Куценківські читання

Предмети, пов’язані з Великою Вітчизняною війною, із зібрання
літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого


    Зовсім скоро, у 2015 році, виповниться 70 років від дня Перемоги над гітлерівською Німеччиною. Багато літераторів Кіровоградщини пройшли фронтовими шляхами, чимало письменників воювало на теренах нашого краю. Поступово майже з 13 тисяч музейних предметів виокремилася група, яка висвітлює події 1941-1945 рр.
    Відразу зауважимо: предмети, про які йтиме мова, не можна жорстко окреслити хронологічними рамками 22 червня 1941 р. і 9 травня 1945 р. Деякі з пам’яток кануну війни надзвичайно цікаві для нас. Знаходячись на зламі мирного життя й жорстоких випробувань, вони створюють необхідний для емоційного забарвлення виставок контраст, якому пасує назва одного з кінофільмів – «Завтра була війна». Також і після травня 1945-го побутові й культурні явища деякий час несли на собі відбиток війни.
    Метою виступу є знайомство з найбільш цікавими оригінальними матеріалами, що створені напередодні, впродовж, а також в найближчий по закінченню війни час. Вони знаходяться в особистих фондах письменників-фронтовиків: С.О.Голованівського, О.Д.Моторного, В.П.Козаченка, Г.А.Карєва, М.Г.Петрова, Н.Н.Добріна, П.М.Біби, музейних збірках Ю.О.Мокрієва, М.К.Смоленчука, подаровані І.В.Казнадієм, Ю.В.Тютюшкіним, О.В.Чудновим, надіслані з обмінних фондів бібліотек.
   
    Оригінальні матеріали висвітлюють теми:
- воєнні сторінки життя письменників-земляків;
- твори часів ВВв наших краян та інших письменників;
- видання творів українських класиків в період ВВв і театрально-концертна діяльність у цей період окремих митців;
- окупаційна преса;
- твори періоду 1946-1949 рр., в яких відображена війна.

Матеріали збірок письменників-фронтовиків

С.О.Голованівський.
    Прозаїк і поет Сава Овсійович Голованівський (1910-1989) - учасник війни з червня 1941 р. до Перемоги. Був спеціальним кореспондентом фронтових газет. В роки війни окремими виданнями вийшли 5 його книг. Вдова письменника Катерина Трохимівна Голованівська подарувала музею одну з них - збірку публіцистичних нарисів «Мсти, воин!», надруковану 1942 року в Уфі Спілкою радянських письменників України. Редактором був наш земляк Н.С. Рибак.
    Книга Голованівського «Дорога» видана у 1946 році. Редагував її Максим Рильський. Майже третину обсягу складає цикл фронтових поезій. Серед них популярна в роки війни «Пісня про мою Україну». В особистій бібліотеці Сави Голованівського налічується кілька книг, надрукованих у 1946-1947 рр. і присвячених темі війни.
    «Савве - на счастье», - написано на книзі Маргарити Алігер «Твоя победа», виданій у Москві 1946-го року. З авторкою нашого земляка познайомив поет і літературний критик Павло Антокольський. В роки війни будинок Антокольського був справжнім місцем зустрічей письменників, що приїздили в столицю з фронту.
    З великою долею ймовірності можна припустити, що деякі рядки поеми «Твоя победа» мають відношення саме до Голованівського:

А вот другой, мечтатель и поэт.
В полоне Киев, и покоя нет.
Его стихи полны огня и крови.
С тех пор, как он армейское надел,
Он так помолодел и поседел,
Настолько стал добрее и суровей.

