Навчаючись у старших класах на
Чернігівщині, співала із задоволенням "Пісню
про рідну школу" ("Понад Виссю-річкою в'ється
стежка стрічкою"), звісно, тоді не знаючи
нічого про її авторів - братів Бровченків. Творче
знайомство з ними відбулося на Кіровоградщині у
80-х роках минулого століття, коли наша сім'я
переїхала з Полісся і Білорусі в столицю Степу -
Кіровоград. Там у 1979 році вперше зустрілась і
познайомилась у клубі ім.Компанійця з поетом
Володимиром Бровченком, тоді вже киянином, на
презентації його дванадцятої збірки поезії "Вічний
жайвір", висунутої на здобуття Державної
премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. І ось, аж не віриться
- Володимиру Бровченку - вісімдесят! І в Малій
Висці сьогодні відбудеться творчий вечір з
нагоди ювілею земляка.
...Досі зберігаю фото, де я серед групи
шанувальників його таланту беру у поета автограф.
Тоді ж написала вірш, присвячений його великій
любові - дружині Лесі. Аж тепер, через 33 роки,
повернувся той вірш до мене у надісланій
Володимиром Бровченком ювілейній збірці поезій
"Благословися, день грядущий". Ця збірка у
авторській редакції в черговий раз мене, читачку,
утвердила в думці: пан Володимир, незважаючи на
поважні літа, залишається правофланговим у строю
творців сучасної української поезії. Вірші в цій
книзі ще гарячі від натхнення їх автора, бо
написані протягом останніх двох років...
Цьогорічний ювіляр народився 1 червня 1931
року в райцентрі Мала Виска на Кіровоградщині.
Родовід має селянський. 60 років тому, у
двадцятирічному віці, опублікував першого вірша
в районній газеті. Диплом про вищу освіту здобув
у Одесі, за фахом - інженер-механік. Кар'єру
розпочав у Херсоні: на консервному комбінаті; там
же був на викладацькій роботі у технікумі; там
розпочав служити слову - головним редактором
молодіжної газети.
Уже півстоліття Володимир Якович живе в
столиці України. Тривалий час був там на
партійній роботі, працював головним редактором
журналу "Дніпро" (1973-79 роки). А після цього і
до виходу на пенсію в 1991 році був головою
правління Товариства культурних зв'язків з
українцями за кордоном "Україна".
Член Національної спілки письменників
України з 1958 року. Починаючи з дев'яностих, він
видав 40 книг за 55 років активної роботи в
літературі. Це збірки поезії та поем, три
пісенники, роман у віршах "Як Мамай до Канади
їздив". Згадаю і об'ємну, вельми правдиву та
цікаву, навіть самокритичну книгу спогадів "Вікнина",
де більш як півтисячі сторінок зайняли ліричні
спогади про життя і багатогранну діяльність
письменника - державну і громадську.
Його книги виходили, мабуть, найрясніше
серед його сучасників - то щороку, то навіть по
дві книги за рік, з найбільшим інтервалом - 4 роки.
Його твори друкувались у різномовних перекладах.
Серед них три збірки вийшли в російському
перекладі в Москві, одна - в англійському, кілька
пісенних збірок у співавторстві з молодшим
братом, композитором Павлом Бровченком,
заслуженим працівником культури України з Малої
Виски, Фірма "Мелодія" випустила платівку
"Згадай мене. Пісні на вірші Володимира
Бровченка".
Він, здається мені, є найпісеннішим і
найспіванішим поетом сучасної України. У
співдружності з відомими композиторами: О.Білашем,
П. Бровченком, Б.Буєвським, Л.Дичко, С.Козаком, О.Левицьким,
В.Мовчаном та М. Мяско ви м створив десятки пісень,
які звучать у концертах (зокрема на презентаціях
його книг і авторських вечорах), по радіо і
телебаченню. А головне - їх знають і співають
професіонали, аматори і просто народ, що на
сьогодні вже рідкість. Бо в тих піснях - душа і
серце видатного українця, гідного сина свого
народу, знаного і в світах, бо в них - сердечна
чаша його душевних щедрот.
