Ім'я Василя Козаченка відоме досить широкому колу читачів. Він - автор багатьох повістей та оповідань. Визнання здобули і літературно-критичні, нарисові й публіцистичні твори Василя Павловича. Центральне місце в його творчості посідає героїко-патріотична тема, зокрема боротьба українського народу проти фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни, учасником якої був сам письменник.
  Народився і виріс майбутній літератор у родині хлібороба у мальовничому Новоархангельську серед широких степів Кіровоградщини. Життєві дороги пройшов ті самі, що й значна частина представників довоєнного покоління. В.П.Козаченко закінчив Уманський інститут соціального виховання. 1931 року з'явилися його перші проби пера - оповідання і нариси. Після вузу певний час учителював, потім закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету і цілковито віддався журналістській роботі. У 1939-41 рр. працював у редакції журналу "Радянська література". З перших днів Великої Вітчизняної брав активну участь в оборонних боях під Києвом.
  Потрапивши в оточення, Козаченко нелегально дістається до рідного села, де організовує підпілля, налагоджує друкування та розповсюдження партизанських листівок, до яких нерідко сам писав тексти. Поміж бойових нагороду Василя Павловича була дуже дорога медаль "Партизану Великої Вітчизняної війни" першого ступеня.
  Страшне лихоліття війни, яке не залишило байдужим нікого, було особливим періодом у долі письменника. В.Козаченко на власні очі бачив нечувані звірства фашистів, десятки і сотні жахливих трагедій. І він писав про це, створюючи своєрідну епопею мужності українців у тилу ворога.
  Як згадує автор ""...письменником став я не перед війною, коли видав дві перші свої книжки...". Власне, поштовхом до справжньої творчості, що розбудив "письменницьке сумління", була трагічна подія - розправа гітлерівців, яка сталася за кілька кілометрів від місця перебування В.Козаченка. Вона надзвичайно вразила Василя Павловича. "Щось було в ній таке, що владно наказувало: "Запиши! Не маєш права не записати!" І тут я раптом згадав, що який не є, а я все-таки письменник, і що когось іншого, хто міг би все це записати і зберегти для людей, поблизу, може, зараз і нема...".
  І правда життя переросла в правду художню. Його зброєю проти ворога стало слово. Вірний життєвій правді, письменник реалістично зображує трагічні ситуації без будь-якого мелодраматизму. Його герої, взяті із виру боротьби, захоплюють міцністю духу і відданістю своїм переконанням.
  До речі, в Кіровоградському літературно-меморіальному музеї Карпенка-Карого є дуже цікавий і цінний експонат - один із рукописів В. Козаченка, написаний на касових квитках окупантів у 1943 році.
  За спогадами знайомих автора, він писав хімічним олівцем часто на випадкових клаптиках паперу, а написане ховав у пляшки і закопував у землю, чим потім скористався у творчій роботі.
  Безперечно, особистий досвід активного учасника війни - на фронті і в партизанському загоні - дав Василю Павловичу багатющий матеріал для створення творів про Велику Вітчизняну.
  По війні Василь Павлович цілком поринув у літературу. На IV з'їзді письменників України його обрали відповідальним секретарем правління СПУ, з 1969 року-заступником голови, а через чотири роки - першим секретарем Спілки.
  В 50-і роки В. Козаченко у складі делегації України брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН. Обирався депутатом Верховної Ради України VII та VIII скликань.
  Значний читацький інтерес випав на долю повістей В.Козаченка про мужність юних підпільників - "Ціна життя", "Гарячі руки", "Блискавка", "Листи з патрона", "Яринка Калиновська", "Біла пляма". Ці повісті по праву отримали високі літературні нагороди - Державну премію імені Т.Шевченка і Республіканську премію імені М.Островського.
  Літературний здобуток нашого земляка має пізнавальне і виховне значення. За індивідуальністю кожного його образу стоїть і те загальне, властиве кожному поколінню людей, думки, що хвилюють багатьох. Творам Козаченка завжди була притаманна пильна увага до актуальних проблем сучасності. Вони насичені пафосом утвердження моральної краси і величі людини. Саме його книги служитимуть справі духовного виховання наступних поколінь. І ще - доброту, безмежну і щедру доброту до людей пробуджують у серцях твори "літописця народного подвигу".

На знімку: В.П.КОЗАЧЕНКО з батьками і братами біля рідної хати в Новоархангельську