Іван Карпович Карпенко-Карий (справжнє
прізвище Тобілевич) займає визначне місце в
українській класичній драматургії та в історії
українського професійного театру 2-ї половини
ХІХ століття.
Як режисер, актор і драматург разом зі
своїми однодумцями М. Старицьким, М.
Кропивницьким, М. Садовським, П. Саксаганським, М.
Заньковецькою він сприяв становленню і розвитку
вітчизняного театрального мистецтва.
І.К. Тобілевич народився 29 (17) вересня
1845 р. у с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда (тепер
м. Кіровоград) в родині управителя поміщицьких
маєтків.
Після закінчення в 1859 р. Бобринецького
повітового училища чотирнадцятирічний Іван
почав трудовий шлях: спочатку в Малій Висці,
потім у різних установах Бобринця,
Єлисаветграда, Херсона.
Театральна діяльність майбутнього
драматурга розпочалася в Бобринці, де він
зблизився з М. Кропивницьким і колишнім актором
К. Голубовським, з якими грав у аматорських
виставах «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»,
«Назар Стодоля» та ін.
У 1865 р. І. Тобілевич переїздить до
Єлисаветграда, квартирує в районі Чечори, працює
в поліцейському управлінні. У 1872 р. родина
Тобілевичів оселяється у власному будинку на
вулиці Знаменській, 13 (тепер вул. Тобілевича, 16),
перетворивши своє помешкання в осередок
культурного життя міста.
У Єлисаветграді Іван Карпович чимало
енергії віддає сцені, під його орудою розпочався
новий етап розвитку місцевого аматорського
театрального гуртка. На єлисаветградський
період припадає активна громадська діяльність,
початок літературної творчості І. Тобілевича.
За участь в нелегальній політичній
організації «Громада» Карпенко-Карий відбуває
заслання в Новочеркаську (1884 - 1887). Після цього
повертається на Хутір Надія, де продовжує
письменницьку діяльність, не пориваючи з
театральним мистецтвом.
І.К. Карпенко-Карий – автор оповідання
«Новобранець» (1881); фейлетону «Казка» (1884); 18-и
оригінальних п’єс: «Бурлака» (1883), «Не так пани,
як підпанки» (1883), «Бондарівна» (1884), «Розумний і
дурень» (1885), «Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886),
«Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1890), «Батькова
казка» (1892), «Паливода ХVІІІ століття» (1893), «Лиха
іскра поле спалить і сама щезне» (1896), «Понад
Дніпром» (1897), «Чумаки» (1897), «Сава Чалий» (1899),
«Хазяїн» (1900), «Гандзя» (1902), «Суєта» (1903),
«Житейське море» (1904).
Письменник залишив помітний слід у
театральному мистецтві. За роки гри на
професійній сцені він створив цілу галерею
яскравих образів, серед яких: Прокоп Шкурат
(«Сватання на Гончарівці» Г.
Квітки-Основ’яненка), Возний («Наталка Полтавка»
І. Котляревського); герої власних п’єс: Мартин
Боруля з однойменної комедії, Терешко Сурма
(«Суєта») Іван («Безталанна»), Дід мірошник
(«Наймичка»), Потоцький («Сава Чалий»), Герасим
Калитка («Сто тисяч»), Терентій Пузир («Хазяїн»)
та ін.
Помер І.К. Карпенко-Карий 15(2) вересня 1907
р. у Берліні, куди поїхав лікуватися. Поховано
письменника на Хуторі Надія, біля Єлисаветграда
(тепер м. Кіровоград). |