Проявляються вони не лише у власній
творчості, а й у високих та щедрих оцінках
творчості соратників по перу Л.Вишеславського, Л.Дмитерка,
І.Драча, Б.Олійника, Д.Павличка, кандидатури яких
висував на здобуття різних премій. Такі щедроти в
"розподілі" слави далеко не кожному
письменнику по плечу. А ці кандидатури з його
легкої руки ставали лауреатами.
А він сам? Слава то наближалась, то,
обсипаючи його букетами схвальних оцінок і
рецензій, зрадливо тулилася до інших. Ще у 1980 році
одержав премію за кращий поетичний твір про
комсомол - за поему "Зошит з-під каменя". Того
ж року його книга "Сурми" висувалась на
здобуття премії ім. П.Тичини "Чуття єдиної
родини"... Окрім книги "Вічний жайвір",
тоді ж знов на здобуття Державної премії УРСР ім.
Т. Шевченка була висунута його книга "Погода на
завтра". Але винагороди обминали нашого
земляка, хоч і самі висунення на премії - то вже
духовна нагорода читачів і критики.
І ще раз - у 2000 році Володимира Бровченка
за збірку поезії "Повернення Богородиці"
висунули на здобуття найвищої нагороди -
Шевченківської премії. Про цю книгу Іван Дзюба
сказав, що вона, мабуть, найкраща з усіх збірок
поета - "зболена і щира". І все ж згодом поет
став лауреатом премії ім. П.Тичини, міжнародної
премії ім. В.Винниченка, а уряд України присвоїв
йому звання заслуженого діяча мистецтв.
Що найбільш характерне для його поезії?
Справжня народність, безмежна любов до степової
батьківщини, якій присвячено десятки віршів і
ціла книжка "Мала Виска", пісенність і щира
публіцистичність. Повагою платять за це і
земляки, де знайшлись меценати для видання його
книг, де чудово влаштовували кілька його ювілеїв
і презентацій.
Він визнаний почесним громадянином міста,
де його люблять, шанують, пам'ятають, друкують, де
співають його пісні - у знаменитій хоровій
академічній капелі та в хорі "Берегиня",
яким керує брат-співавтор. Нещодавно вірші В.Бровченка
включили до виданої в Києві хрестоматії для
школярів, їх вивчають і на Кіровоградщині.
Як і діяльність у товаристві "Україна",
книги його зміцнюють духовні зв'язки не лише
українців у світах, а й різних народів. У час
вседозволеності у мистецтві, яке часто опускає
наш Дух до низин, Бровченко лишається апостолом
Правди, Віри, Любові, Надії. Переживаючи і
осягаючи всі наші біди, страждання й проблеми,
він вірить у народ та Україну. Гадаю, така
високодуховна поезія ще достатньо не поцінована,
а має бути широко перекладена. "Третім
цвітінням" влучно назвав творчість Бровченка
останніх років П.Сорока.
Радію, що чимало з виданих за роки
незалежності Володимиром Яковичем книг є з
автографами в літературно-меморіальному музеї І.К.
Карпенка-Карого та в бібліотеках області. Серед
достатньо багатої і розмаїтої літератури про
творчість земляка він сам особливо шанує оцінку
його творчості, зроблену М.Стельмахом, В.Базилевським,
В.Панченком, Л.Череватенком, С.Ткаченком (земляк,
член НСПУ, працює в ООН). Останній три роки тому
здійснив давно не бачений подвиг: видав книгу-портрет
В.Бровченка "Сходження". Ось що робить
творча дружба та ...відсутність заздрості.
У перед'ювілейній телефонній розмові
запитала в нього:
- В чому смисл і радість Вашого життя?
- В тому, що Бог причастив мене Словом і я
вірно служу йому свій довгцй, дякую Богові, вік.
Що тут додати? Те, що один із синів (теж
пише пісні) і одна з онучок дідуся продовжують
іти його шляхом - служать Слову - журналістиці і
телевізійному мистецтву. А молодша - Леся -
вчиться в театральному університеті ім. Карпенка-Карого,
буде сценаристом і режисером.
Родові гени Бровченків, хліборобських
дітей, які шанували молитву, слово й пісню, тепер
продовжують дарувати Україні служителів
літератури і мистецтва. |