У вересні 2015 року громадськість України відзначатиме 170-річчя від дня народження драматурга, корифея українського професійного театру Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Про нього написано чимало. Дослідженням його життєвого і творчого шляху займалися знані літературознавці, серед яких О.Борщагівський, В.Сахновський-Панкєєв, І.Скрипник, І.Пільгук, Л.Стеценко, О.Цибаньова, М.Смоленчук, Л.Дем’янівська, В.Шнайдер та ін. Але малодослідженою залишилася доля нащадків І.К.Карпенка­Карого. До цієї теми на початку 90­х років ХХ ст. неодноразово звертався науковець музею-заповідника «Хутір Надія» Віктор Биков, автор кількох краєзнавчих розвідок про дітей, племінників та онуків драматурга. Передчасна смерть дослідника не дала можливості завершити роботу.
   Одна з розвідок Віктора Івановича присвячена доньці драматурга Ірині. Була підготовлена стаття «Донька драматурга» («Вечірня газета» від 30.06.1995 р.). Але розповідь обривалася 1922 роком. Відомо, що тоді Ірина разом з родиною виїхала на постійне місце проживання за кордон.
   Минуло майже 20 років з часу опублікування тієї статті. Несподіваний лист з далекої Чехії – справжня радісна подія! – допоміг відкрити нові факти з життя нащадків драматурга.
   Авторка листа Надія Малчикова (у дівоцтві Студнічкова) – внучка Ірини Студнічкової (уродженої Тобілевич) і правнучка І.Карпенка-Карого – давно шукала зв’язків з батьківщиною своєї бабусі. В Інтернеті знайшла інформацію про літературно-меморіальний музей І.Карпенка­Карого в Кіровограді і надіслала його працівникам лист електронною поштою. Завдяки відомостям, одержаним із Брно, вдалося з’ясувати, як склалася доля Ірини, її чоловіка Мілоша та їхніх синів Юрія та Івана. До музею надійшла значна кількість світлин, серед яких одна з останніх фотографій корифея з членами родини перед поїздкою на лікування до Німеччини, фото з родинного архіву Студнічок.
   Ірина Іванівна Тобілевич – молодша дитина в родині Івана Карповича Тобілевича та Надії Карлівни Тарковської – народилася 5 лютого 1879 року в Єлисаветграді, в будинку на вул. Знаменській. Коли дівчинці виповнилося три роки, померла її мати, і дитиною опікувалися батько та дід. У 1885 році Іван Карпович одружився із Софією Віталіївною Дитківською, яка стала дітям другою матір’ю. З архівних джерел та листування драматурга відомо, що Ірина Тобілевич у 1896 році закінчила Полтавський інститут шляхетних панянок. Вона – єдина з дітей Івана Карповича, хто деякий час грав у об’єднаній трупі корифеїв театрального сезону 1900–1901 рр. (театральний псевдонім Русановська).
   У 1902 році Ірина виїжджає до Швейцарії, де майже рік вивчає французьку мову. Удосконалювала знання на курсах при Сорбонні у Парижі. В університеті познайомилася з чехом Мілошем Студнічкою – випускником математичного факультету Віденського університету. Восени 1904 року вони побралися. У наступному році народився первісток Юрій. Ірина з немовлям повертається до України, мешкає в Києві у Юлії Бродецької – рідної сестри С.В.Тобілевич. Мілош продовжує навчання в Парижі. У 1906 році родина об’єднується і оселяється на Хуторі Надія. У серпні того ж року народжується другий син – Іван. Батько Ірини допомагає молодому подружжю. Після його смерті у вересні 1907 року Студнічки переїздять до Єлисаветграда, мешкають на зйомних квартирах. Матеріальна скрута стає постійним супутником родини. Складний конфліктний характер та хворобливість заважають Мілошу Студнічці мати постійну роботу.
   З архівних документів з’ясувалося, що з серпня 1910 по січень 1911 року Мілош працював викладачем німецької мови у приватному комерційному училищі. Два наступних роки викладав французьку мову в Єлисаветградському земському реальному училищі, займався репетиторством.
   Постійна нестача грошей змушує Ірину закласти, а потім продати 60 десятин землі, які дісталися їй у спадок від батька. Згодом настала черга золотих прикрас та сімейних коштовностей.
   У родині підростали сини. У 1916 році Юрій та Іван Студнічки стають учнями Єлисаветградського земського реального училища, в якому навчаються тільки два роки.
   Під час громадянської війни родина голодувала, була свідком єврейських погромів та розстрілів людей просто на вулиці. Бракувало грошей. Студнічки переїхали на Хутір Надія, звідки у 1922 році їх вигнали більшовики. Ірина та Мілош вирішують залишити країну. Надія Малчикова уточнює, що Студнічки виїхали не в Чехію, як стверджував краєзнавець В.Биков, а у Сараєво. Там мешкали рідний брат Мілоша та його батько. Як розповідає правнучка І.Карпенка-Карого, Мілош Студнічка походив з відомої в Австро-Угорщині та Чехії родини: вона дала світові вченого-математика Франтішека Йосефа Студнічку (1836–1903), який був рідним дядьком Мілоша. Його ім’ям у Празі названо вулицю.