    У 1946 р. надрукована книга Марка Максимова «Наследство». «С.Е.Голованивскому, который десять лет тому назад впервые объяснил мне, что такое поэзия, - с благодарностью и любовью», - зробив присвяту автор. Він три роки воював у партизанському загоні і вірші цього періоду лягли в основу книги. До речі, П.Антокольський у статті «Поэзия после войны» ставить Марка Максимова в один ряд з поетами-солдатами Вітчизняної війни Луконіним, Гудзенком, Межировим, Дудіним.
“Дорогому С.Голованивскому с глубоким уважением и самыми лучшими пожеланиями” подарував книгу поезій воєнних років «В эти годы» Олександр Бродський, колишній автоматник стрілецької дивізії Центрального фронту. Вона надрукована у 1946-му .
    Фронтові враження відображені в романі Володимира Торіна «Одна сім’я». «С.Е.Голованивскому. Хорошему товарищу моему и поэту с чувством любви и дружбы - проверенной годами», - зазначив на її титулі у листопаді 1946-го колишній військовий кореспондент.
    У 1947 р. С.О.Голованівський виступив редактором поетичної збірки Олександра Золотушкіна «Полевые погоны». Біографічні відомості автора відшукати не вдалося, але поезії свідчать, що Золотушкін - фронтовик, на війну потрапив одразу після школи. Багато віршів підписані: «Західний фронт», «Закавказький фронт». Припускаємо, що автор - киянин, до цього міста він звертається спогадами впродовж всієї війни.

В.П.Козаченко.
    Прозаїк Василь Павлович Козаченко (191З-1995) - учасник війни з її першого дня. Командир бойового взводу потрапив у вороже оточення і після невдалих спроб пробитися до своїх дістався до рідного села. Налагодив зв’язки з підпіллям, виконував доручення партизан. Перебуваючи на окупованій території, був свідком багатьох трагічних подій. Побачене й почуте записував олівцем на клаптиках паперу, вкладав у пляшку і закопував у землю. Повернувшись весною 1944 р. до Києва, привіз з собою 17 написаних на окупованій території оповідань. Чотирнадцять з них увійшли до книги «Три літа», виданої 1945-го року в Києві. У збірці є ряд оповідань, що сатирично змальовують фашистів. Саме такий сюжет оповідання «Гроскопф» («Велика голова»): вдаючись до хитрощів, партизани примушують начальника концтабору Вальтера Гроскопфа віддати в їх розпорядження, а значить - відпустити на волю полонених.
    Рукопис оповідання зберігся, і в 1996 р. вдова В.П.Козаченка Ірина Сигізмундівна разом з іншими документами письменника надіслала його з Києва до музею.
    Оповідання записане на 6-и аркушах. На лицьовому боці кожного надрукований німецький касовий бланк. На зворотному боці хімічним олівцем записане оповідання «Гроскопф». На останньому аркуші стоїть дата: 26.08.43 р.

Г.А.Карєв.

    Під час наукової експедиції співробітників музею до Одеси у 1996 році, вдова Г.А.Карєва Раїса Абрамівна Поволоцька подарувала музею в числі інших речей свого чоловіка предмети, пов’язані з війною.
Бойова біографія поета і прозаїка Григорія Андрійовича Карєва (1914-1992) тісно пов’язана з морським флотом: у серпні 1941 р. призначений політруком десантного загону моряків Чорноморського флоту, захищав Одесу. Коли випадала вільна хвилина, писав вірші. Збереглися автографи 1942-1943 рр., «Блок-книжка для Командира» з віршами 1943-1946 рр.
    Після поранення Г.А.Карєв працював відповідальним редактором газети «Морской фельдшер» Фельдшерського училища Військово-морських сил. Надзвичайно цікавим є номер від 10 травня 1945 року. На першій сторінці - колаж з портретами Сталіна та командуючих фронтами, указ про оголошення 9 травня святом Перемоги, звернення І.В.Сталіна до народу. На другій - акт про воєнну капітуляцію Німеччини.   
    Влітку 1945 р. Одеське видавництво надрукувало першу книгу Г.А.Карєва - збірочку фронтових віршів «Вымпел». Більшість поезій знайома нам з командирської блок-книжки Григорія Андрійовича.

О.Д.Моторний.
    Про воєнний період життя публіциста, прозаїка поета Олександра Давидовича Моторного (1919-1977) розповідають особисті документи, рукописи, подаровані музею його донькою Раїсою Олександрівною Пилипенко.
    Як свідчить залікова книжка студента історичного факультету Київського університету Моторного, останній іспит за 3-й курс - з німецької мови - він склав 21 червня 1941 року.
    На канікулах Моторний збирався писати нариси про життя однолітків. Кілька молодіжних видань надали йому відповідні доручення. Найближче за часом до трагічної дати посвідчення газети «Сталинское племя» від 20 червня 1941 р.
    З початком війни редакції потребували матеріалів про те, як сільська молодь виконує свій патріотичний обов’язок. Моторного направлено у Кіровоградську область, за місцем проживання. Та вже у серпні 1941 р. в селі Спаське Хмелівського району хазяйнували фашистами.
    На окупованій території Олександром Давидовичем написана п’єса «Колискова пісня». В ній зображено конфлікт між селянами, що стали на шлях опору і тими, хто прислужувався фашистам. Незакінчений текст записаний на аркушах пакувального паперу.
    Після звільнення району від загарбників О.Д.Моторний був призваний до армії. Груднем 1944 року датований рукопис вірша. До весняно-літнього періоду 1945 року відноситься кілька документів Полтавської стрілецької дивізії з дорученням Моторному написати історію військового підрозділу.

М.Г.Петров.
    Прозаїк і перекладач Микола Гаврилович Петров (1923-2000) у червні 1941 р. закінчив 10 класів Знам’янської середньої школи. Як і багато однолітків опинився на окупованій території. До цього періоду відноситься автопортрет Миколи Петрова, виконаний простим олівцем.
    Після звільнення Знам’янки у квітні 1944-го, Микола Гаврилович був кулеметником стрілецької дивізії. Збереглися 5 листів і листовна картка М.Г. Петрова до матері і брата. Два листи - на звичайних аркушах, складених трикутниками. Три - на спеціальних ілюстрованих бланках На лицьовому боці двох - малюнок радянського танка і віршовані рядки:

Победа над лютым врагом близка!
Чтоб светлые дни настали,
Вперед! - говорит нам родная страна.
Вперед! - приказал нам Сталин!
   
    На третьому бланку – карикатура: радянський солдат багнетом скидає Гітлера в прірву, заповнену хрестами з написами: «Вильгельм», «Наполеон», «Фридрих», «Пес-рыцарь». Карикатура названа «Места хватит!».
    На фронті Петров вступив до лав ВЛКСМ. З інформації про сплату членських внесків, вміщеної у комсомольському квитку, дізнаємося, що грошові виплати рядовому Червоної Армії у серпні 1944 - березні 1945 рр. становили 25 карбованців щомісячно, з квітня 1945 р. по травень 1946 р. - 30 карбованців.
    До періоду бойових дій відносяться інструкція по боротьбі з німецьким танком, пам’ятка навіднику і командиру гармати, а також німецька карта транспортного сполучення Європи, морських та залізничних шляхів світу.
Разом з іншими речами Миколи Гавриловича Петрова фронтові меморії подарувала музею вдова письменника Марія Аврамівна Петрова.

