7 квітня – Благовіщення – одне з найголовніших свят православної церкви. І саме цього дня свій ювілей відзначає Анатолій Романович Загравенко – поет, прозаїк, драматург, талановита особистість, палкий патріот України, якого хвилює не лише її минуле, але й день прийдешній.

В краю, де води чисті, як сльоза,
між верб гойдають сонну прохолоду,
де як ніде високі небеса,
які нам рідні навіть у негоду…
В краю, де спрагло пахне деревій,
де наливає кетяги калина,
де хліб ростив чубатий прадід мій,
відкрив я ніжне слово – Україна.

   Народився майбутній письменник у селищі Новоархангельськ на Кіровоградщині у 1938 році, на землі, яка зберігає сліди господарів зимівників колишнього Дикого поля, яка пам’ятає Євгена Маланюка та Василя Козаченка. Тут пройшли його дитячі роки. У школі був активним читцем-декламатором, легко і завжди на відмінно писав шкільні твори, випускав стінгазети.
   По закінченню десятирічки навчався у Львівському технічному училищі за спеціальністю «ливарник-формувальник». У Львові спілкувався з поетом Ростиславом Братунем. Ці зустрічі Анатолій Загравенко запам’ятав на все життя. Тоді ж позайомився з творчістю Дмитра Павличка, який став для нього кумиром.
   Після училища Анатолій три роки працював на Алтайському заводі, був призваний до армії, де закінчив курси офіцерів запасу у званні молодшого лейтенанта. Далі – робота у редакції районної газети у рідному Новоархангельську, яку тоді очолював член СПУ Іван Черкашенко.
   Згодом Анатолій Загравенко подає документи до літературного інституту ім. М. Горького у Москві, про який мріяв з дитинства, відчуваючи своє літературне покликання.
Перші поетичні публікації нашого земляка з’явилися у 1957 році у львівській молодіжній газеті. Відтоді його вірші друкувалися у колективних збірках «Там, де Ятрань», «Кроки», «Вітрила»; у газетах «Кіровоградська правда», «Молодий комунар».
   Перша книга Анатолія Загравенка «Іскрини дощу» побачила світ у 1990 році у видавництві «Промінь». Потім були збірки «Спадок», «Дике поле», «Меди полинові», «Доля», «Сповідь», «Часослов», «Щастя», «Майдан», «Пошук», «Ностальгія», «Поеми» та ін.
   Більше сорока років Анатолій Романович віддав журналістиці. Працював на різних посадах, найбільше – редактором у газеті «Знам’янські вісті». З 2003 року – на заслуженому відпочинку. Відтоді повністю присвятив себе літературі та громадсько-політичній роботі.
   Сенс життя для Анатолія Загравенка – служити Україні. Він прагне, аби українці знали свою історію, її героїчні й трагічні сторінки, щоб на рідній землі говорили рідною мовою: «Без мови цілий світ для мене – Колима».
   Поет і донині залишається вірним обраній темі, хоча у творчому доробку літератора чимало інтимної, пейзажної лірики, присутня філософська тематика.

І мов сад у час цвітіння,
срібно світиться діброва.
А з небесного склепіння
Сяє місяця підкова.

То на щастя нам, кохана,
після темені і бурі.
Не болить недавня рана.
Дні минулися похмурі.

   В останні роки письменник взявся за реалізацію масштабних літературних задумів, створивши драми про страдницький шлях відомого поета Василя Стуса, замученого радянським режимом у таборах та про Голодомор в Україні 1932-1933 років. Його повісті присвячені подіям Другої світової війни, будням сучасної України.
   У своїй творчості Анатолій Романович приділяє велику увагу національно-патріотичному вихованню молодого покоління. Його остання книга «Вкраїна зачекалася на вас» присвячена дітям та юнацтву. Полум’яні вірші цієї збірки від першої до останньої сторінки можна було б читати на Майдані у дні Української революції гідності, так само, як і тепер на Донбасі, де ллється кров кращих синів України.
   А.Р. Загравенко – активний учасник Народного Руху за утвердження в Україні повноцінного громадянського суспільства, палкий прихильник державної незалежності країни, відродження її мови, духовності, європейського шляху розвитку.
Він чимало зробив для популяризації роботи неприбуткових громадських організацій та волонтерів.
   З 2004 року Анатолій Загравенко – член Кіровоградської обласної організації НСПУ. Він є лауреатом обласної премії ім. Ю. Яновського, літературної ім. Євгена Маланюка. Як переможець Всеукраїнського конкурсу «ЗМІ – громадянському суспільству» відзначений грамотами фондів «Євразія» та «Відродження», поїздкою до Канади, де вивчав досвід роботи неприбуткових громадських організацій.
   З письменником-земляком музей І.К. Карпенка-Карого поєднує довготривала дружба. У музеї проходили презентації книг А. Загравенка «Спадок», «Меди полинові», «Дике поле», «Доля». До 70-річчя поета відбувся літературний вечір «Я син твій, Україно!»
   Анатолій Романович подарував музею власні збірки поезій, численні фотографії, документи та листи з особистого архіву. Свого часу талановитий поет Валерій Гончаренко дав таку оцінку творчості Загравенка: «Нічого не наслідує, а в усіх поезіях залишається самим собою. Немає випадкових творів. Усі вони написані рукою зрілого і вдумливого майстра, який віддзеркалює у красному слові свою чутливу душу і біль за долю України, негаразди сьогодення і зворушливо ліричні етюди та медитації».
   Колектив літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого вітає Анатолія Романовича з ювілеєм, бажає йому довгих років життя, міцного здоров’я, творчої наснаги, неспокою, успіхів на літературній ниві та мирного неба.

Життя і справді – мов ріка
у срібнім плині часу.
Різке приземлення гудка
на залізничний насип.

І ти, хто пив дівочий дих
на людному пероні,
бач, оглянутися не встиг,
як побіліли скроні.

Що робить із людей ріка,
лишаючи лиш згадки?
Товстунка, старша сорока,
була худим дівчатком.

А неприступний чоловік,
що в імпортній краватці,
колись картоплю мерзлу пік,
носив подерті чапці.

Тепер, як бач, на бистрині
чергує вдих і видих.
А інші згадують на дні
надводні краєвиди.

Пил незапам’ятних століть
Здіймає рвійно протяг.
То лиш здається, що стоїть
На полустанку потяг.