   Франтішек Карел Студнічка (1870–1955) – двоюрідний брат Мілоша – відомий чеський гістолог, ембріолог, академік Чеської АН, член­кореспондент Міжнародної академії історії наук у Парижі.
   Батько Мілоша Алоіс Студнічка (1842–1927) – австро-угорський чеський теоретик мистецтва, педагог у галузі технічного малювання та промислового дизайну. Випускник Празького політехнічного інституту та Академії мистецтв, він певний час був співробітником Чеського промислового музею. У 1886 році відкрив власну ремісничу школу в місті Яромер. У 1893 році у Сараєво заснував школу технічного дизайну, був її директором. Відомий своїми новаторськими методами навчання малюванню, розробкою навчальних програм за ремісничими спеціальностями. Вважався спеціалістом чеського народного мистецтва, викладав чеську орнаменталістику в Чеській торговельній академії. Займався мистецтвознавством, фольклором, мав хист до малярства, організовував художні виставки, читав лекції з образотворчого мистецтва. Його книги перекладені іноземними мовами. Алоіс Студнічка – учитель відомого чеського художника Франтішека Купки.
   Ірина та Мілош Студнічки жили у Сараєво рік. У 1923 році переїхали до Чехії. Спочатку мешкали у Празі, потім оселилися в Брно, де і провели решту життя. Ірина була домогосподаркою, грала в аматорському театральному гуртку. У Мілоша не було постійної роботи. Родина жила в боргах. Ірина Студнічкова померла у 1955 році від раку. Через рік з життя пішов і Мілош.

   Подальша розповідь – про дітей Ірини, онуків Карпенка-Карого Юрія та Івана Студнічок.
   Про Юрія Студнічку відомо небагато. Народився в Парижі 8 лютого 1905 р. Навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі, у радянській школі. В Єлисаветграді разом з однолітками під час громадянської війни розповсюджував антибільшовицькі листівки. За це разом з молодшим братом був заарештований і відправлений на три місяці на примусові роботи в табір. За кордоном у чеському місті Моравська Тршебова Юрій закінчив російськомовну гімназію. У технічному вузі м. Брно отримав диплом інженера. Був людиною розумною, добре малював, працював учителем у технічній школі, мешкав разом з батьками. Юрій не мав родини і дітей. Помер у Брно 6 січня 1964 року від раку легенів.
   Молодший син Ірини Іван (Ян) Студнічка народився 30 серпня 1906 року (за одними даними, в Шостаківці, за іншими – в Єлисаветграді). Як і старший брат, навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі та радянській школі. У Чехословаччині закінчив російськомовну гімназію у м. Моравська Тршебова. У Брно вступив на лікувальний факультет університету ім. Т.Масарика. Вчився старанно, отримував стипендію і віддавав її батькам. Займався боксом та греблею. Навчився грати на роялі, мав добрі вокальні дані, любив співати українські пісні. Яну пророкували майбутнє хірурга. Однак, щоб допомогти батькам, у 1931 році дипломований лікар виїздить у провінцію до містечка Секундарні, де була пристойна зарплатня. Він надавав медичну допомогу мешканцям 13 навколишніх сіл, виконував обов’язки терапевта, хірурга, акушера, був прекрасним діагностом.
   У 1937 році, одружившись із медсестрою Анною, Ян купує у старого лікаря медичну практику і переїздить до маленького містечка Древохостик. 60 тисяч крон, які Анна отримала як посаг, пішли на сплату боргів Ірини та Мілоша Студнічків. У 1939 році у подружжя молодих медиків народився син Іван, у 1943-му – донька Надія. Дітей назвали на честь драматурга Івана Тобілевича та його першої дружини.
   Під час Другої світової війни Ян допомагав партизанам. Одного разу в будинок вдерлися гестапівці, провели обшук, допитували господарів. Врятувало їх те, що докази зв’язків з партизанами (медикаменти) були своєчасно знищені. Після війни Ян Студнічка за участь в антифашистській боротьбі отримав нагороду.
   З роками прийшли досвід та повага пацієнтів, але не склалися стосунки з новою комуністичною владою. Ян Студнічка змушений був шукати роботу в іншому місті. У 1953 році довелося переїхати до містечка Великі Павловичі в південній Моравії. Півроку жив у приймальній палаті лікарні, до родини їздив на вихідні. Пізніше перевіз дружину і дітей на нове місце. У Великих Павловичах Студнічки прожили майже 30 років, у 1983 році переїхали до Брно.
   У вільний від роботи час Ян любив грати у шахи, співати та займатися малярством. Хист до малювання успадкував від діда Алоіса, навіть був прийнятий до Спілки художників Чехословаччини. Кілька його робіт у 60-ті рр. ХХ ст. експонувалися на вернісажі у Вашингтоні. Одна з них – «Чоловік п’є пиво» – високо оцінена фахівцями.
