Публікації

РОЗІП'ЯТЕ СЛОВО


apub338.jpg (13926 bytes)

    У березні минуло 115 років від дня народження письменника-земляка Василя Миколюка. Спалахнувши першими барвами свого таланту, він передчасно пішов з життя.
    Народився Василь Корнійович 8 березня 1904 р. в селі Могильне, нині Гайворонського району Кіровоградської області. Тут минуло нелегке дитинство майбутнього письменника, якому після смерті батька довелося наймитувати, аби прогодувати родину. Освіту отримав у церковнопарафіяльній школі. І хоча вільного часу у хлопця майже не було, він наполегливо займався самоосвітою: читав багато художньої літератури, захоплювався математикою, фізикою, брав участь у сільській самодіяльності, працював у гуртках по ліквідації неписьменності.
    У 1923 році В.Миколюк за путівкою комітету незаможних селян с. Могильного їде вчитися до Одеси, де його зараховують на робітфак при політехнічному інституті. Після робітфаку закінчує Одеський університет народної освіти. У студентські роки Василь Миколюк пробує свої сили в літературі, знайомиться з Іваном Микитенком, вступає до Одеської філії «Гарту», входить до складу редколегії громадсько-політичного та літературно-художнього журналу «Провесінь». З'являються друком його перші поетичні та прозові твори. У 1930-х роках завідує літературною частиною Одеського державного українського драматичного театру, обіймає посаду редактора сценарного відділу Одеської кінофабрики.
    Виходять у світ його повісті «Завіса гір», «У павутинні», оповідання «Полинова любов», «Крилатий змій», «Три ордени» та інші, драматичні твори «Переможці смерті», «Йоган Бернштейн», «Бригадир». В останні роки свого життя В.Миколюк створив кіносценарій «Сокіл», працював над великим романом про перетворення в українському селі. На превеликий жаль, рукописи письменника не збереглися.
    Творчий злет В.Миколюка перервав арешт. У кримінальній справі № 25253 зазначено, що Василь Корнійович Миколюк був заарештований 13 квітня 1937 року. Під час обшуку було вилучено чимало книг, папки з чернетками, рукопис роману «Сестра». Книги і рукописи спалили. У НКВС тоді горіло все: і долі, і рукописи...
    Письменнику висувають звинувачення як учаснику терористичної організації. Він «зізнався», що, коли проживав у селі Могильному, приєднався до націоналістичного руху, проводив агітаційну роботу щодо створення самостійної України, брав участь у роботі «Просвіти». Слідство «встановило», що у 1919 р. Миколюк увійшов до складу молодіжної націоналістичної групи, керованої галицьким професором Грицаком, з 1935 р. був активним учасником «контрреволюційної націонал-фашистської організації», яка ставила собі за мету повалення радянської влади, насильне відторгнення України від СРСР і створення самостійної української держави «фашистського напрямку». Протокол допиту від 10.08.1937 р. свідчить, що він визнав себе винним.
    Щодо зізнання. У 1919 р. Миколюку було тільки 15 років. Говорити про якусь серйозну політичну роботу в «молодіжній націоналістичній групі» безглуздо. До того ж у 1919 р. помер його батько, і Василь став годувальником родини.
Підслідний категорично заперечував свою винуватість протягом трьох місяців. І тоді від погроз, інтриг і провокацій перейшли до фізичних катувань. Під час допиту арештований весь час знаходився на ногах, його морили голодом, не давали спати протягом кількох діб. І вчорашній стійкий боєць-правдолюб не витримав.
    23 вересня 1937 р. в закритому судовому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР було розглянуто справу Миколюка Василя Корнійовича. Миколюк під час судового засідання винним себе не визнав, від своїх свідчень на попередньому слідстві відмовився. Заявив, що давав неправдиві свідчення, щоб допомогти слідству в розкритті справжніх ворогів народу.
    Вирок «До вищої міри кримінального покарання - розстрілу з конфіскацією всього особисто йому належного майна» приведений до виконання наступного дня.
    У той самий час безпідставно звинуватили і засудили дружину письменника - Марію Степанівну, яка мала двох малолітніх дітей: п'ятирічну доньку Олександру та однорічного сина Леоніда. Через багато років, після Акмолинських таборів на півночі Казахстану, вона повернулася до Одеси. Деякі друзі і знайомі відвернулися від дружини ворога народу. Проте були люди, які підтримували і морально, і матеріально. Серед них - учитель Могильненської школи Роман Макітрук та колишній директор Олександр Федосеев.
    У березні 1958 року дружина письменника одержала з Військової колегії Верховного суду довідку. Вирок Військової колегії від 23 вересня 1937 р. стосовно Миколюка Василя Корнійовича відмінено, справу припинено за відсутністю злочину. 27 листопада 1958 р. письменник був реабілітований посмертно.
    Доля відміряла Миколюку лише 33 роки життя. Але і за цей час він встиг зробити чимало. На сьогоднішній день не вся літературна спадщина письменника віднайдена, вона залишається малодослідженою і маловідомою широкому колу читачів. Однак ті твори, що залишилися, свідчать про неабиякий талант нашого земляка. Хто знає, яких вершин досяг би Василь Миколюк, аби тоталітарна система не вкоротила йому віку.

Тетяна РЕВВА,
науковий співробітник
літературно-меморіального
музею І.К.Карпенка-Карого.


«Народне слово», 4.04.2019