Віртуальні виставки


Лиш світитися Україною…
(до 80-річчя від дня народження Валерія Гончаренка)


Бути променем чи краплиною,
Лиш світитися Україною.
Бути вітром, затятим вітром,
Спів про неї нести по світу...

Гончаренко Валерій Васильович (1942-2000) –
поет, журналіст, громадський діяч

    Валерій Васильович Гончаренко прийшов у цей світ у весняні дні. Народився 23 квітня 1942 року в родині військового в селі Мирна Долина на Луганщині. По звільненню міста від фашистів у 1944 році мати Надія Мусіївна привезла його до Кіровограда (нині місто Кропивницький). Дитинство майбутнього поета промайнуло на Кузнях - робітничому районі нашого міста поблизу заводу сільськогосподарських машин. Середню освіту здобув у школі № 5. По її закінченні, аби полегшити матеріальний тягар, який мати одна несла на своїх плечах, пішов працювати на будівництво муляром.
    Надія Мусіївна була для нього найріднішою людиною. В кожній збірці поезій Валерія Гончаренка знаходимо вірші, присвячені їй: «Чуєш, мамо?», «Прачка», «Чорні лебеді», «До матері», «Останній погляд», «Гаптуванка пам’яті».
    Валерію Васильовичу дуже бракувало стосунків з батьком, якого бачив лише три рази за життя:

Ти покинув мене малим.
Не сумую, повір, за тим.
Не забуть тільки ті листи,
Де відмовивсь від мене ти.

    На порозі свого 30-річчя Гончаренко розшукав батька в Черкасах. Більш того, довідку з адресного бюро зберігав потім усе життя. Про що вони говорили? «Нам обом хотілося сказати щось найпотрібніше, найзаповітніше. Але чомусь ми так один одному і не відкрились у сокровенному і вкрай необхідному». Найболючіші рани перетворилися згодом на поезію:

Пам’яте, ти знов потривожиш
Спогадання, що біль несе.
Гончаренко Василь Петрович...
Кілька зустрічей... Оце і все…

    У 1985 році Валерій Гончаренко написав повість для дітей «Священний жук скарабей». Це щемливий автобіографічний твір, у якому автор згадує повоєнні роки свого дитинства, дитячі обрáзи, переживання, мрії.

Батьки В.Гончаренка Надія Мусіївна (крайня ліворуч) та Василь Петрович
1941
Свідоцтво про народження
В.Гончаренка

1942
Дитяча сорочка В.Гончаренка
1942
В.Гончаренко з матусею
1947
Будинок Гончаренків. Район Кузні
м. Кіровоград. Знімок 1969 р.

Заява Надії Гончаренко з проханням прийняти
сина до 1-го класу школи № 26

1949
Дитячі малюнки В.Гончаренка
Поч. 50-х рр. ХХ ст.
 В.Гончаренко
2-а пол. 50-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко з товаришем
1959
Газета «Діалог» № 40 від 04.10. 1996

Надія Мусіївна – мати В.Гончаренка Лист В.Гончаренка до матері
м. Запоріжжя. 1968

Довідка з адресного бюро про місце
проживання батька В.Гончаренка

м. Черкаси. 1971
Уривки з повісті В.Гончаренка
про його дитячі роки
«Священний жук скарабей»

    Чотири роки працював юнак на будівництві - зводив у місті новий мікрорайон Черемушки. Важка фізична робота загартувала його фізично, але робота душі теж тривала –він починає писати вірші.

Живу в ореолі слави,
В крилатому шумі днин.
Будова – моя держава,
А я – президент цеглин.

Команди даю я кранам,
Неначе гігантським роботам.
І кран мені кожен ранок
Махає привітно хоботом.

Рівняю життя правилкою
Я – мирної долі син.
Розписуюся розшивкою
На кладці червоних стін.

Співаючим президентом
Іду по хитких лісах.
Мій прапор тугим брезентом
Полощеться на вітрах.

Державні у мене справи.
Не трачу дарма хвилин.
Будова – моя держава,
А я – президент цеглин.

