Так звертається до рідного слова журналіст і літератор із с.Новий Стародуб Петрівського району Григорій Крячко. Його прізвище зустрічалося мені у "Кіровоградській правді", інших обласних газетах, зрідка - у "Сільських вістях" та "Літературній Україні". А найчастіше - у петрівській районці, звідки як бібліограф колись описувала матеріали, що стосувались літературного процесу на Кіровоградщині. Книжку його оповідань "Повінь" якось побачила в обласному радіокомітеті (пізніше вони звучали на республіканському радіо). Попросила прочитати. Бачила й авторську телепередачу про нього "Камертон душі" Л.Ніколаєвської, яка, на жаль, разом з авторкою зникла з телеефіру.
   Зрідка Г.Крячко телефонує у музей, першим відгукнувся на пропозицію, оприлюднену в "Народному слові", щодо підготовки до друку перевидання "Літературного словника Кіровоградщини". Про нього він пише в листі до мене (від 05.03.2011 р.): "Літературний словник Кіровоградщини" (1995) з автографом Леоніда Куценка: "Оксані! На згадку про курси одного з лекторів Леоніда Куценка 18.09.1997 р." у мене є. Оксана - моя донька, викладач іноземної мови нашої Новостародубської СШ - була на курсах в Кіровограді.
   Перевидання словника - на часі. Адже, як Ви говорите, багато відійшло і чимало додалося авторів і книг. Хотілось, щоб і моє ім'я та книги послужили нащадкам доброю настановою, прикладом незрадливої любові до рідного краю, зачарування красою природи, людини.
   Бажаю ініціаторам і упорядникам "Словника" без поспіху, якомога точніше і змістовніше розповісти про кожного автора, видати більшим накладом, ніж теперішній.
   Надсилаю дані про себе. Крячко Григорій Григорович. Народився 16 липня 1937 р. в сім'ї військовослужбовця. Школа. Армія. Робота на заводах Олександрії. Депутат міськради. Позаштатний кореспондент газети "Кіровоградська правда" з 1959 р. та олександрійської міськрайонної "Ленінський прапор". Вищу журналістську освіту здобув у Києві.
   З 1965 по 1996 рр. - завідуючий відділами петрівської районної газети "Трудова слава". З 1979 р. - член Національної спілки журналістів України. З 1999 р. - член обласного літературного об'єднання "Степ". Друкувався, друкуюся в чотирнадцяти газетах... журналах "Дніпро", "Дивослово", у збірнику "Різдво в українській поезії". Видав три книги поезії та прози: "Заворожений степом" (2002), "Повінь" (2004). У видавництві третя  - "На дорогу".
   Нагороджений: Золотою медаллю української журналістики, Почесним знаком НСЖУ, грамотами облдержадміністрації, обласного літературного об'єднання "Степ". Композитори О.Решетов та П.Лойтра на мої вірші написали понад десять пісень. Одружений. Маю троє дітей, стільки ж онуків. Мешкаю в Новому Стародубі. Веду "Літературну сторінку" в районній газеті".
   До віршів ювіляр звернувся вже у пенсійному віці, уперше оприлюднивши їх у згаданій збірці "Заворожений степом", виданій в "Імексі" (упорядник і редактор - В.Погрібний). У передмові поетеса і журналістка Катерина Горчар тепло означила особистість і творчість автора: "... чесна, чиста, щира, відкрита світові чуйна душа... Автор - життєлюб. Він спонукає читача так само любити життя, свій родовід, берегти у пам'яті найсвятіше" - це про вірші Г.Крячка. А про прозу: "Конкретні люди живуть у Крячкових оповіданнях і новелах, спогадах і оповідках (...), у них стільки простору і простоти".
   Серед журналістів - це типовий випадок, коли авторське перо, наснажене журналістикою, здіймається вище - до художнього слова. Друга книга Г.Крячка "Повінь" (обидві оформлені художником Іваном Швидким) побачила світ у видавництві "Степ". Якщо перша була розрахована на дорослого читача, то друга - на дітей молодшого і середнього шкільного віку. Вона присвячена 60-річчю Перемоги. Обидві 2006 року з автографами подаровані ОУНБ ім. Д.Чижевського, де я їх і перечитала (хотілося б їх мати і в нашому музеї).
   "Повінь дитинства - найпрекрасніша, найчистіша, найбільш сонячна повінь життя", - так запрошує автор юних читачів причаститися до безкінечних див, які йому відкривало життя. "Благословенною повінню добра" назвала в передмові його оповідки редактор книги С.Барабаш. Автор веде нас "теплими стежками дитинства: від проліскової пори через літо - в золоту осінь, аж до білої зими... Так просто звучить слово, така чиста інтонація. Така світла енергія проміниться зі світу.... Впізнаваного, живого, доконечно українського".
   Високо цінує він, дитя війни, пам'ять про батька, ветерана Великої Вітчизняної, все життя прагне збагатитись знаннями та досвідом, змалку й досі тягнеться до книг. Про це - в оповіданнях "Тато, війна і я", "По морях і океанах".
   Вірш "Петрівський край" музика П.Лойтри зробила гімном. Одну з ліричних пісень Г.Крячка "Відцвітає гречка" не раз я чула у виконанні поетеси-піснярки В.Кондратенко.
   "Гарна ти в мене, але жаль, що не чужа"; "Від мародера до мільйонера - один крок"; "Жили в парі: він - на нарах, вона - на Канарах" - це зразки лаконічного крячківського гумору, який пробився і в "Літературну Україну". Така вона, розмаїта жанрова палітра автора.
   Хай же ювілейний липень, у якому 75 років тому Григорій Григорович крикнув перше своє "Уа!", ще довго надихає його перо й душу гречаними далями степових просторів і осяйним світлом життєрадісних сонцепоклонників - соняхів. Хай щовесни ювіляр нагадує героя свого вірша, де "старий бузок розквітнув парубоче". Хай тільки щастя дарує підкова, знайдена ним колись серед бузкового цвіту.