Леонід Васильович був частим гостем нашого музею, і кожна зустріч з цією неординарною людиною була надзвичайно цікавою, завжди чимось запам'ятовувалась. Він заходив зі щойно виданою власною книгою, журнальною чи газетною статтею, охоче ділився враженнями від нової подорожі чи нового відкритого ним імені, брав участь у музейних заходах: літературних вечорах, презентаціях і конференціях.
  Науковці музею з цікавістю стежили за творчим зростанням Л. Куценка, намагалися збирати якомога більше матеріалів про його літературну діяльність. І як результат - окремий фонд Леоніда Васильовича, який зберігається у міському літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого і нараховує близько 550 предметів основного та науково-допоміжного фондів. Предмети поділяються на три групи: документальну, книжково-журнальну та фото. Частина з них подарована особисто Леонідом Васильовичем, решта потрапила до музею в результаті пошукової роботи науковців, деякі передані іншими особами.
  Особистий архів Л. Куценка складають: фотокартки, які засвідчують активну участь Леоніда Васильовича у громадському, літературному житті нашого міста, світлини, зроблені під час його перебування у Нью-Йорку, Празі, Варшаві в період роботи з архівом Є. Маланюка; численні вітальні адреси, грамоти. подяки. Зберігаються в нашому музеї й матеріали захисту докторської дисертації Леоніда Васильовича. Особиста частина архіву Л. Куценка порівняно мала: Леонід Васильович вважав, що його особа не заслуговує на пильну увагу, натомість щедро ділився творчим доробком і знахідками літературних мандрівок.
  Одним із знакових моментів у професійній кар'єрі Л.В. Куценка - науковця було знайомство у кінці 80-х рр. XX ст. з творчістю поета Євгена Маланюка, яке стало справою всього життя. На той час у діаспорі про нашого земляка було написано чимало. В Украї'ні до Леоніда Васильовича грунтовного життєпису Маланюка не було. Звідусіль невтомний дослідник вертався з численними записами, ксерокопіями документів, фотографіями, книгами та величезним прагненням поділитися усім тим із земляками.
  Більшу частину фонду Є. Маланюка, який зберігається у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого і налічує 169 предметів основного та 151 предмет науково-допоміжного фонду, складають дарунки Л. Куценка. Це фотоматеріали, негативи, твори Євгена Маланюка та збірки з його творами, журнальні та газетні статті з літературно-критичними матеріалами, присвяченими творчості Євгена Филимоновича, матеріали науково-культурних, громадських заходів на честь поета. Особливо цінними є особисті речі Є. Маланюка, які за сприяння Л.В. Куценка передав до музею син поета Богдан Маланюк: ручка, оригінал листа поета до сина і дружини, датований 1967 р., та набір кольорових листівок Віанденського замку, привезених Є. Маланюком із подорожі до Франції у 1965 р. Не менш цікавими є книги з бібліотеки Євгена Филимоновича, передані до музею Л. Куценком: Сядньов Масей "Біля тихої брами: Вірші" (Нью-Йорк, 1955), Кот Станіслав "Єжи Немірич у 300-у річницю Гадяцької угоди" (Париж, 1960), "Шекспірові сонети", перекладені українською мовою І. Костецьким (Мюнхен, 1958).
  Щедрим дарунком Леоніда Васильовича стали копії фотографій Є. Маланюка 1910-1960-х рр. (з дружиною Богумілою та сином Богданом; з У. Самчуком; у слов'янському відділі Публічної бібліотеки Нью-Йорка та ін.) та особистих документів поета (свідоцтва про народження і хрещення, титульного аркуша письмової роботи з російської мови за 6-й клас Єлисаветградського земського реального училища, атестата про закінчення цього навчального закладу, диплома про закінчення Подєбрадської академії, свідоцтва члена Польського літературного клубу та інших не менш цікавих документів).
  Завдяки Л.В. Куценку у фондах музею з'явилися матеріали, що свідчать про активне літературно-громадське життя Євгена Филимоновича за кордоном: копії оголошень, програм, афіш, запрошень на мистецькі заходи, у яких брав участь Є. Маланюк.
