Традиційні літературно-краєзнавчі Куценківські читання, які щороку відбуваються у літературно-меморіальному музеї імені Івана Карпенка-Карого, щоразу збирають все більш зацікавлену аудиторію. І хоча Леонід Куценко був доктором філології, фактичним відкривачем і глибоким дослідником нашого видатного земляка Євгена Маланюка, краєзнавство було його пристрастю, захопленням, юнацькою мрією. Можливо, через те, що організатори заходу, колеги і однодумці - директор музею Катерина Лісняк, методист обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Лариса Гайда, - тонко відчули й зрозуміли цю грань його таланту й душі, читання, які тривають уже дев’ятий рік, не тільки не вичерпують себе, а стають все повнокровнішими і багатограннішими.
   Щоразу не обходиться без його учнів, бо Леонід Куценко хоч і пішов з життя трагічно рано, встиг виховати цілу плеяду вчителів, дослідників, які у різних куточках Кіровоградщини тепер пересівають зерно любові до пізнання рідного краю, посіяне ним. І що цікаво - саме його учні демонструють ту легкість у викладі, уміння цікаво й доступно сказати про те, що інші загортають у мішуру науковості аж так, що часом важко навіть розгледіти суть. Саме таким підходом приємно вразили виступи колишніх студентів професора Куценка Сергія Гайдука зі Світловодська, Юлії Сергієнко із с. Іванівки Кіровоградського району.
   Цього разу читання присвячені 25-річчю незалежності, тож тематика їх була дуже широкою. Не обійшлося без повторення якихось банальних речей та певної солодкавості, але деякі виступи стали відкриттям і навіть викликали репліки й дискусії. Новий і цікавий ракурс обрала кандидат мистецтвознавства Марина Долгих, представивши дослідження про те, як на початку минулого століття більшовицько-люмпенська влада знищувала старовинні музичні інструменти. Так само досі мало акцентованою темою україноцентричності преси нашого міста поч. XX століття заінтригував молодий науковець Роман Базака.
   Мало кого залишив байдужим виступ наукового співробітника обласного художнього музею Миколи Правди про загиблого героя нинішньої російсько-української війни Віктора Голого. Річ ще й у тім, що Віктор так само був науковцем, краєзнавцем, науковим співробітником Знам'янського краєзнавчого музею, розробляв туристичні маршрути, пов’язані з історією краю, літературним краєзнавством. Його батько, багаторічний голова районної організації ВУТ «Просвіта» Анатолій Голіков, свого часу був військовим. Очевидно, в радянський час його прізвище переписали на російський лад, та це не позбавило його української душі. Вже син Віктор повернув родові питоме козацьке прізвище - Голий і почав розбудовувати у Знам'янці український світ. Війна обірвала його життя. Але дідусеві лишився онук Мирослав.
   Хай же знання про витоки роду і нації, про безліч відтінків минулого дають нам ту кореневу силу, яка не дозволить більше нікому нищити країну і нас. Очевидно, у цьому найглибший смисл подібних заходів, для цього треба оволодівати мистецтвом говорити просто про складне, чому сприяє своєрідна лабораторія краєзнавства - Куценківські читання.