Віктор Соколов — письменник-земляк, член Національної спілки письменників України. Цікава постать, автор майже чотирьох десятків книг. 17 квітня 2014 року йому виповнилося б 95 років.
   Більшу частину свого життя Соколов прожив на Донеччині, де очолював Донецьку письменницьку організацію, був головним редактором журналу «Донбас», а останні три десятиліття мешкав у Києві. Віктор Вікторович ніколи не цурався своєї малої батьківщини і з гордістю зазначав: «Народився я 17 квітня 1919 року в древньому козацькому селі Табурищі, на високих дніпровських пагорбах якого — уже в наші часи — звелося місто Світловодськ, у родині сільського бондаря Віктора Яковича Соколова». Прожив хлопець у Табурищі менше тринадцяти років, бо під час голодомору 1933 року пішов у світи шукати долі. Але село супроводжувало його як незагоєна рана сирітства, озивалося як пам'ять родоводу, як спомин, як картина світу, сформована народною мораллю. Цікаво, що свою біографію Віктор Соколов встиг дописати і віршовано, і прозово, але вона настільки переповнена подіями і так тісно переплітається з історією України, що складно відділити одне від іншого. Та чи варто, адже він був сином своєї епохи.
   Протягом усього творчого життя письменника в ньому одночасно жили поет і публіцист. Перший «ночами бився над римою», а другий із записником у руках все кудись поспішав: то на донецьку шахту, то в Кривий Ріг, де очікувалися нові рекорди чи зводилася наймогутніша домна. Цікавило Соколова все: і заполярна тундра, і далекосхідний Зелений Клин, обжитий нашими земляками, і казахстанська цілина, яку піднімали українські хлопці та дівчата. Ось тоді і з’явилася у письменника документальна проза: повісті, нариси, численні публікації в газетах і журналах.
   Інколи ці двоє — публіцист і поет — об'єднували свої сили і на світ з'являлися поетичні твори на кшталт «Запали свою зорю». А ще наш земляк написав близько двадцяти поем. Найбільш відомі — «Китаянка», «На берегах Ішиму», «Моє серце в Донбасі» та ін.
   Віктору Соколову пощастило побачити надрукованими понад 30 своїх книжок. Ненадрукованими залишились дві, найкращі за визначенням самого автора.
   Почесний громадянин Світловодська, він був нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями «За освоение целинных земель», «За доблестньїй труд», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
   Маловідомо, як вшановується пам'ять про Віктора Соколова на Донеччині або в Києві, але хотілося б, аби рідна Кіровоградщина ще довго пам'ятала поета-земляка, який залишив по собі отакі вічні та людяні рядки: