Про те, що музеї народові України потрібні, свідчить державна статистика, яка зафіксувала музейний бум. "Якщо на початку 90-х років у країні було всього 200 музеїв, то за останні 20 років офіційно зареєстровано 499 музеїв. І це тільки в системі Міністерства культури і туризму" (Н. Іванченко, журнал "Музеї України", 2011, № 1). З цієї ж статті дізналась: за неофіційними даними сьогодні в Україні діє понад 5 тис. музеїв (крім державних, є ще відомчі та приватні). Моя розповідь про той, у якому працюю.

Згадаймо, друзі, пережите

   Є у нас ексклюзивна книга, яка не тиражується і рідко читається. Розгорнемо? "Вітаємо Кіровоград і Україну з відродженням родинного гнізда нашого театрального батька - І.К.Карпенка-Карого. Бажаємо музею-садибі живого життя, наснаги наукової думки, щирої цікавості народу. Сподіваємось на регулярне співробітництво і постійні контакти". Таким записом 24.09.1995 р. відкрилась перша музейна книга відгуків. Належить він "київським родичам" з театрального інституту ім. Карпенка-Ка-рого (тепер університету театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого) - групі викладачів вузу на чолі з проректором П. Кравчуком. У день відкриття музею до цих побажань приєднався письменник, педагог і громадський діяч (тепер професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко): "Хай дух Карпенка-Карого витає над цим Домом, вселяючи у кожного з Вас Віру, Надію і Любов".
Мабуть, вчасно та з добрих вуст були висловлені ці перші побажання. А колеги-науковці з обласного краєзнавчого музею та з Хутора Надія додали згодом: "Хай цей будинок буде таким же веселим та людним, яку часи Івана Карповича!"
   ...Про перші важкі, але й плідні кроки створення музейної колекції та експозиції розповідає незмінний директор музею Катерина Лісняк:
   - Як правило, відкриттю музею передує багаторічна цілеспрямована робота по комплектуванню музейного зібрання. Так, наприклад, створювався Кіровоградський меморіальний музей М.Л.Кропивницького. Майже п'ять років збиралися матеріали для його майбутньої експозиції та формувалося музейне зібрання. У випадку з нашим музеєм усе відбувалося в прискореному режимі: рік і 4 місяці тривала робота по завершенню ремонтно-реставраційних робіт, паралельно йшов збір експонатів та побудова першої експозиції "І.К. Карпенко-Карий та Єлисаветград". Музей було відкрито 24 вересня 1995 р. Приурочили цю подію до 150-річчя від дня народження І.К. Карпенка-Карого. Перший вагомий внесок у формування музейного зібрання зробив у вигляді ящика книг, статей, журналів, газет, фотографій, тодішній голова обласної письменницької організації Володимир Кобзар. Тоді ж міський голова Василь Мухін і начальник міського відділу культури Олександр Полячок знайшли бюджетні кошти для проведення наукових експедицій: Київ, Львів, Одеса, Москва - зустрічі та спілкування з літераторами-земляками, активна робота в архівах, і як результат - власноруч привезені валізи документів і книг. Влада виділяла кошти на закупку експонатів, адже далеко не всі люди погоджувалися дарувати щось у музей. Паралельно вивчався досвід роботи музеїв літературного профілю України та зарубіжжя, розсилалися десятки листів: у обласні письменницькі організації, письменникам-землякам - в Україні і за рубежем, в театри України, у архіви, обмінні фонди багатьох бібліотек.
   Про це розповідає головний зберігач фондів Лариса Хосяінова, яка теж працює у музеї з моменту його відкриття:
   - Добрим словом хочу згадати всіх, хто зробив свої внески до музейного фонду. Це лауреати премії ім. Т. Шевченка: В. Базилевський і Г. Гусейнов (п'ятнадцять років дарує музею журнал "Кур'єр Кривбасу"), вдова лауреата премії В. Козаченка І. Козаченко: В. Панченко, Л. Куценко, І. Казнадій, М. Миценко, Ю. Дмитренко, В. Бондар, В. Могилюк, О. Чуднов, Ю.Тютюшкін, В. Єсауленко; доньки А. Тарковського, Ю. Мокрієва, Р. Кобця, О. Моторного, Г. Позняка; дружини В. Близнеця, С. Голованівського, Г. Карева, Г. Книшева, М. Смоленчука, В. Журби, В. Юречка, В. Гончаренка. Доброю традицією серед літераторів стало кожну нову книгу дарувати музею. Перелік дарувальників набагато більший. Ми дуже вдячні всім.