В.Гончаренко на будівництві
м. Кіровоград. 1961
В.Гончаренко
1962

    У 1963 році в житті «президента цеглин» розпочався новий етап – здібний юнак вступив до Кіровоградського педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) на філологічний факультет. Під час навчання відвідував літературну студію «Бригантина», яка діяла у 1960-х роках при міській бібліотеці імені Т.Г. Шевченка. Був активним дописувачем вузівської газети.
    «Студентські роки виповнювали мої будні віршами, поемами, репетиціями, концертами, виставами», - писав В. Гончаренко. Він мав мистецький дар. Міг би бути актором (талановито грав у студентському театрі «Резонанс») музикантом чи співаком. Став поетом.
    Перша книга студента Гончаренка «Червоний Волосожар» (1967) побачила світ у провідному київському видавництві «Радянський письменник». Подія на той час непересічна.
    Молодого літератора кликали на поетичні семінари, про нього схвально відгукнувся Олесь Гончар.

В.Гончаренко на подвір’ї педінституту
м. Кіровоград. 60-і рр. ХХ ст.
Конспект студента В.Гончаренка
60-і рр. ХХ ст.
Квиток члена студентського спортивного товариства «Буревісник»
1963

В.Гончаренко в бібліотеці імені Т.Шевченка
м. Кіровоград. 1963
В.Гончаренко (4-й ліворуч у першому ряду) з членами літературної студії «Бригантина»
м. Кіровоград. 1963
В.Гончаренко під час засідання літературної студії «Бригантина»
м. Кіровоград. 1965

Газета «Радянський студент»,
№ 8 від 07.03.1964
Газета «Радянський студент», № 7 від 25.02.1967 В.Гончаренко у виставі
студентського театру «Резонанс»

м. Кіровоград. 1967
Газета «Народне слово» від 26.11.1998

В.Гончаренко
Кін. 60-х рр. ХХ ст.
Лист студенту Валерію Гончаренку від
поета і літературного критика Абрама Кацнельсона

Київ.1965
Валерій Гончаренко (крайній праворуч) серед літераторів та журналістів Кіровоградщини
під час зустрічі з поетом, актором і режисером Миколою Вінграновським

м. Кіровоград. 1963
 

    Після закінчення вишу своє життя Валерій Васильович присвятив літературі та журналістиці. Стрімко дебютувавши «Червоним Волосожаром», заявив про себе як про талановитого автора громадянської лірики. Герой збірки – людина молода, цікава, вдумлива. Поет умів заглибитися в тему, оригінально передати бачене і пережите. Та через кілька років його доля круто змінилася.
    На обласному партійному зібранні лідер комуністів Кіровоградщини заявив: «Націоналістичні та інші ідейно-шкідливі прояви мали місце і в нашій області… Потрапили на гачок буржуазної пропаганди колишні члени нашого обласного літоб’єднання Григорій Шевченко (згодом переїхав до Чернігова) і Гончаренко. Вони писали націоналістичні вірші, поширювали так званий “самвидав”, проливали крокодилячі сльози по відношенню до долі українського народу». Гончаренкові рядки «Вмирають Гоголі безсмертні, а мертві душі все живуть» коштували йому роботи, через що він змушений був податися до Миколаєва, де працював у місцевій газеті. Його ніде не друкували, із видавничих планів було вилучено два рукописи.
    Через два роки письменник повернувся до Кіровограда. Але дорога до Спілки письменників була перекрита на ціле десятиліття, хоча поет мав рекомендації від найавторитетніших майстрів українського слова – О. Гончара, Д. Павличка. Членом Спілки він став у 1984 році за рекомендаціями Дмитра Павличка, Степана Крижанівського, Володимира Базилевського, Валерія Юр’єва.
    Життя подарувало Гончаренкові незабутні зустрічі з Олесем Гончаром, Андрієм Малишком, Василем Сухомлинським, Віктором Близнецем та багатьма іншими талановитими, мудрими і добрими людьми. Про одну із них він написав так: «В моїй буденній біографії рядового борзописця доля іноді крім гучних ляпасів, невдач і розчарувань дарувала і несподівані усмішки зустрічі з легендарними людьми нашого віку. Всі вони проходили не повз мене, а крізь мене, полишаючи в душі наївного периферійця негаснучий слід барвистого і хвилюючого спомину. Олесь Терентійович Гончар увійшов у моє життя, як входить сонячний промінь у застояну воду, пронизуючи її нуртуючим світлом і теплом».
    Валерій Васильович був засновником та керівником міської літературної студії «Сівач», яка виховала багато молодих кіровоградських поетів. «Валерій заряджав всіх своєю фанатичною любов’ю до поезії. Він пояснював, як треба слухати, чути і аналізувати поетичні тексти, відчувати найменші відтінки смислу, образу, звуку. Поет намагався передати свою пристрасну любов до живої і співучої української мови. Він притягував до себе якоюсь внутрішньою енергією душі, творчою фантазією і надзвичайно багатою уявою. Він зітканий із сонячного світла, з суму, з болю, з ніжності і любові до України і її природи. В ньому звучить музика», - дізнаємося зі спогадів колишньої студійки Ольги Хаменушко.
    Наш краянин працював у редакціях кіровоградських газет «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Вечірня газета», «Народне слово», «Діалог» та «21 канал», був кореспондентом Кіровоградського телерадіокомітету.
    За життя письменника вийшли друком 7 його поетичних книг: «Червоний Волосожар» (1967), «Кроки» (1974), «Дума про отчу землю» (1984), «Шлях до джерела» (1986), «На розі полудня» (1991). Остання відзначається не лише щирістю і справжнім болем поетичного слова, але й оригінальністю задуму – автор простежував, послуговуючись власним досвідом, наскільки сучасники дотримуються вічних біблійних заповідей, чи шанують і оберігають те, що називається загальнолюдськими цінностями.
    До вищезгаданих збірок додалися «Цар Сонько і кіт Санько» (1999), «Парад химер» (2000). Сатира, сарказм «Параду» – це нове для творчості Валерія Гончаренка, якого читачі знали як ніжного і мрійного лірика. Разом з міфологічними героями він іронізує над реаліями тогочасного життя. «Кажу ось: мементо морі!» (2001) присвячена пам’яті поета. До неї увійшла добірка віршів «Очима неба і землі», яка не встигла побачити світ за життя автора, та цикл останніх поезій «Кажу ось: мементо морі!». У 2015 році побачили світ вибрані поезії В. Гончаренка «Лиш світитися Україною…».
    У творчому доробку письменника, крім книг поезій, є і драматичні твори «Добро і зло», «Дитинство Тараса», «Сміх Іуди», «Необшліфовані діаманти». Рясно друкував поезії, гуморески, сатиру, статті у всеукраїнській, обласній та районній пресі: журналах «Дніпро», «Ранок», газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Робітнича газета», «Кіровоградська правда», «Молодий комунар», «Народне слово», «Вечірня газета» та ін.

