Публікації

Третє цвітіння Володимира Бровченка


apub128.jpg (5098 bytes) apub129.jpg (13812 bytes)
В.Бровченко, Д.Косарик, О.Гончар,
Ю.Камінський, В.Панченко

   Навчаючись у старших класах на Чернігівщині, співала із задоволенням "Пісню про рідну школу" ("Понад Виссю-річкою в'ється стежка стрічкою"), звісно, тоді не знаючи нічого про її авторів - братів Бровченків. Творче знайомство з ними відбулося на Кіровоградщині у 80-х роках минулого століття, коли наша сім'я переїхала з Полісся і Білорусі в столицю Степу - Кіровоград. Там у 1979 році вперше зустрілась і познайомилась у клубі ім.Компанійця з поетом Володимиром Бровченком, тоді вже киянином, на презентації його дванадцятої збірки поезії "Вічний жайвір", висунутої на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. І ось, аж не віриться - Володимиру Бровченку - вісімдесят! І в Малій Висці сьогодні відбудеться творчий вечір з нагоди ювілею земляка.
   ...Досі зберігаю фото, де я серед групи шанувальників його таланту беру у поета автограф. Тоді ж написала вірш, присвячений його великій любові - дружині Лесі. Аж тепер, через 33 роки, повернувся той вірш до мене у надісланій Володимиром Бровченком ювілейній збірці поезій "Благословися, день грядущий". Ця збірка у авторській редакції в черговий раз мене, читачку, утвердила в думці: пан Володимир, незважаючи на поважні літа, залишається правофланговим у строю творців сучасної української поезії. Вірші в цій книзі ще гарячі від натхнення їх автора, бо написані протягом останніх двох років...
   Цьогорічний ювіляр народився 1 червня 1931 року в райцентрі Мала Виска на Кіровоградщині. Родовід має селянський. 60 років тому, у двадцятирічному віці, опублікував першого вірша в районній газеті. Диплом про вищу освіту здобув у Одесі, за фахом - інженер-механік. Кар'єру розпочав у Херсоні: на консервному комбінаті; там же був на викладацькій роботі у технікумі; там розпочав служити слову - головним редактором молодіжної газети.
   Уже півстоліття Володимир Якович живе в столиці України. Тривалий час був там на партійній роботі, працював головним редактором журналу "Дніпро" (1973-79 роки). А після цього і до виходу на пенсію в 1991 році був головою правління Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном "Україна".
   Член Національної спілки письменників України з 1958 року. Починаючи з дев'яностих, він видав 40 книг за 55 років активної роботи в літературі. Це збірки поезії та поем, три пісенники, роман у віршах "Як Мамай до Канади їздив". Згадаю і об'ємну, вельми правдиву та цікаву, навіть самокритичну книгу спогадів "Вікнина", де більш як півтисячі сторінок зайняли ліричні спогади про життя і багатогранну діяльність письменника - державну і громадську.
   Його книги виходили, мабуть, найрясніше серед його сучасників - то щороку, то навіть по дві книги за рік, з найбільшим інтервалом - 4 роки. Його твори друкувались у різномовних перекладах. Серед них три збірки вийшли в російському перекладі в Москві, одна - в англійському, кілька пісенних збірок у співавторстві з молодшим братом, композитором Павлом Бровченком, заслуженим працівником культури України з Малої Виски, Фірма "Мелодія" випустила платівку "Згадай мене. Пісні на вірші Володимира Бровченка".
   Він, здається мені, є найпісеннішим і найспіванішим поетом сучасної України. У співдружності з відомими композиторами: О.Білашем, П. Бровченком, Б.Буєвським, Л.Дичко, С.Козаком, О.Левицьким, В.Мовчаном та М. Мяско ви м створив десятки пісень, які звучать у концертах (зокрема на презентаціях його книг і авторських вечорах), по радіо і телебаченню. А головне - їх знають і співають професіонали, аматори і просто народ, що на сьогодні вже рідкість. Бо в тих піснях - душа і серце видатного українця, гідного сина свого народу, знаного і в світах, бо в них - сердечна чаша його душевних щедрот.