* * *

   Із коротких інформаційних повідомлень у місцевій пресі 90-х років минулого століття дізнаємось, що одним з ініціаторів відбудови будинку Тобілевичів у час економічної кризи була заступник голови обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Є.М.Чабаненко, її підтримали тодішні очільники: М.О.Сухомлин (голова облдержадміністрації), В.Г.Мухін (голова Кіровоградського міськвиконкому) та М.І. Сиченко (начальник обласного упра.вління культури). Міськвиконком відселив з будинку три сім'ї, надавши їм квартири, і виділив на будівництво перший мільйон карбованців, а для майбутнього музею - ставку директора.
   Головний підрядник АБО "Інгул" (керівник В.І. Шмідт, нині відомий меценат) безкоштовно 16,5 млн. крб. будівельних матеріалів. Перші благодійні внески на реставраційні роботи внесли в/о "Друкмаш", об'єднання "Союз", Ленінський райвиконком, обласне управління культури. І ось уже 16 років невеличкий дружний колектив музею щодня гостинно відчиняє двері для відвідувачів з обласного центру, області, України, з-за кордону.
   Музеєм-світлицею з доброзичливою аурою, дякуючи за виставку про творчість В. Близнеця, назвала наш музей вдова земляка, киянка Р.М. Близнець. "Цей дім - добрий, в ньому вчувається якась світла енергія... це ви, шановне жіноцтво, даєте йому таке духовне поле. Кланяюся вам..." - записав у книгу відгуків лауреат Шевченківської премії письменник М. Слабошпицький. А ось рядки голови Кіровоградської письменницької організації В. Бондаря: "Низько схиляю голову перед цим храмом нашої культури, де жив дух видатних синів українського народу - братів Тобілевичів... поборників національної ідеї, культури і літератури..."
   Музей відвідало багато яскравих творчих особистостей, серед яких - наш земляк С. Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України. Оглянувши виставку "Кіровоградщина і кінематограф", він подякував колективу: "...за любов до мистецтва і митців, до високої культури, яка й зберігається любов'ю і пам'ятливістю. Ви працюєте задля вічності."
   Кого б не надихали подібні відгуки, оцінки, побажання?

Портрет у цифрах

   За 16 років сформоване цікаве музейне зібрання - близько 13 тисяч предметів. За цей час створено більше сотні виставок. Десяток з них були присвячені господарю - Карпенку-Карому і його талановитій родині. В одному залі діє стаціонарна виставка "Карпенко-Карий та Єлисаветград". Різноманітні експозиції розповіли про життя і творчість письменників-земляків, перш за все класиків української, російської, єврейської, польської літератур. Кілька виставок присвячувалось ювілеям обласної письменницької організації. Окрім персональних, в музеї було чимало цікавих тематичних експозицій. Допомагаємо фаховому й творчому зросту літературної молоді. Часто наші виставки є поєднанням суміжних сфер культури і мистецтва: літератури, театру, кіно. Триває виставка "Нашого цвіту по всьому світу". Вона представляє творчість наших земляків у діаспорі (30 особистостей, і в кожної - своя Одіссея: С. Степняк-Кравчинський і О. Бочковський, Діонео і Дон Амінадо, В. Винниченко і Є. Маланюк, Д. Чижевський і Г. Флоровський, Я. Славутич, Т. Журба, К. Оверченко...).
   Крім експозиційної, ведеться пошукова, збиральницька, науково-дослідна, фондова, науково-просвітницька робота. Щороку музейна колекція поповнюється сотнями нових музейних предметів. Близько 3500 відвідувачів стають нашими екскурсантами та учасниками десятків літературних вечорів, зустрічей, презентацій, аби осягти хоч поверхню літературного айсберга -сучасного літературного життя, яке бурхливо кипить у творчих спілках: обласній організації Національної спілки письменників України, Асоціації письменників України, Конгресі літераторів України, обласному літоб'єднанні "Степ", в десятках студій, клубів по всій області.
   Більше сотні публікацій зробили за цей час музейники, досліджуючи і співтворячи літпроцес - у обласній пресі, у спецвиданнях, "Літературній Україні", журналі "Вежа", двотомній хрестоматії "Блакитні вежі", у книгах окремих літераторів (передмови та післямови).
   Музей започаткував і веде з 2008 року "Літературні Куценківські читання" та Дні відкритих дверей: до Міжнародного дня музеїв, Дня Незалежності України, Дня народження музею. Формуємо коло любителів музею, підвищуємо інтерес молоді не лише до споглядання традицій, а й до участі в їхньому творенні. У книзі спогадів про Л. Куценка, яка готується до друку в Одесі, буде і наш спогад про великого друга музею.
   Звісно, велику й потрібну частину музейного часу і простору займає екскурсійна діяльність. Система реклами, популяризації, залучення відвідувачів діє в навчальних закладах міста й області. Приділяємо увагу позамузейній роботі: лекціям, творчим зустрічам у навчальних і культосвітніх закладах, культурних товариствах національних меншин, громадських організаціях. Активно співпрацюємо з дитячими музичними школами, бібліотеками, педунівер-ситетом, технічним університетом, філією університету культури і мистецтв, інститутом розвитку людини "Україна", коледжем технічного університету, ЗШ № 32,17, 22.
   Співпрацюючи з місцевими видавництвами, для продукції яких теж робимо експозиції, знайшли підтримку в особі видавця Віктора Лисенка. До кожного музейного заходу він безкоштовно друкує афіші, до дня народження музею подарував додатковий тираж музейних буклетів.
   Допомагає в роботі новостворена громадська рада музею. Серед її членів депутати, краєзнавці, підприємці, літератори, педагоги, бібліотекарі - О. Бабенко, В. Бажан, В. Бондар, П. Босий, М. Бутенко, Л. Гайда, М. Гамальчук, Б. Куманський, В. Лисенко, Ю. Матівос, М. Міщенко, Л. Смоляк. А очолила громадську раду музею відома в Україні меценатка, директор аудиторської фірми "Леда" Галина Кузьменко, зокрема вона подарувала для музею та його відвідувачів серію виданих нею авторських книг та комп'ютер.