Н.Н.Добрін
    Чи не найбільша кількість предметів часів ВВв (35 одиниць зберігання) знаходиться в музейній збірці Наума Ноєвича Добріна (1911-2002) - публіциста, прозаїка, поета. До фондів їх передала Адель Наумівна Добріна - донька журналіста.
    Під час війни Н.Добрін працював літератором газети «За радянську Україну» Південно-Західного фронту, начальником таємного і загального відділів Українського штабу партизанського руху. До періоду роботи у газеті «За радянську Україну» (1941-1942 рр.) відноситься чисельна група документів.
    Через два місяці після початку війни колектив редакції зібрався на перші партійні збори. Протокол № 1 від 22 серпня 1941 р. написаний на звичайному аркуші в лінійку зі шкільного зошита. Присутні обрали парторгом газети Наума Добріна. Протокол підписаний головою зборів Миколою Бажаном.
    Три знімки 1942 р. зберегли обличчя працівників редакції. Н.Добрін сфотографований з Л.Воскрекасенком та А.Малишком; С.Жураховичем, Д.Гриньком на Сталінградському фронті.
    На бланку газети «За радянську Україну» надрукована бойова характеристики Н.Н.Добріна за підписом відповідального редактора Миколи Бажана.
    Уявлення про публіцистику Добріна 1941-1942 рр. складаємо на основі вирізок з газет «Советская Украина», «Комуніст», а також видань, назви яких не встановлені.
    Після звільнення Донбасу від фашистів, майже два з половиною роки Н.Н. Добрін виконував обов’язки заступника редактора газети «Ворошиловградська правда». Збереглися два номери за 1943 рік з його публікаціями.
    Довгі роки зберігав Наум Ноєвич книги бойових побратимів: «Клятву» Миколи Бажана 1942 року з авторським написом: «Любий Науме! Працюємо разом, воюємо разом - радітимемо теж разом!», збірку Малишка того ж року «Понад пожари» з дружньою присвятою: «Дорогому товаришеві Науму на згадку про важкі дні війни». У 1943 р. Дмитро Гринько подарував Добріну повість «Тринадцять»: «Славному Тип-Типовичу Науму Ноевичу в воспоминание о днях мучительно суровых и о друзьях, старых и новых, вместе коротавших эти дни, от автора».
    Знайомство з Сергієм Воскрекасенком також почалося в редакції «За радянську Україну». Після війни Н.Добрін отримав від поета книгу «Сатира» (видану у 1946 р.) з автографом: «Науме! В ім’я хорошого минулого, сучасного й майбутнього! Деякі вірші нагадають дещо про дещо». У перший розділ книги увійшли вірші, написані під час війни, багато з них друкувалися саме в газеті «За радянську Україну».
    Від початку війни і до увільнення в 1943 р. по хворобі наш земляк Павло Андрійович Байдебура служив військовим кореспондентом армійс¬ької газети «Знамя Родины». З 1945 року, з часів знайомства в редакції «Ворошиловградської правди», зберігав Добрін книгу Байдебури «Земля донецька» з автографом автора.

П.М.Біба.

    Поет Петро Микитович Біба (1913-2002) був командиром мінометного взводу. В роки війни друкував вірші в журналах «Українська література», «Знамя», в газеті «Література і мистецтво».
    М.Т.Рильський в газеті «Известия» 3 липня 1942 р. писав: «На днях я получил письмо. Автор его - сержант доблестной Красной Армии Петр Биба. Он прислал мне новые стихи, написанные на фронте и в госпитале... Стихи радостно взволновали меня. Они, возможно, написаны не по “всем правилам”, но в них много свежести, юношеской честности, чувства» (Писатели Украины в Великой Отечественной войне. - К.: Рад. письм., 1985. - С.39).
    Поетична збірка Петра Біби «Братерство» вийшла у 1948 році. Книга складається з двох розділів: «В бою» і «Після бою». Поезії першої частини написані в 1941-1943 рр. Можливо, деякі з віршів були саме тими, що прочитав Максим Тадейович. Книгу «Братерство» надіслав до музею сам автор у 2000-му році.

***

Окремі твори українських літераторів 1942-1947 рр.
    Декілька друкованих видань передані до нашого закладу приватними особами та надіслані з обмінних фондів бібліотек. Наприклад, книга відомого українського драматурга Олександра Євдокимовича Корнійчука (1905-1972) «Фронт».
    Восени 1942 р., в розпал тяжких боїв з гітлерівцями, газета «Правда» надрукувала публіцистичну драму «Фронт» про причини невдач Радянської Армії на початку війни. П’єсу прочитали і гаряче обговорювали навіть в Генштабі. Дехто сприйняв «Фронт» як своєрідну диверсію проти Червоної Армії. До Ставки прийшло декілька телеграм від заслужених військових керівників з вимогою припинити друкувати п’єсу в «Правді» і заборонити її постановку в театрах. Вступився сам Верховний Головнокомандувач. На думку Сталіна, мужнє визнання недоліків і їх усунення сприяло покращанню армії.
    Окремою книгою «Фронт» було видано у 1942 році. Примірник книги подарований нам колекці¬онером Юрієм Володимировичем Тютюшкіним.

«У стані воїнів» Т.Г.Масенка.