   Проявляються вони не лише у власній творчості, а й у високих та щедрих оцінках творчості соратників по перу Л.Вишеславського, Л.Дмитерка, І.Драча, Б.Олійника, Д.Павличка, кандидатури яких висував на здобуття різних премій. Такі щедроти в "розподілі" слави далеко не кожному письменнику по плечу. А ці кандидатури з його легкої руки ставали лауреатами.
   А він сам? Слава то наближалась, то, обсипаючи його букетами схвальних оцінок і рецензій, зрадливо тулилася до інших. Ще у 1980 році одержав премію за кращий поетичний твір про комсомол - за поему "Зошит з-під каменя". Того ж року його книга "Сурми" висувалась на здобуття премії ім. П.Тичини "Чуття єдиної родини"... Окрім книги "Вічний жайвір", тоді ж знов на здобуття Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка була висунута його книга "Погода на завтра". Але винагороди обминали нашого земляка, хоч і самі висунення на премії - то вже духовна нагорода читачів і критики.
   І ще раз - у 2000 році Володимира Бровченка за збірку поезії "Повернення Богородиці" висунули на здобуття найвищої нагороди - Шевченківської премії. Про цю книгу Іван Дзюба сказав, що вона, мабуть, найкраща з усіх збірок поета - "зболена і щира". І все ж згодом поет став лауреатом премії ім. П.Тичини, міжнародної премії ім. В.Винниченка, а уряд України присвоїв йому звання заслуженого діяча мистецтв.
   Що найбільш характерне для його поезії? Справжня народність, безмежна любов до степової батьківщини, якій присвячено десятки віршів і ціла книжка "Мала Виска", пісенність і щира публіцистичність. Повагою платять за це і земляки, де знайшлись меценати для видання його книг, де чудово влаштовували кілька його ювілеїв і презентацій.
   Він визнаний почесним громадянином міста, де його люблять, шанують, пам'ятають, друкують, де співають його пісні - у знаменитій хоровій академічній капелі та в хорі "Берегиня", яким керує брат-співавтор. Нещодавно вірші В.Бровченка включили до виданої в Києві хрестоматії для школярів, їх вивчають і на Кіровоградщині.
   Як і діяльність у товаристві "Україна", книги його зміцнюють духовні зв'язки не лише українців у світах, а й різних народів. У час вседозволеності у мистецтві, яке часто опускає наш Дух до низин, Бровченко лишається апостолом Правди, Віри, Любові, Надії. Переживаючи і осягаючи всі наші біди, страждання й проблеми, він вірить у народ та Україну. Гадаю, така високодуховна поезія ще достатньо не поцінована, а має бути широко перекладена. "Третім цвітінням" влучно назвав творчість Бровченка останніх років П.Сорока.
   Радію, що чимало з виданих за роки незалежності Володимиром Яковичем книг є з автографами в літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого та в бібліотеках області. Серед достатньо багатої і розмаїтої літератури про творчість земляка він сам особливо шанує оцінку його творчості, зроблену М.Стельмахом, В.Базилевським, В.Панченком, Л.Череватенком, С.Ткаченком (земляк, член НСПУ, працює в ООН). Останній три роки тому здійснив давно не бачений подвиг: видав книгу-портрет В.Бровченка "Сходження". Ось що робить творча дружба та ...відсутність заздрості.
   У перед'ювілейній телефонній розмові запитала в нього:
   - В чому смисл і радість Вашого життя?
   - В тому, що Бог причастив мене Словом і я вірно служу йому свій довгцй, дякую Богові, вік.
   Що тут додати? Те, що один із синів (теж пише пісні) і одна з онучок дідуся продовжують іти його шляхом - служать Слову - журналістиці і телевізійному мистецтву. А молодша - Леся - вчиться в театральному університеті ім. Карпенка-Карого, буде сценаристом і режисером.
   Родові гени Бровченків, хліборобських дітей, які шанували молитву, слово й пісню, тепер продовжують дарувати Україні служителів літератури і мистецтва.

Антоніна КОРІНЬ,
науковець літературно-

меморіального музею
І.К.Карпенка-Карого


"Кіровоградська правда", 3.06.2011