  Результатом кропіткої роботи Леоніда Васильовича в зарубіжних архівах, бібліотеках, академіях стали 7 книг, присвячених Є. Маланюку: ""Ні, вже ніколи не покаюся..." Євген Маланюк. Історія ісходу" (1977), "Так розчахнулось дерево родини..." Штрихи до сімейної драми Є. Маланюка. Листи поета до сина" (1999), "Князь духу" (2003), "І вічність на каменях Праги", ""Як перший пелюсток весни..." Інтимна лірика Є. Маланюка" (2000), "Є. Маланюк: дороги втрат і сподівань" (2002), "Dominus Маланюк: тло і постать" (2001,2002). Даниною пам'яті й шани поетові стали й видання творів Є.Маланюка, упорядковані Л. Куценком: "Невичерпальність" (1997), "Поезії з нотатників" (2003). Вищезгадані твори зберігаються у фондах музею, багато з них - з дарчими написами автора.
Леонід Васильович займався, зокрема, і дослідженням життєвого шляху та літературної творчості Фотія Мелешка - уродженця с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області, який був одним з організаторів повстання місцевих селян та керівником повстанської сотні, яку сформували до Дорошенківського полку Української Народної Республіки.
  Л. Куценко дослідив творчу спадщину Фотія Мелешка ("Семенова криниця" (1957), "Трьома шляхами" (1964), п'єси "Останній" (1936), його спогади про події революції у нашому краї, які Ф. Мелешко друкував на сторінках українських часописів США і Канади (йдеться, зокрема, про праці "Січові стрільці на Єлисаветградщині", "Участь глодосян у визвольній боротьбі із років 1905-1920" та ін.). Авторські машинописні копії названих праць Ф. Мелешка, а також його фото, книги, оригінали особистих документів (свідоцтво науково-іспитової комісії для вчителів середніх шкіл при Українському інституті в Празі (1925), сертифікат професійного статусу (1948)), публікації Ф. Мелешка у газетах "Народний трудовий союз" та "Новий шлях" були передані Леонідом Васильовичем до нашого музею.
  Одним із захоплень Леоніда Васильовича було літературне краєзнавство, любов до якого передав тоді ще студенту-філологу його викладач М.К. Смоленчук. У 1984 р. побачила світ перша книга літератора-початківця "Музей І.К. Микитенка у Рівному". Незамінним для вчителів-словесників при вивченні літератури рідного краю став довідник Леоніда Васильовича "Літературний словник Кіровоградщини" (1995).
  Частину фонду Л. Куценка складають цікаві розвідки про Д. Чижевського, М. Вороного, М. Сосюру, М. Зерова, М. Куліша та інших. Із мороку часів, із мовчання архівів, із занедбаної й деформованої пам'яті він повертав імена, без яких українська література не була б повною. У фондах музею зберігаються книги: "Наталя Лівицька-Холодна. Нарис життя і творчості" (2004); Дараган Ю. "Срібні сурми" (2004), упорядкована Л. Куценком; "Біографія поетичного рядка" (2004); "Дон-Кіхот із Кам'янця-Подільського. Микола Чирський. Літературний портрет" (2005); "Народу самосійні діти" (2005).
  Перебуваютьна збереженні у нашому музеї численні публікації Л. Куценка у періодичних виданнях: літературні дослідження, статті про сучасний стан літератури, зворушливі спогади про вчителів, колег, публіцистичні роздуми.
Фонд Леоніда Васильовича продовжує поповнюватися і після його смерті. Так, художник - член НСХУ А. Надєждін подарував музею власні ілюстрації до книги Л. Куценка "Dominus Маланюк: тло і постать", а завідуюча науково-методичним кабінетом українознавства та краєзнавства Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. В. Сухомлинського Л. Гайда - текст плану проведення науково-дослідної експедиції "Малі ріки України. Синиця: долі річки і людей", складений Л. Куценком у 2004 р. Знімки різних років доповнили фотоархів.
  Вивчення і визначення ролі Л. Куценка в сучасному літературознавстві ще попереду. Дослідникe і педагогу буде присвячена не одна праця. Колеги і друзі прагнуть, щоб пам'ять про Леоніда Васильовича збереглася назавжди. Науковці літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого також докладають до цього зусиль.