянських часів парадності й уніформеності у віршах. У нього була можливість писати щирі, невимучені поезії, що йдуть із серця, що передають найтонші порухи людських почуттів. Тому і не знайдемо у Володимира Гараніна тих «паровозних» віршів, які змушені були писати навіть шестидесятники.
    Володимир Михайлович – перш за все лірик, що тяжіє до філософських роздумів про сенс буття, до жанрів легенди, балади. Ці риси його творчої індивідуальності розкрилися в книгах «Четвертий вимір» (1998 р.), «Голубі серпанки» (1998 р.), «Осінні мелодії» (2000 р.).
    Часто наш земляк звертається у поезії до історії України, її зламних моментів («Балада про Перуна», «Дума про Сірка»). Полюбляє В. Гаранін жанр сонета, давній і вічно сучасний жанр, який вимагає від автора високої культури слова, суворої дисципліни думки («Орел», «Вулкан»).
    Постійно живе в ліриці В. Гараніна нелегкий, із присмаком трагедійності роздум над сенсом життя. Але це роздум мудрої людини, якій чужа самовдоволеність, ситий спокій, яка страждає від недосконалості буття та сприймає свою важку долю мужньо. Значне місце у поезії нашого земляка посідають рубаї. Любов до Вітчизни, до світу природи, до коханої, до багатогранного життя з усіма його людськими радощами й печалями знаходять вираз у цих чітких, відточених афористичних строфах (збірка «Голубі серпанки»).
    Сьогодні поетичний доробок В. Гараніна складають такі збірки: «Червоні світанки» (1978 р.), вже згадані «Голубі серпанки» (1988 р.), «Четвертий вимір» (1998 р.), «Осінні мелодії» (2000 р.), «Memento mori» (2005 р.), «Знаки Зодіаку» (2007 р.) та видрукована окремим виданням історична поема «Дума про Сірка» (2007 р.).
    За словами В. Гараніна, поезія завжди була для нього «провідною зірочкою» на творчому шляху, хоча в останні роки він все рідше і рідше пише вірші.
    Володимир Гаранін – не тільки лірик, але і сатирик та гуморист. «Доброзичливий горобець» (1974 р.), «Щиро кажучи» (1991 р.), «Притчі про козака Мамая» (1998 р.), «Пригоди інопланетянина на Землі» (2007 р.), «Козацькому роду нема переводу, або Притчі про козака Мамая» (2008 р.) – ось збірки сатири та гумору нашого земляка. Гуморески В. Гараніна написані в дусі «Співомовок» С. Руданського. Вони становлять собою теж фактично поетичну обробку народних анекдотів, що виростають на основі життєвого факту.
    Прикметною ознакою гумористичної творчості В. Гараніна є її різножанровість: тут є фейлетони, байки, гуморески, пародії, епіграми та притчі. Здобутки письменника у гумористиці визначені Всеукраїнською премією імені Степана Олійника (1998 р.)
    Володимир Гаранін останнім часом розкрився ще й новими гранями своєї письменницької індивідуальності. Об’єктом дослідження письменника є пізнання рідної мови, її коріння та лексичного багатства. «Ну що б, здавалося, слова…» (2001 р.), «Як парость виноградної лози…» (2004 р.), «Еней був парубок моторний» (2005 р.), «Дитяча мова» (2008 р.), «Не бійтесь заглядати у словник…» (2008 р.) – праці Володимира Михайловича, у яких об’єктом дослідження постає слово. Воно для письменника – рідне, близьке, зрозуміле у всіх значеннях і відтінках. Його роздуми про рідну мову виходять за межі власне літературні, і мають характер загальносуспільний, оскільки перейняті щирим уболіванням за сьогоднішню і майбутню долю української мови.
    Ще одна грань обдарування В. Гараніна виявилася у книжці новелет «Звична справа» (2005 р.) та в опублікованій журналом «Літературна Одеса» демонологічній повісті «Чортів батько» (2001 р.).
    Перші проби у прозі Володимир Михайлович зробив ще підлітком. Написані в ту пору оповідання, казки були далекі від досконалості, але вони відіграли свою роль на шляху становлення Гараніна-прозаїка. Не минув безслідно і досвід, набутий при підготовці кількох сотень нарисів, опублікованих протягом 60-80-х рр. ХХ століття в газетній та журнальній періодиці.
    У цей період тривав пошук своєї тематики, проблематики, свого жанру. Ним для Гараніна став жанр новелети. Свідченням цього служить не тільки вже згадана книжка «Звична справа», а й добрий десяток новелет, видрукованих у літературній періодиці вже після виходу книжки.
    Творчий хист В. Гараніна виявився і в галузі літературної критики. Його перу належать передмови до публікацій як відомих письменників, так і літераторів-початківців, кілька статей про творчість одеських поетів, а також літературно-критичний нарис «Віктор Дзюба» (2002 р.). Цим нарисом започатковано украй потрібну для шкіл Одещини видавничу серію «Література рідного краю».
    Багато часу віддає письменник-земляк перекладацькій справі. Цікаві переклади поет зробив з Максима Богдановича, Іллі Сельвінського, Ксенії Некрасової, Аветіка Ісаакяна та інших письменників.
    Славний наш земляк не лише літературними талантами. Володимир Гаранін ще й художник. Його морські краєвиди давно стали раритетами, бо вже нема зображених ним схилів над Одеським морем, тих скель, берегів. І це лише один бік його малярства. Поряд з цими етюдами – його філософські, часом аж притчові замальовки та пейзажі у контексті письменницького мислення.
    Громадська та літературна діяльність В. Гараніна була відзначена багатьма нагородами. Володимир Михайлович – лауреат премії фонду Т. Шевченка (2007 р.), лауреат Всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2003, 2004, 2005, 2006 рр.), Всеукраїнського конкурсу «Байка – 2007», лауреат премії імені Івана Огієнка (2002 р.).
    Завдяки активній співпраці В. Гараніна з науковцями літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого, фонд письменника-земляка постійно поповнюється і налічує 154 предмети (100 – основного та 54 – науково-допоміжного фонду). Предмети діляться на три групи: документальну, книжково-журнальну і фото групу. Серед основного фонду – періодичні видання, газети, журнали, твори та збірки з творами письменника, переклади, книги, упорядковані В. Граніним, рукописи, візитні картки, листи, світлини. Науково-допоміжний фонд складають періодичні видання, газети, добірки вирізок з газет, збірки з творами В. Гараніна, книги, упорядковані ним, ксерокопії почесних грамот, дипломів, література, присвячена В. Гараніну, запрошення, афіші, світлини.
    Життєву осінь Володимира Гараніна маємо усі підстави вважати його творчою весною, адже якраз останнє – осіннє – двадцятиліття у біографії письменника-земляка явило щедрий і вагомий ужинок на літературній ниві.