Поети Валерій Гончаренко (ліворуч), Георгій Шевченко (у центрі),
Леонід Народовий (крайній праворуч)

м. Кіровоград. Кін. 60-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко у творчому відрядженні
Кін. 60-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко серед учасників творчої зустрічі
з письменником Михайлом Стельмахом

м. Кіровоград. 1969
В.Гончаренко (крайній ліворуч) під час відкриття
нового виставкового павільйону на Хуторі Надія

1969

Микола Смоленчук та Валерій Гончаренко
під час творчого відрядження

Кін. 60-х рр. ХХ ст.
Поети Валерій Гончаренко (крайній ліворуч),
Володимир Базилевський (у центрі) та
журналіст Броніслав Куманський

Поч. 70-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко після зустрічі з літгуртківцями школи № 13
м. Кіровоград. Поч. 70-х рр. ХХ ст.

В.Гончаренко в робочому кабінеті
Поч. 70-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко
Поч. 70-х рр. ХХ ст.
Квиток члена обласного літоб’єднання В. Гончаренка Лист поета Дмитра Павличка
Валерію Гончаренку

1971

В.Гончаренко
70-і рр. ХХ ст.
Поети Володимир Бровченко та Валерій Гончаренко
1978
В.Гончаренко під час творчої зустрічі
1979
В.Гончаренко з колективом газети «Молодий комунар»
м. Кіровоград. 1981

Лист Дмитра Павличка
Валерію Гончаренку

Київ 1983
Квиток члена Спілки письменників В.Гончаренка
1984
Вітальна телеграма українських письменників
з нагоди прийняття В.Гончаренка до СПУ

1984
В.Гончаренко (2-й праворуч) серед учасників наради з нагоди створення Кіровоградської
обласної організації Спілки письменників України

1984

Письменники Євмен Доломан та
Валерій Гончаренко

м. Кіровоград. 1986
1986 1986 Письменники Валерій Гончаренко (ліворуч) та
Володимир Панченко на зустрічі з читачами
в магазині «Книжковий світ»

м. Кіровоград.1986

В.Гончаренко з учасниками літературної студії «Сівач»
м. Кіровоград. 2-а пол. 80-х рр. ХХ ст.
Лист Олеся Гончара
Валерію Гончаренку

Київ. 1986
В.Гончаренко (стоїть 1-й ліворуч) з кіровоградськими літераторами
на дачі у М.Смоленчука

Кін. 80-х рр. ХХ ст.