Чи є в музеї проблеми?

   Аякже! Де ж їх нема? Як розпочиналась історія музею в час "глибокої економічної кризи", так і всі 16 років "кочуємо" з глибокої в ще глибшу, зрідка випірнаючи на поверхню цих клятих криз. Колись якийсь вчений-філолог, літератор, краєзнавець років через -надцять, досліджуючи чиюсь творчість, розкриє музейні щорічні звіти, то побачить наші потреби, які кочують звітами з року в рік. Отже, вісім музейних предметів потребують термінової реставрації. Матеріальна база музею слабка. Терміново необхідно відремонтувати металеве покриття даху музею, стелю в експозиційному залі, вирішити питання про добудову фондосховища, замінити газовий котел.
   Закладу необхідні: ще один комп'ютер, новий телевізор з відеоплеєром, відеокамера, вітрини та стелажі. Стан фасаду не дозволяє закріпити на ньому меморіальну дошку.
   Задавнились і поки що не збулись наміри тодішньої влади реставрувати чи обновити дизайн музейних експозицій та садиби: двору, саду, встановити пам'ятник І. Тобілевичу. Все, як завжди, упирається у відсутність коштів. Щороку нам, наприклад, віртуальне виділяють на добудову фондосховища "100 тисяч" (сума, навколо якої творився сюжет однієї з п'єс Карпенка-Карого).

А для мрій - закон не писаний

   Мріємо про першу в історії України владу, яка поставить на перше місце культуру, як в Японії, і досягне "зверх'японських" успіхів. Працюючи в музеї півтора роки, освоюю ази музеєзнавства і мрію...
   Про те, що в майбутньому закриють інтенсивний рух по вулиці Тобілевича, бо 200-літньому будинку, в якому жили корифеї, а тепер музеї, потрібна тиша (щороку на будинку утворюються нові тріщини, осипається побілка і фарба, навіть нема з жодного боку тротуарів, якими б групи дітей і молоді ходили до нас, ідуть проїжджою частиною, а це ж - небезпечно).
   Що знайдуться художники-благодійники, може, студенти-дизайнери та й вчинять гуртом курсову чи дипломну роботу по створенню дизайну в садибі Карпенка-Карого, на території якої ростуть дерева, квіти і є саморобний басейнчик, створений власноруч завгоспом І. Гордовою. А влітку, коли в тісному приміщенні духота, мріємо про кондиціонер. Мріємо про обладнаний літній майданчик для просвітницької роботи: літвечорів, бесід, зустрічей з літераторами... Мріємо про виділення коштів на реставрацію, придбання експонатів, на поїздки в наукові експедиції та в музеї літературного профілю інших областей України та зарубіжжя з метою обміну досвідом.
   "Музей - невичерпна скарбниця, яка зберігає у собі відгомін життя багатьох поколінь". Згодні? Щоб скарбниця була невичерпною, треба її ще регулярніше, ніж черпати, наповнювати скарбами. Що наш колектив і робить навіть понад міру своїх сил і можливостей.
   Я щаслива, що вже скоро два роки, як влилась у дружній колектив музейників-карпенківців. Разом стараємось сіяти розумне, добре й вічне. Вірю, що Слово, яке проповідуємо, як добірне зерно, сходитиме і через тисячоліття.

* * *

   За кількістю і розмаїттям імен літераторів Кіровоградщина займає третє місце після Київщини та Львівщини. Якщо 16 років тому Л. Куценко у виданому ним "Літературному словнику Кіровоградщини" вказав, що уродженців та причетних до нашого краю більше двохсот, то в щойно виданій двотомній хрестоматії прози та поезії наших земляків їх названо півтисячі. Життя й літературний процес не стоять на місці, кожен рік дарує нових авторів і нові книги, так що безробіття нам не загрожує і безсмертя ми забезпечимо не лише корифеям, а й майбутнім достойникам літератури рідного краю. Цього ж хочуть і наші відвідувачі. Ще один відгук: "Очень интересный, в плане культурного прошлого и музеев наш город! Надо бы разработать и внедрить туристические маршруты "Елисаветград: исторический и литературный" и проложить музейные маршруты. Надеемся, городские власти услышат наши пожелания. Семья Серебрянниковых, мать-педагог и дочь-студентка, г. Москва".
   О - телефонують: до нас йдуть на екскурсію шестикласники ЗШ № 17, серед яких - наймолодший поет Дмитрик Литвинюк, якому музей та бібліотека для юнацтва підготували до друку дві книжечки.
   Усіх наших гостей чекає привітна усмішка під блакитним поглядом нашого молодшого наукового співробітника Наталії Бондаревої: "Ласкаво просимо, ми завжди вам раді!"