Літературно-меморіальний музей І. К.Карпенка-Карого – порівняно молодий літературний музей Кіровоградщини: наприкінці вересня відзначатимемо його двадцятиріччя. Як і належить музею такого профілю, він став місцем зустрічі шанувальників красного слова з улюбленими авторами, тут презентуються нові видання, проводяться вечори пам'яті тощо. А ще музей досліджує творчу спадщину драматурга, поповнює свій фонд новими знахідками.
   Щодо останнього, то, скажімо, нас дуже цікавлять прижиттєві видання творів Івана Карповича. За даними карпенкознавців, всього основних прижиттєвих публікацій, враховуючи твори, видрукувані в періодичних виданнях, було 28, з них окремими книжками – 13. Сьогодні музей має кілька безцінних видань, чия історія потрапляння до нього заслуговує на окрему розповідь.
   Перше окреме прижиттєве видання Карпенка-Карого з’явилося у музеї з легкої руки Валентини Анатоліївни Легкої – директора загальноосвітньої школи № 12. Один з учнів подарував їй першу книгу Івана Карповича – «Збірник драматичних творів», видану у херсонській друкарні М. К. Аспера 1886 року накладом 1200 примірників. Валентина Анатоліївна вирішила, що місце такому дарунку в музеї, і передала його нам.
   Треба зазначити, що Карпенко-Карий надавав великого значення друкуванню своїх творів. Він навіть не пристав на пропозицію Івана Франка написати свою автобіографію для журналу: «Бажаю перш усього, щоб публіка познайомилася з моїми творами не на театрі, куди йдуть слухать акторів, а з книжки, котру читають ради автора. Як публіка буде читать мене, тоді я напишу про себе…».
   Наступна книга – «Твори» – вийшла друком у Львові лише через 11 років. Того ж таки 1897 року було видано перші два томи з п’ятитомника «Драм і комедій» Карпенка-Карого. Третій і четвертий томи побачили світ у січні 1903 року. У вересні в журналі «Киевская старина» у розділі «Бібліографія» було надруковано велику статтю про п’єси Карпенка-Карого. «По своей художественной ценности они заслуживают глубокого внимания», – писав автор.
   Четвертий і п’ятий томи віднедавна – частина музейної збірки. А сталося це так. Наприкінці минулого року нам зателефонував чоловік, який повідомив, що регулярно відвідує сайт музею, слідкує за нашою роботою і хоче зробити дарунок – кілька книг Карпенка-Карого, виданих на початку ХХ ст. Зрозуміло, що ми дуже зраділи цій новині.
   Як стало відомо з подальшого знайомства, Юрій Олексійович Кузьменко (на знімку вгорі) мешкає в Києві, за фахом геолог-геофізик, улюбленій справі присвятив понад 50 років. Він є автором понад 40 публікацій в галузевих виданнях. А ще він захоплюється українознавством, і в його творчому доробку – навчальний посібник «Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка» (К., 1997; 2003), літературно-наукове видання «Ескізи до історії України» (К., 2001), авторство передач «Українська пісня в Європі», «Українська пісня у світі» на радіо «Культура». Багаторічна дружба пов’язувала його з Ольгою Семенівною Цибаньовою (1924-2008), відомою дослідницею творчості Івана Тобілевича. До речі, у 1950-х роках вона 8 років працювала журналістом «Кіровоградської правди». Ольга Семенівна подарувала карпенківські книжки Юрію Олексійовичу, а він, дізнавшись про музей, люб’язно передав їх нам.
   Карпенко-Карий зазнав багато клопоту з виданням 3-го і 4-го томів, тому відкидав пропозицію випустити 5-й: «Я рішив уже не запрягатися в іздательське ярмо, бо воно і так намулило мені шию...» (з листа І. Тобілевича громадському діячеві Михайлу Комарову). Але життєві обставини внесли свої корективи.
   П’ятий том побачив світ у липні-вересні 1905 року у полтавській друкарні Григорія Маркевича. До речі, деякі бібліографічні видання стверджують: всі п’ять томів «Драм і комедій» Карпенка-Карого надруковані в Одесі. Примірник 5-го тому, подарований музею, доводить: останнє прижиттєве видання творів Івана Карповича Тобілевича відбулося в Полтаві.
   Володимир Петрович Шурапов двадцять років пропрацював у Кіровоградському театрі ім. М. Кропивницького. Він теж долучився до попов-нення музейних експонатів. Серед його дарунків музею є книга з п’єсою Карпенка-Карого «Житейське море». Вихідні дані відсутні, але за всіма ознаками видання початку минулого століття. Але ж відомо, що в ті часи окремою книгою п’єса не видавалась. Лише коли в музеї з’явився 5-й том «Драм і комедій», з’ясувалося, що п’єса «Житейське море» виокремлена саме з 5-го тому й оправлена в окрему палітурку.
   Не менше книги цікавий згаслий автограф на її титулі: «Хорошій людині і гарному товаришеві Михайлові Донцеві. Від вірного друга Миколи Сочеванова. 17. VІІ. 1944 р. м. Суми». Михайло Олександрович Донець (1900-1981) – заслужений артист України. Працював у трупах Садовського, Саксаганського, театрах Полтави, Харкова, Сум. У 1949-1965 рр. – режисер театру ім. М. Кропивницького. Микола Іванович Сочеванов (1879-1977) – племінник Марка Лукича Кропивницького. Актор, режисер-постановник півстоліття служив мистецтву, працював у багатьох дореволюційних українських трупах, обласних і самодіяльних театрах. Обов’язковим атрибутом мандрівних труп були власні невеличкі бібліотеки з найбільш популярних п’єс. Вочевидь, зшиток «Житейського моря» саме з такої бібліотеки. На Сумщині шляхи митців пересіклися, а згодом книга опинилася в нашому місті.
   Книга з архіву Михайла Донця зберігалася у Івана Васильовича Казнадія (у 1956-1960-х рр. – режисера, у 1967-1976, 1996, 1997 рр. – головного режисера театру ім. М. Кропивницького). Він передав її Володимиру Шурапову.
   Усе це ще раз стверджує просту істину: без допомоги щирих серцем людей музеям не обійтись. Саме від них залежить, чи побачать раритети наступні покоління. Тому ми певні, що подаровані книги – тільки початок музейної збірки прижиттєвих видань геніального драматурга.