    Поет Терен Германович Масенко (1903-1970) в роки війни працював у газеті «Соціалістична Харківщина», в Українському радіокомітеті, часто виїздив на фронт.    Під час війни вийшло три його книги. Примірник одної - «У стані воїнів» - у 2000 р. було надіслано до музею з обмінного фонду Житомирської обласної бібліотеки.

«Під сонцем Вітчизни».

    У повоєнні роки поновило свою роботу Кіровоградське літературне об’єднання. 1947 року у видавництві «Кіровоградська правда» вийшла друком перша збірка творів місцевих авторів «Під сонцем Вітчизни».
    До музею книгу передала Нінель Михайлівна Смоленчук, вдова письменника Миколи Кузьмовича Смоленчука. Книга накладом 600 примірників складається з поезій 7 авторів. Принаймні п’ятеро з них були на фронті. Під час війни складено вірші Віктора Александрова, Володимира Федорова. Воєнні спогади звучать в поезіях Івана Ісаєва, Миколи Соколовського, Олександра Моторного.

Матеріали театральної діяльності М.О.Донця періоду війни.
    Війна спростувала твердження: коли говорять гармати, музи мовчать. Художнє слово, пісня підносили бойовий дух солдат.
    Михайло Олександрович Донець (1900-1981) був режисером Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького з 1949 до 1968 року з перервами.
    У вересні 1941 р. разом з Сумським театром, де служив на той час, був евакуйований на Південний Урал. З численними концертами акторські бригади виступали в шпиталях, трудових колективах.
    Іван Васильович Казнадій, колишній режисер театру ім. М. Кропивницького, передав до музею частину архіву Михайла Донця. Серед іншого знаходилися 5 клавірів пісень часів війни. Одна з них - «Степная комсомольская» - надрукована в газеті від 5 листопада 1943 р. На зворотному боці вирізки - уривок повідомлення «Итоги летней компании 1943 года (с июля по ноябрь)».

Твори класиків української дожовтневої літератури (видання 1941-1945 рр.).

    З обмінних фондів бібліотек Житомира і Чернігова до музею надіслано два примірники «Безталанної» Карпенка-Карого 1941 і 1945 рр. видання. «Наталка Полтавка» Котляревського надрукована у 1943 році і також прикрашає музейну збірку.

Окупаційні друковані матеріали.

    У фондах музею знаходиться кілька зразків друкованих матеріалів фашистської влади: київський щотижневик «Український хлібороб» 1943 року та «Український бюлетень Александрії» 1941 року.
    Олександрія була захоплена ворогом 6 серпня 1941 р. Наприкінці жовтня було видано шостий номер бюлетеня. Про хід військової компанії йшлося у рубриці «Головне командування збройних сил повідомляє». З метою деморалізації населення зазначено: «Під час нічних атак на Москву бомби улучили у Кремль», «Англія не спроможна надати СРСР суттєвої допомоги».
    Тема сільського господарства також винесена на першу шпальту. Звіт коменданта земельної управи нібито змальовує успіхи сільського господарства, але насамкінець зазначено: посіви озимих складають лише 27% плану. Цитуємо: «На жаль, ще мається незначна частина людей, які уникають від праці, не відчувають обов’язків перед Державою, що визволила нас від більшовиків».
    Невідоме німецьке ілюстроване видання представлене фрагментом сторінки з погрудним портретом Гітлера. Він пильно дивиться вдалечінь, в руках – бінокль. «...Европа победит, ибо борьбой с советской властью руководит величайший вождь всех времен - Адольф Гитлер» - беззаперечно стверджував підпис.

***

    Специфікою літературного музею зумовлено, що більшість його експонатів - на паперових носіях, отже, - нетривкі у часі. Якість паперу в періоди історичних катаклізмів дуже низька, до того ж, під час бойових дій речі часто поділяють сумну долю своїх володарів. Та попри всі негаразди 94 оригінальні предмети дійшли до нас. Це - свідки нашої історії, і ми повинні зберегти їх для нащадків.


Хосяінова Л.М., головний зберігач фондів Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого