|
Віртуальні
виставки |
|
«Життя
письменника визначає епоха»
(до 110-річчя від дня народження Сави Овсійовича
Голованівського) |
|
|
Голованівський
Сава Овсійович
(1910-1989) |
|
|
29 травня 1910 року в
селі Єлисаветградківці, нині Олександрівського
району Кіровоградської області, народився
майбутній український поет, прозаїк, перекладач,
драматург, публіцист Сава Голованіський.
У 1921 році родина Голованіських
переїхала до Новгородківки, де хлопець закінчив
семирічну школу. Саме у шкільні роки почав
віршувати.
Згодом Голованівський вступив до
профтехшколи в Кіровограді. У нашому місті
продовжував писати вірші, які з’являлися в
місцевій пресі, а в 1927 році побачила світ його
перша збірочка «Кіньми залізними». Після
закінчення профтехшколи Голованіський вступає
до Одеського сільськогосподарського інституту,
але література вабила більше. Одеса подарувала
юнаку незабутні зустрічі з Володимиром
Маяковським, Ісааком Бабелем, Едуардом
Багрицьким. Спілкування з такими особистостями
для поета-початківця було щастям.
У 1928 році Сава Голованіський перевівся
до Харківського інституту. У тодішній столиці
України вирувало літературне життя. У редакції
журналу «Червоний шлях» познайомився з Павлом
Тичиною. З’являлися нові журнали, газети,
літературні угрупування, організації, велика
кількість видавництв. Молодь писала в усіх
жанрах та стилях. У цей період одна за одною
виходили книжечки молодого письменника: з 1929 по
1934 – за 5 років – 10 книг. Він став членом Спілки
пролетарських письменників.
Три книги початку 30-х рр. минулого
століття («Василь Найда», «Книга поем», «Дружба
мого покоління») зберігаються в літературно-меморіальному
музеї І.К.Карпенка-Карого, як і доволі цікаве фото
1929 року: Сава Голованіський на вокзалі у Харкові
з групою молодих літераторів, серед яких Андрій
Головко, Павло Усенко, Іван Микитенко, Терень
Масенко, Павло Байдебура, Антон Дикий. |
|
|
|
|
Сава
Голованівський на вокзалі у Харкові
з групою молодих літераторів
1929 |
|
1931 |
|
|
|
|
|
1932 |
|
1934 |
|
|
У 1934 році Сава
Овсійович переїздить до нової столиці України –
Києва. В цей час у його творчості відбувається
злам: недавній авангардист почав розуміти
глибокий сенс поетичної простоти.
У другій половині 1930-х років
письменник продовжує плідно працювати. Виходять
друком його твори: драма «Марія», «Перша книга»,
«Встреча Марии», «Осінь 20-го», «Вибране» та ін. |
|
|
|
Дуже цікавив Саву
Голованівського жанр драматургії. Його перша
п’єса «Смерть леді Грей» була поставлена в
театрі «Березіль». Під час її репетицій
драматург познайомився з видатним актором
Амвросієм Бучмою.
Без перебільшення можна сказати, що
значним досягненням Голованівського стала
віршова поема «Поетова доля» (1939), в якій
розповідається про один з епізодів життя Т.Г.Шевченка
незадовго до заслання. Історія створення п’єси
така. Якось Голованівський прочитав Амвросію
Бучмі вірша, в якому були рядки: «Судьба поета –
це судьба народу». В кімнаті був ще й Олександр
Довженко. Отоді й виникла ідея створити велику
виставу про Кобзаря, в основі якої лежала б
зазначена проблема. Поділили між собою ролі:
Голованівський мав писати п’єсу, Довженко – її
поставити, Бучма – грати головну роль.
Наступного дня Голованівського запросив до себе
Гнат Петрович Юра, тоді директор театру ім.
Франка, і запропонував вперше показати виставу в
день Шевченкового ювілею 1939 року. Завдання було
почесне і відповідальне, адже фактично йшлося
про першу спробу відтворити на сцені образ
Кобзаря. Тоді, крім одноактівки Я.Мамонтова, в
жанрі драматургії про Шевченка нічого написано
не було. До знаменної дати виставу підготувати не
встигли. Прем’єра відбулася 4 травня 1939 року (режисер
- Амвросій Бучма). |
|
|
|
|
Сава
Голованівський
1939 |
|
Уманський
М.Б.
Ескіз декорацій до І дії вистави
«Поетова доля» за п’єсою С.Голованівського
у Київському театрі ім. І. Франка
1939 |
|
|
У червні 1941 року Сава
Голованівський, як і багато інших письменників,
пішов на фронт. Був кореспондентом фронтової
газети «За честь Родины». Наприкінці 1941-го
поранений вперше, у 1943 – вдруге. Під час війни
вийшло 9 збірочок поезій та нарисів нашого
земляка, серед них – «Мсти, воин!» (1942), екземпляр
якої маємо в музеї. Велику популярність здобула
«Пісня про мою Україну» на вірші Голованівського.
За бойові заслуги підполковника
Голованівського нагороджено орденами Червоного
Прапора, двічі – Вітчизняної війни 2-го ступеня,
медалями. |
|
|
|
|
|
|
Сава
Голованівський і Леонід Первомайський
1942 |
|
1942 |
|
Сава
Голованівський
1943 |
|
|
Жадана перемога у
найтяжчій з воєн не всім принесла мир і спокій.
Тоталітарні жорна запрацювали знов, і у житті
Голованівського почалося чи не найгірше
десятиліття.
1948 року сталінський уряд розгорнув так
звану «боротьбу з космополітизмом», а по суті -
масштабну антисемітську акцію. Сава
Голованівський став у Києві одною з головних
мішеней. Двері всіх журналів і видавництв було
перед ним зачинено. За сім років не було видано
жодної книги.