Творчий план В.Гончаренка
на листопад-грудень 1990. Автограф
Посвідчення члена Товариства охорони української мови В.Гончаренка
м. Кіровоград
Посвідчення кореспондента газети «Народне слово» В. Гончаренка
м. Кіровоград. 1991
Лист Миколи Вінграновського
Валерію Гончаренку

Київ. 1992
Лист головного редактора
журналу «Кур’єр Кривбасу»
Григорія Гусейнова
Валерію Гончаренку

м. Кривий Ріг. 1994

Кіровоградські журналісти слухають бандуриста Олексія Чуприну.
В.Гончаренко - крайній праворуч

Поч. 90-х рр. ХХ ст.
В.Гончаренко на виставці, присвяченій 75-річчю
газети «Кіровоградська правда»

1993
В.Гончаренко в музеї Віктора Близнеця
с. Першотравенка Компаніївського р-ну
Кіровоградської обл

1993
В.Гончаренко на фоні свого портрету,
намальованого художницею Л.Кір’яновою

90-і рр. ХХ ст.
Валерій Гончаренко з головою Кіровоградської обласної організації
Спілки художників України Михайлом Надєждіним

2-а пол. 90-х рр. ХХ ст.

В.Гончаренко (3-й праворуч у першому ряду) з членами Кіровоградської
обласної організації Спілки письменників України

1997
Зліва направо: В.Бондар, Л.Біловченко, В.Гончаренко, Б.Чамлай
м. Кіровоград. 1997

1998 1999 1999

1967 1974 1984 1986 1991

1999 2000 2001 2001

    Багато композиторів, серед яких Павло Бровченко, Борис Притула, Олександр Решетов, Андрій Фоменко та ін., зверталися до поезії Валерія Гончаренка.

1976 1995 Валерій Гончаренко та
композитор Валерій Павленко

м. Кіровоград. 1997

1999      

Пісні Андрія Фоменка на вірші Валерія Гончаренка

2003

    Пам’ять про Валерія Васильовича, якого не стало 9 червня 2000 року, увічнена меморіальною дошкою на приміщенні, де він працював у кількох редакціях (вул. Чорновола, 46).
    На його честь у 2001 році обласною організацією НСПУ та ПВЦ «Мавік» започатковано літературний конкурс молодих літераторів Кіровоградщини. Переможці у номінаціях «Проза» та «Поезія» одержують дипломи лауреатів і право на безкоштовне видання рукописів. Серед лауреатів конкурсу членами Кіровоградської обласної організації НСПУ згодом стали: Ірина Кримська, Юрій Обжелян, Тетяна Андрушко, Інна Немирована та Інна Рижик-Нежуріна.
    У 2016 році вулицю Пожарського, на якій жив поет, перейменовано на вулицю імені Валерія Гончаренка.
    Один із віршів Гончаренкової поезії надихнув співробітницю обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського Майю Міщенко на створення «літературного» рушника, на якому вишиті поетичні рядки і тематичний візерунок.

Відкриття меморіальної дошки поету В.Гончаренку на колишньому приміщенні
редакції газети «Молодий комунар»

м. Кіровоград. 2002
Фрагмент виставки «На відстані
власного болю» до 60- річчя від
дня народження В.Гончаренка

Літературно-меморіальний
музей І.К.Карпенка-Карого.
м. Кіровоград.
2002
Учасники вручення обласної літературної премії імені В. Гончаренка.
Літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого.
м. Кіровоград. 2006.
Зліва направо: М.Щербаков, О.Сіома, Ю.Дацюк,
А.Корінь, В.Добробатько, О.Леонідов.
Лауреати обласної літературної премії імені В.Гончаренка за 2005 р.
О.Леонідов, Ю.Дацюк, М.Щербаков з головою Кіровоградської
обласної організації НСПУ В.Бондарем.

Літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого.
м. Кіровоград. 2006

2012 «Літературний» рушник, вишитий Майєю Міщенко
м. Кіровоград. Поч. 2000-х рр.
Вірш Галини Шпудейко,
присвячений Валерію Гончаренку

    «Не страшно утратити голос – страшніше не мати його», - ці слова були не тільки поетичним, а і життєвим кредо Валерія Васильовича Гончаренка. Як і його непроминуча любов до України:

Коли вечір червоним колесом
Мій поріг назавжди покине,
Я хотів би вклонитись колосом
В ноги рідної України.