Міський літературно-меморіальний музей імені Карпенка-Карого започаткував літературні студії. На них запрошуватимуть студентську молодь, старшокласників та всіх охочих. Аби багате літературне минуле краю не залишалося для них хрестоматійними фактами чи забронзовілими образами, а оживало у розповідях краєзнавців, письменників. У постановках, художньому читанні, фотографіях, листах, листівках, інших документах тієї чи іншої епохи.
   Перші літературні студії були присвячені видатному українському драматургу Миколі Кулішу з нагоди його 125- річчя. Його зірка яскраво засяяла на початку минулого століття. «97», «Мина Мазайло», «Хулій Хурина», «Народний Малахій», «Отак загинув Гуска»... Ці та інші п’єси піднімали гострі соціальні питання початку XX століття. Вони йшли на багатьох сценах і викликали щирий, непідробний інтерес публіки та широкий резонанс у суспільстві. Деякі герої та висловлювання стали загальниками і на багато років пережили автора, на диво, не втрачаючи своєї актуальності. Як, скажімо, відоме: «Лучше бить изнасилованной, чем украинизированной!» Схоже, це висловлювання пасує декому і в нинішній Україні.
   Та вік письменника, а також чільного організатора літературного життя був недовгим. Репресований у 1934-му, уже в 37-му він був розстріляний капітаном НКВС Матвеєвим в урочищі Сандармох. Із тисячі ста розстріляних тоді значну частину становив цвіт української культурної інтелігенції.
   Розповідь про письменника та його трагічну долю готували не лише працівники музею, а й студенти музучилища. Зокрема - члени творчого клубу «Натхнення», який цього року відзначає своє 30-річчя. Усі ці роки ним незмінно керує викладачка літератури Людмила Френчко. Молодь підготувала уривок з вистави «Мина Мазайло».
   Очевидно, присутнім цікаво було дізнатися, що доля Миколи Куліша пов’язана також і з нашим містом. У 1925 році в Зінов’євську газета «Червоний шлях» почала виходити українською і потребувала грамотної редакторської руки. Цим кілька місяців і займався письменник дослідження показують, що опубліковані в цій газеті вірші та статті під ім’ям Петра Лемеша та фейлетони за підписом Максима Будяка теж належать його перу.
   Жив Микола Куліш на квартирі у такої собі Берти Ісаківни на колишньому провулку Театральному. До речі, цей будинок зберігся. Обласна організація спілки письменників уже не вперше ініціює встановлення там меморіальної дошки видатному українському драматургу.
   Назва газети, яку він недовгий час редагував, виявилася для нього символічною. Червоний шлях тодішнього суспільства став кривавим і призвів письменника до трагічної смерті. А його талант і творчість - до літературного безсмертя.