Публікації

Чи кожен скаже добре слово про батька?


apub180.jpg (12827 bytes) apub181.jpg (13365 bytes)
Іван Струтинський -
батько Галини Кузименко

  Культ матері - один з культів, який проповідував великий педагог Сухомлинський. Усі звикли, що вірші, пісні, книги і етапі переважно пишуться про матір. Правда, в українських народних казках "гендер" трохи урівноважується: там повно мудрих чоловіків-батьків. Тому, коли в моїх руках опинилась книжка Галини Струтинської "Слово про батька", я вкотре пожалкувала, що недовтілила свій проект: книжку "Зоря материнства" упорядкувала, а друга - "Батьківський сад" так і живе поки що в моїх мріях. Але недавно зраділа, побачивши однойменний альманах літераторів Го-лованіського району. Значить, не я одна прагну вшанувати і культ батька, і свято - День батька ввести.
   А що ж це за книжка, дизайнерськи оформлена "під старовину" і зверху обох обкладинок "окантована", ніби орнаментом, такою звичною для ока мого покоління книжковою поличкою з грубенькими томами свого й чужого чтива? І хто авторка? Жінку, для якої "світло батьківських очей залишається мірилом вірності обраному шляху", я добре знаю як відому меценатку, колишнього заступника генерального директора МААК "УРГА" Галину Іванівну Кузьменко, дівоче (батьківське) прізвище якої - Струтинська. Нині вона - директор аудиторської фірми "Леда". Вона - почесний голова громадської ради музею, подарувала нам свої книги, а ми даруємо їх своїм активістам. Бізнес-леді, науковець, викладач, громадська діячка, творча особистість, бо це третя її книга.
   Не раз, буваючи на заходах, які проводила авіакомпанія, у виступах цієї жінки чула сильне дочірньо-родовідне начало. "Усім, чого я досягла у житті, я зобов'язана батькам, і перш за все Івану Семеновичу Струтинському, очільнику нашого роду". Постійно чула і відчувала варіації на тему цього зізнання. І нарешті переконалась, прочитавши цю її книжку: особистість народжує особистість.
   Як донька вчительки, я ще застала ті часи, коли авторитет педагога був дуже високий. Шановані в народі були особливо вчителі - чоловіки, яких завжди в школі була меншість, а тепер майже зовсім не зосталось. Звісно, фізруком традиційно був чоловік, як Іван Струтинський, герой книги, ветеран Великої Вітчизняної війни, який прямо з полів боїв прийшов у педагогіку - після Одеського вузу. Майже через чотири десятиліття після того, як він вчителював у Лозуватській та Ме-жирічківській середніх школах Голованівського району на Кіровоградщині, дочка подарувала собі і нам цю теплу книжечку (вийшла у видавництві "Імекс").
   Не просто про батька, а про пієтетне ставлення її покоління 50-річних до батьків. І почала її із 25 сторінок "сімейного альбому" - чорно-білих фото, які представили родовід Струтинських. Прості селяни - хлібороби, але й причетні до військової служби, як дід Семен - капітан ще царської армії, кавалер чотирьох хрестів. Серед тих, хто успадкував військове минуле, і червоноармієць Іван Струтинський, який продовжив службу в Німеччині до 1948 року. Типове фото випускників Одеського педінституту (1958 р.) - викладачів фізвиховання, анатомії та фізіології, де і він, новоспечений педагог, започаткувало відрізок часу, у якому кілька поколінь випускників школи досі називають його предмет - фізкультуру - улюбленим уроком. (Порівняймо, що ми сьогодні чуємо і читаємо про шкільні уроки фізкультури: то вчителя в школі нема, то він "вредний", то діти без кінця або звільнені з цих уроків, або навіть... вмирають на чи після цих уроків від фізичних перевантажень).
   Серед шістнадцяти розділів книги виділяється один: "Батьківські скарби". Може тому, що тепер ми рідко говоримо про сімейні реліквії, а особливо ж про те, які документи і факти стануть у майбутньому реліквіями для наших нащадків. Галина Струтинська подає такі дорогоцінні фотореліквії: довідки, посвідчення, свідоцтва, автобіографію, депутатські мандати, заяви про вступ у партію, військовий і студентський квитки та ін.
   Не просто документ, а кожен рядок кожного - то свідчення про інші часи, в які жили і діяли наші батьки. І якщо вони були гідні, чесні, порядні, роботяги, то в більшості такими ж будуть і їхні нащадки. У цьому - секрет дієвості виразу "естафета поколінь", який став штампом, але його користь від того не зменшилась.
   Читаю цей дочірній перелік батькових рис і заслуг (мимоволі порівнюю - а яким був мій батько?):
      - у батька був міцний, як граніт, характер;
      - він усе вмів: воювати, вчити, виховувати, командувати, змагатись, перемагати, водити машину, декламувати;
      - мав гордість і гідність та мудрість, успадковану від діда-прадіда;
      - був скромний, працьовитий, небайдужий до громадських потреб і обов'язків, жив без відпусток і канікул;
      - був вічним будівничим (будував дім, дачу, стадіони) і садівником, був також спортивним суддею, волейболістом, плавцем;
      - любив і вмів відпочити, грав на кількох інструментах і співав на сімейних вечорах та в шкільних чи клубних концертах.
   А який головний висновок робить донька, узагальнюючи ці риси й заслуги? Жив без ворогів і мав звичку предивну: він вмів ощасливити кожну людину. Мені здасться, якби цю книгу прочитали ті батьки, які мають намір осиротити дитину, вони б цього не зробили.
   ...А цю "програму", успадковану від авторитетного, люблячого і любимого батька, - ощасливлювати конкретну людину і людство, Галина Іванівна Струтинська-Кузьменко свято несе по життю у своєму серці, втілюючи цей батьківський заповіт у своє і чуже життя, у ближньому і дальньому світі. Допомогти людині, її справі, її біді, її захопленню, допомогти у добрих задумах цілих колективів і установ, громаді, рідному місту, області, Україні. Та мораль, яка дісталась їй від батька, - то її найдорожчий спадок, який вона уже півстоліття примножує на благо людям. Бо як учні повинні перемагати вчителів, так і діти повинні йти далі і вище, ніж батьки.
   А ви як думаєте? Розкажіть про своїх славних батьків і про те, що ви від них успадкували, як розпоряджаєтесь духовною спадщиною. Ви намагалися ваші батьки здійснити через вас, дітей, свої мрії? Чи не тяжіли над вами їхні сподівання? Чи вдалося вам протягом життя, уже подорослішавши й ставши батьками, краще зрозуміти своїх маму й тата? Щось пробачити одне одному, щось зберігати в пам'яті як цінний скарб. Чекаємо на ваші відгуки!

Антоніна КОРІНЬ,
співробітник музею
Карпенка-Карого


"Кіровоградська правда", 3.08.2012