Цим поетичним рядком Петра Селецького, одного з талановитих наших літераторів, народжених під творчим сузір'ям Лева, я б визначила ту ауру, яка оточувала його на презентації нової, шостої поетичної збірки "Заклання ночі" (виданої в Кіровоградському видавництві "Степ" - 1995 р. В.Погрібним). Ця приємна і хвилююча подія ювілейної для поета (сорокової лиш) осені відбулась у Кіровограді, в літературному музеї І.Карпенка-Карого. Вона, здається, розвіяла той мінорний настрій, з яким усього три роки тому Петро дав мені на черговій "братській могилі" - збірці "Свята вода", виданій "Вечірньою газетою" - такий автограф:

  Ти відмовилась від пародій,
  Я відмовився від сонетів.
  А в широких масах народу
  Геть відмовились від поетів.

  Але він уперто топтав дорогу до себе, єдину, потрібну поетові дорогу. Відтоді, після добірок віршів у названій та ще двох колективних збірках, виданих до того у Києві ("Трилисник" і "Ранкові вікна"), П.Селецький за три роки випустив три окремі "збірки поезії (саме не просто віршів, а поезії - на рівні високої, європейської культури думання і почування). А чому мінору не було місця? Бо "широкі маси народу" на презентації представляли зацікавлені читачі і слухачі різного віку і соціального стану. Це - учні-ліцеїсти, вчителі, письменники, журналісти, лікарі, художники - люди нові, незнайомі і друзі, давні вболівальники та шанувальники поетового таланту, визнаного не тільки в нашій провінції, а й у Києві, де 1992 року на Міжнародному конкурсі Петро став лауреатом-гранословом за рукопис "Місто без імені" (що пізніше виріс у книгу).
  "Старомодно причесаний, "правильно сорокарічний", як іронічно визначив поет свій образ у вірші, чемно "пік раків", слухаючи доброзичливі (і часом з нотками дружелюбної критики) відгуки про свою поезію, з якими виступили директор музею К.Лісняк, письменники В.Бондар (який вів зустріч), Ю.Камінський, В.Погрібний і я, ваша покірна слуга, що насмілилась там прочитати "прижиттєві спогади" про поета - чоловіка порядного, комунікабельного, самокритичного і з гумором, з яким мені часто доводиться виступати, з віршами - у свята, а частіше - в будні - в різних читацьких аудиторіях. Дуже оригінальне (при живому поетові!) виглядала в музеї фотовиставка про нього - над вітриною з його публікаціями в книгах і періодиці. І даремно дехто (в т.ч. і автор) побоювався, що молодим буде незрозумілою його поезія: і ліцеїсти проникливе читали її для нас і поета, і він сам - а очі світились з цікавістю навіть у тих, хто скромно промовчав. Наприклад, у начальника управління культури облдержадміністрації Ю. Компанійця, у прозаїка Ф.Непоменка. Гарно прикрасили презентацію пісні кіровоградського композитора і співака Андрія Фоменка на вірші П.Селецького. Із циклу з восьми пісень він проспівав три - "Молитва на кораблі", "Сцена", "Ні, не я". У Фоменка є й балада про Берестечко, і романси "Є жорстока наука..." та "Втрачена любов" (останній співала на "Червоній руті" Галина Копієвська) та інші твори, на які надихнула його поезія нашого кіровоградського гранослова. Правда, удосконаленню немає меж, - спробував підтвердити цю істину пародист Володимир Могилюк, якого теж по-своєму "надихає" поезія Петра Селецького. На мій погляд, цей поет свідомо поєднує традицію і модерн - у змісті і формі, глибоко оре мовну ниву, захоплюється то архаїкою, то неологізмами і творить своє новітнє слово, яке сьогодні єднає минуле і майбутнє, на зламі двох тисячоліть, шукаючи вічну істину буття.
  Раніше, готуючи відгук на книгу "Заклання ночі", я виписала з неї більше сотні іменників на зразок: всевідність, палахтінь, ряхтіння, осяяння, самоосягнення, прозріння. Я гадаю, це для поета - не просто слова, а сутність життя, пошуків, творчості.
  Після презентації відчула, що перед нами - працьовитий, упертий, упевнений Лев, і що його головна зоря - Альфа Регул (Серце Лева) - світитиме з часом ще яскравіше.