Лише 1955 року побачила світ збірка
вибраних поезій, і відтоді щороку письменник
радував шанувальників новими творами. Від другої
половини 1950-х до кінця 1980-х років вийшли друком
більше 20 книг: «Избранное», «Дві поеми», «Драми»,
«Нові поезії», «Это касается всех», «Дыхание»,
«Літа», «Тополя на тому березі», «Клени» та інші. |
|
|
|
|
|
|
|
|
1965 |
|
«Стихи»
1966 |
|
«Клени»
1967 |
|
1971 |
|
|
|
|
|
Ще однією гранню
таланту Сави Овсійовича була перекладацька
діяльність. У 1984 році на суд читачів представлена
українською поема О.С.Пушкіна «Полтава», у 1985 -
«Дон Жуан» Байрона. У різні роки перекладав з
польської Міцкевича, Словацького, з англійської
– Байрона, Бернса, з німецької – Гете, Гейне, з
французької – Гюго. |
|
|
|
Голованівський
завжди був закоханий в театр. Найбільш відомі
післявоєнні п’єси – «Дальня луна», «Тінь
минулого дня», «Істина дорожче», які йшли в
театрах Запоріжжя, Дніпродзержинська,
Кіровограда і, навіть, в Румунії.
У 1959 році в Кіровоградському театру ім.
М.Кропивницького відбулася прем’єра «Дальньої
луни» (режисер Олександр Грабенко). |
|
|
|
|
|
|
1959 |
|
Афіша
вистави «Дальня луна»
за п’єсою С.Голованівського
Румунія, 1961 |
|
|
|
|
|
|
|
Сцени
з вистави «Дальня луна» за п’єсою С.
Голованівського
Кіровоградський театр ім. М.Кропивницького
1959 |
|
Творча
група після прем’єри
вистави «Дальня луна» за п’єсою С.Голованівського
Кіровоградський театр ім. М.Кропивницького
1959 |
|
|
Творчість Сави
Овсійовича Голованівського добре знана не
тільки в Україні. Книги письменника
перекладалися російською, польською, німецькою,
чеською, англійською мовами. |
|
|
|
|
|
|
«Тополя
на тому березі»
Берлін, 1968 |
|
«Тополя
на тому березі»
Варшава, 1969 |
|
«Тополя
на тому березі»
Прага, 1980 |
|
|
Прихильники таланту Сави
Голованівського не тільки читали або дивились
його твори, а ще й слухали їх. Вірші нашого
земляка покладені на музику. У музейній добірці
клавіри кількох пісень: «Голуб», «Клени»,
«Земляки», «Моя Україна». |
|
|
|
|
|
Пісня
І.Віленського на слова
С. Голованівського «Моя Україна» |
|
|
У 1970 році, під час Тижня
української літератури, у складі письменницької
делегації Голованівський побував на
Кіровоградщині. На запитання журналіста газети
«Кіровоградської правди», які сторінки у його
житті й творчості пов’язані з нашим краєм, її
людьми, відповів: «Вплив рідної землі на
свідомість людини завжди буває такий глибокий і
всебічний, пам'ять про дитинство і юність і все,
що пов’язане з ними, така мила й незабутня, що
ніякі події подальшого життя неспроможні їх
затінити. Для письменника це означає, що про які б
події він не писав, які б краєвиди не змальовував,
за ним завжди стоїть усе те, що супроводило його
дитинство і юність». |
|
|
|
|
Сава
Голованівський під час Тижня
української літератури на Кіровоградщині
1970 |
|
|
Сава Голованівський був
неабияким майстром епіграм. Почуття гумору, мов
рятувальний круг, не давало «піти на дно» навіть
у дуже скрутні часи. В останні роки життя Сава
Овсійович зробив кілька саморобних книжечок
своїх епіграм і подарував їх найближчим друзям.
Письменнику була притаманна не тільки іронія, а й
самоіронія. Тому перша з добірки епіграм
називається «На себе». |
|
|
|
|
Епіграми
С.Голованівського
1974 |
|
|
Остання прижиттєва книга
Голованівського – «Меморіал» (1988). Це спогади про
відомих українських і російських письменників, з
якими автор зустрічався й спілкувався протягом
довгого творчого шляху: П.Тичину, М.Шолохова, О.Твардовського,
М.Бажана, І. Микитенка, І.Бабеля. Дружні стосунки
пов’язували Саву Овсійовича з А.Бучмою, І.Еренбургом,
М.Залкою, Л.Первомайським, П.Антокольським. |
|
|
|
|
1988 |
|
Петро
Панч та
Сава Голованівський
Кін. 1960-х |
|
|
|
Вітальна
листовна картка Олеся Гончара Саві
Голованівському
Поч. 1980-х |
|
|
Спілкування з Савою
Голованівським залишило глибокий слід у житті
багатьох людей. У музеї зберігаються спогади про
нього письменників Миколи Упеника, Семена
Жураховича, Петра Гуріненка, літературознавця
Олексія Романовського, народного артиста СРСР
Євгена Пономаренка. Книги, фотокартки, газети,
афіші, документи передала до музею у 1994-1995 роках
вдова письменника Катерина Трохимівна
Голованівська. |
|
|
|
|
Особисті
документи та речі Сави Голованівськог |
|
В останні роки Сава
Овсійович дуже хворів на серце. Помер 2 травня 1989
року. Вже після смерті автора, у 1990 році, вийшла
книга «Поезії». У ній – кращі вірші різних років.
Проникливі рядки з вірша «На тему Семена
Гудзенка» звучать як кредо творчого життя
Голованівського: |
Я мірю мірою єдиною –
поет повинен буть людиною,
щоб з отієї висоти
колись
в поезію
зійти. |
|
|