   На початку 1970-х у Великих Павловичах відбулася персональна виставка Яна Студнічки. Увагу відвідувачів привертав портрет І.К.Карпенка-Карого, згодом подарований автором музею-заповіднику «Хутір Надія». Презентація другої виставки відбулася у 2010 році, через 21 рік після смерті художника. Надія Іванівна Малчикова надіслала до музею фотокопії його малярських робіт.
   Ян Студнічка підтримував зв’язки з Україною, листувався з двоюрідними братами Андрієм та Назаром Тобілевичами. Двічі, у 1975 та 1978 роках, приїздив до Києва, Кіровограда, Хутора Надії. У нашому місті відвідав будинок по вул. Тобілевича (колишній Знаменській), де у роки свого дитинства мешкав разом з батьками. Сьогодні у цьому приміщенні – літературно-меморіальний музей І.Карпенка-Карого.
   Рідня з України – родина двоюрідного брата Назара Юрійовича Тобілевича – неодноразово гостювала у Студнічок у Чехословаччині.
   У 1976 році Ян захворів на злоякісну пухлину горла. Майже 11 років мужньо боровся з хворобою, помер 31 жовтня 1987 року.
   Син Яна Студнічки Іван (правнук І.К.Тобілевича) закінчив школу-інтернат у м.Мікулов та математичний факультет університету в Брно. Захистив кандидатську дисертацію, викладав математику у виші. Двічі одружений. У другому шлюбі народилися доньки Міхаела та Яна-Пальміра. Їхня мати – італійка за походженням. Міхаелі 40 років, мешкає в Брно, має чудові вокальні дані, займається співом. Яні-Пальмірі 38 років. Випускниця Празької академії мистецтв, вона працює режисером і сценаристом на телебаченні у столиці Чехії, багато мандрує світом.
   Надія Малчикова (правнучка І.К.Тобілевича) закінчила середню школу та педагогічний інститут. Викладала чеську мову та музику в школі у м. Великі Павловичі. Перший шлюб з військовим інженером Інгмаром Мюллером був невдалим. Вдруге вийшла заміж за інженера-економіста Антоніна Малчика, вони разом вже 40 років. Працювала викладачем у спецшколі, заочно закінчила університет Палацького у м.Оломоуц. У 1984 році разом з родиною переїхала до Брно, працювала у спецшколі до виходу на пенсію у 2004 році.
   Надія Іванівна в дитинстві грала у драматичному гуртку, в юності співала в опереті. Її дивовижна музикальність передалася сину Олександру Мюллеру – праправнуку І.Карпенка-Карого. Він народився у 1969 році у Великих Павловичах. У Брно закінчив середню школу художніх ремесел, факультет сценографії Академії мистецтв та консерваторію. Має чудовий голос, пише музику. Працює викладачем музики, мешкає у передмісті Парижа. Від першого цивільного шлюбу з чеською піаністкою має 13-річного сина Лукаса. Готується до народження дитини у другому цивільному шлюбі з психологом Віолайн, батько якої француз, а мати – англійка. Олександр виступає у музичній групі «Мармарошен». Від численної талановитої рідні успадкував не тільки хист до музики і співів, а й до малювання. Ще з дитинства робив пейзажні замальовки, у 18 років написав портрет свого діда Яна Студнічки, фотокопія якого зберігається у нашому музеї.
   Представником п’ятого покоління нащадків І.К.Карпенка-Карого є син Олександра Мюллера Лукас. Він народився у 2002 році в Парижі. Разом з матір’ю мешкає у французькому містечку Кламарт. Хлопчик грає на органі та скрипці, добре малює, мріє стати дизайнером автомобілів.
   Листування з Надією Малчиковою триває. Кожне її послання – не лише нові відомості про рідню драматурга. Жінка щиро переймається подіями на сході України, бажає українському народу миру і злагоди, засуджує тих, хто розв’язав війну на батьківщині її предків.
   …Незбагненні долі людські. Чи міг уявити Іван Карпович Тобілевич, що крім української та польської в його нащадках вируватиме чеська, італійська, французька та англійська кров. Кожний в родині Студнічків по-своєму талановитий: має хист до математики, музики, малярства. Можливо, друга дитина Олександра Мюллера, яка народиться у цьому році, успадкує літературний талант свого прапрапрадіда Івана Карповича Карпенка-Карого.

P.S. Наприкінці вересня цього року правнучка І.К.Тобілевича Надія Малчикова збирається завітати до Кіровограда і взяти участь в урочистостях з нагоди 170-річчя свого видатного предка. Вона обов’язково хоче відвідати літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого, з науковцями якого жваво спілкується. На жаль, музейна будівля потребує термінового ремонту. Буде соромно, якщо до вересня 2015 року (ювілею драматурга та 20-річчя з дня відкриття музею) ситуація не зміниться.