Коли наближається кругла дата з дня народження чи смерті видатної людини, робиться все можливе, щоб вшанування пам'яті пройшло найпристойніше. Готуються концерти, вечори і обов'язково оновлюються місця, з якими пов'язані її життя, творчість. Витрачається багато коштів для того, щоб кожен міг усвідомити чи просто взнати, яка незвичайна людина жила колись поруч. Та іноді, щоб "вибити" ці гроші і довести, що зберігати потрібно не тільки вже існуючі пам'ятники культури, а й ті, що не цього, так наступного року можуть розвалитися від старості, потрібно, як то кажуть, пройти вогонь, воду і мідні труби. Так було і з літературним музеєм ім.Тобілевича, що після багатьох років боротьби за нього повинен відкритися до 150-річчя з дня народження І.К.Карпенка-Карого.
  З 1872 по 1883 рік у будинку, де створюється літературний музей, жив Карпенко-Карий. Після війни в одній частині його мешкало три сім'ї, а в другій була бібліотека ім.Тобілевича. В середині 80-х років бібліотеку закрили...
Будинку стільки ж років, як ми відзначаємо Івану Карповичу. Якби не потурбувались про нього, зрівняли б з часом з землею, звели б нову будівлю і, можливо б, забули, хто тут жив. Щоб пам'ятати про події, людей чи місця, пов'язані з минулим, потрібно час від часу нагадувати про них, інакше пам'ять може зрадити нам. А кого потім звинувачувати у цьому? Без сумніву, нащадки звинуватять нас: нашу безпорадність, безкультурність і внутрішню збіднілість...
  Ще в 70-х роках порушувалося питання про створення музею. Та ніяк не було вирішено і відклалося на довгі двадцять років.
  "Ви б побачили, яка це була страшна хата, коли ми сюди прийшли - майже розвалювалася. - Розповідала Є.М.Чабаненко, заступник голови ради обласної    організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - Один будівельник упав з горища, бо дошки прогнили і не могли втримати людину. Стіни покосилися. Сад був занедбаний. Просто жахливо було на все це дивитися... Відселили сім'ї, знайшли підрядників. Працювали тут на добровільних засадах ті. кому не байдужою була наша історія. Власний ентузіазм і бажання зберегти цю пам ятку про видатного драматурга давали сили. У 1992 році Кіровоградський міськвиконком погодився частково фінансувати і вирішувати організаційні питання, що виникатимуть при створенні музею. Допомагали облвиконком, окремі підприємці. Десь у квітні 1994 року будинок зовні був відновлений. Яких це коштувало сил і фізичних, і моральних. знаю тільки я і ті люди, які відстоювали музей разом зі мною".
  Зі слів Є.М.Чабаненко я зрозуміла, що спочатку музей фінансувався через рахунок товариства охорони пам'яток історії та культури, тепер - через музейне об'єднання міста. Таким чином, коли основні роботи зроблені, Євгенія Михайлівна, яка взяла на свої немолоді плечі тягар перших кроків, "пробивала" дорогу музею, чомусь опинилася на другому плані. Не завжди, виходить, хто починає, той виграє. Ролі можуть змінитися. Тільки час все розставить на свої місця...
  Коли я днями побувала у майбутньому музеї, була приємно здивована. Будинок гарненький, чепурненький. Зовні роботи майже завершені. У дворі ще є що робити, але мені сказали, що до відкриття впораються. Про те, які готуються експозиції, я поцікавилася у директора музею К.Є.Лісняк:
  - В одній кімнаті буде експозиція, присвячена єлисаветградському періоду творчості І.К.Карпенка-Карого. У двох залах - виставка живопису "Театр і корифеї", для якої даліи з кіровоградського художнього фонду картини М.Г.Добролежі, І.В.Смичека, М.Г.Бондаренка, із обласного художнього музею - картину В.О.Федотова. Чому виставка, присвячена творчості І.К.Карпенка-Карого, буде охоплювати тільки 11 років його життя? На хуторі Надія вже є експозиції, що висвітлюють весь життєвий і творчий шлях драматурга. Ми не хотіли повторюватися. Крім того, оригінали творів, фотографії, листування - усе там. У нас майже все - копії. Але й вони дуже тяжко діставалися. Я все збирала по крихтах, їздила до Києва, Одеси, Москви, переглядала архіви. Щоб знайти повну підшивку газети "Єлисаветградський вісник", де Іван Карпович друкував статті, рецензії, мені довелося їхати аж в Хімки, що під Москвою. Зараз експозиції вже готові, потрібно тільки розмістити. Я думаю, що встигнемо до свята. Міськвиконком добре фінансує. Останні два місяці виділяє по 300-400 мільйонів карбованців. Планується ще одна експозиція, присвячена життєвому шляху митців Кіровоградщини. Та, на мою думку, потрібно підшукати ше одне приміщення. Наша область багата на цікавих обдарованих творчих людей. У нас є матеріали про 25 літераторів, але ж їх майже в десять разів більше. Щоб зробити дійсно хорошу експозицію, потрібне окреме приміщення.
  Двадцять років поневірянь завершуються на користь музею. Невеличка хатка, де відомий всім українцям драматург мріяв про майбутнє українського театру і загалом української культури, заживе новим життям. Чи міг Іван Карпович собі уявити, що цю культуру чи пам'ять про неї доведеться так по-жебрацькн відстоювати? Кругла дата - це привід нагадати про людей, життя яких пов'язане з українською культурою. Але ж потрібно про неї згадувати і в будні, і творити й берегти її разом, незважаючи на матеріальну скруту і суперечності часу, в який ми живемо.