Наприкінці березня, а саме 25 числа 2019 року, знаному диктору Кіровоградського радіо і телебачення, поету, заслуженому працівнику культури України Миколі Євгеновичу Левандовському мало б виповнитися 88.
    Більше 60 років_ Микола Левандовський вітав радіослухачів. Його називали українським Левітаном. Ще за життя став легендою не лише для слухачів, а й для колег-журналістів різних поколінь.
    Життєві дороги Миколи Євгеновича були нелегкими з дитинства і до зрілості, вони пройшли крізь насичений період історії: сталінські репресії, Другу світову війну, відбудову, хрущовську відлигу, брежнєвські часи.
    Його батько закінчив у нашому місті П’яту кавалерійську школу імені Будьонного (колишнє юнкерське училище), одружився з гарною дівчиною. Микола народився в далекому 1931 році на Дону. Згодом главу родини перевели на Далекій Схід, а через деякий час арештували за доносом. Більше рідні його не бачили.
    У 1938 році дружина «ворога народу» з двома малими дітьми повернулася до Кіровограда (тоді Кірове). Хлопець навчався у школі, ремісничому училищі, служив у армії. На початку 50-х дізнався про реабілітацію батька, а також про його передчасну смерть. Після армії працював на заводі «Більшовик» у «гарячому» цеху — треба було допомагати родині.
    Одного разу Микола Левандовський почув по радіо про конкурс читців у Палаці культури заводу «Червона зірка». Зайшов туди учасником, а вийшов — переможцем. Був ведучим заходів, концертів та різноманітних свят. Згодом пройшов іспит на посаду диктора Кіровоградського радіо, потім — обласного телебачення. Працював конферансьє у Кіровоградській обласній філармонії в одній концертній бригаді з Кларою Новиковою.
    Микола Євгенович був одним з фундаторів драматичного гуртка клубу імені Калініна, який пізніше став народним театром оперети. Запрошували його працювати актором до обласного музично-драматичного театру імені М.Кропивницького. Не пішов. Адже професія диктора також вимагала акторських здібностей.
    Згодом лауреат всеукраїнських фестивалів телевізійних і радіопрограм, головний диктор обласного радіо «Скіфія-центр» був удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури України».
    Миколу Левандовського знали у літературних колах і як поета. Він же був вимогливим до себе, казав: «Вірші пишуть поети, бо розраховують на широкий загал, а я пишу лиш для друзів або для себе, як уже надто защемить».
    Поезія автора збірок «Злиття поколінь» (спільно з В.Бреурошем, 2011), «Осенние раздумья» (2014) лірична і в той же час у ній присутній глибокий драматизм.

А мама казала:«Любов — головне»
До Віри нас мама привчала.
Слова ці на світі тримають мене...
Бо маму Надією звали!

    Творам Миколи Левандовського притаманні музичність, мелодійність, тому композитори- земляки Павло Гарбар та Андрій Шульга написали чимало пісень на його вірші.
    Микола Євгенович був бажаним гостем у літературному музеї І.К.Карпенка-Карого. У нас відбулася презентація книги «Злиття поколінь» з добіркою поезій Левандовського «Життя — польоту відчуття». На титульній сторінці — автограф: «Святому куточку нашої землі — літературно-меморіальному музею Карпенка-Карого від автора на добру згадку».
     29 років тому Микола Левандовський написав пророчий вірш «Моя молитва». Читаймо його разом.

Дай, Боже, нам і розуму, і сили
Гуртом до Миру й Спокою прийти,
Батьків й дідів заорані могили
Як пам'ять, як святиню зберегти!
Молю, Всевишній, відведи напасті,
У братовбивчім не спали вогні,
Дай сили жити, дай відваги впасти
У справедливій, праведній борні!
Дай, Господи, нам честь не розтоптати,
Дай сили нам майбутнє захистить!
Тоді лиш, може, Україна-мати
Усіх нас зрозуміє і простить.