Правду кажуть: якщо людина талановита – то талановита вона не в якійсь одній галузі чи сфері, талановита вона багатогранно. Саме такою людиною-талантом був наш земляк Андрій Васильович Німенко. Народився він 20 червня 1925 р. у с. Інгуло-Кам’янка Новгородківського району Кіровоградської області. Юнаком пройшов важкими дорогами Другої світової війни. За мужність та відвагу нагороджений орденами і медалями.
   Після війни закінчив Київський художній інститут, аспірантуру, став кандидатом мистецтвознавства, членом двох Спілок України – письменників і художників, заслуженим діячем мистецтв Грузії.
   Андрій Васильович належав до числа тих митців, які не задовольнялися однією вузькою галуззю творчості. До його улюблених занять можна віднести і скульптуру, і графіку, і мистецтвознавство.
   Творча нива Андрія Німенка багата різноманітними видами і жанрами. Осяяний вогнем уяви, він вибирав з життя те, що підказувало йому серце. Якої б галузі Німенко не торкався – рельєфу чи сюжетної композиції, він всюди працював з незмінним творчим запалом, великою ретельністю. Майстер успішно поєднував графіку і різноманітні жанри скульптури: монументальну пластику, портрет і композицію, карбування і медальєрство.
   Своє мистецтво він тісно пов’язував з літературою. Надрукував кілька монографій, присвячених творчості М. Лисенка, І. Кавалерідзе, інших видатних митців. Поетичний талант А. Німенка високо цінували М. Рильський, М. Стельмах, які рекомендували його до Спілки письменників. Збірки поезії «Понад плаєм плаї», «Мідні карби», «Вогонь і камінь», «Мозаїка вікон», «Сонячний дім», «Сонячна брама», «Грифонажі» та книгу прози «Лісові фантазії» полюбили читачі та схвально оцінили критики. Митець написав кіносценарії кількох документальних фільмів, багато ґрунтовних статей з питань мистецтвознавства.
   Андрій Васильович завжди підтримував творчу молодь, передавав їй свій професійний досвід. Викладав у Київському інституті культури, працював у редакції газети «Радянська культура», обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України.
   Пам’ятники Лесі Українки, Давиду Гурамішвілі та іншим видатним митцям, створені руками і серцем цього майстра, прикрашають міста України. На прохання поета В. Забаштанського А. Німенко створив пам’ятник загиблим воїнам-землякам у селищі Браїлів на Вінниччині. І таких яскравих взірців благодійності у його творчій біографії багато. У 1969 році за створення пам’ятника Давиду Гурамішвілі у м. Миргороді йому було присвоєне звання «Заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР».

   Перечитуючи поезію А. Німенка переконуєшся у непідробній свіжості його світосприйняття, особливому, пронесеному крізь роки завзяттю і запалові, невичерпальності таланту. Його книги вчать людей любити рідну землю, берегти і примножувати її красу і силу.
   Помер Андрій Німенко 1 лютого 2006 року. Вдова письменника - відомий мовознавець Лариса Масенко (до речі, донька нашого поета-земляка Тереня Масенка) подарувала літературно-меморіальному музею І.К. Карпенка-Карого кілька світлин Андрія Васильовича. Одну з них пропонуємо увазі читачів.