25 березня 2013 року виповнюється 100 років від дня народження нашого славетного земляка, українського письменника Василя Павловича Козаченка.
   У фондах Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І.Карпенка-Карого зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях колишнього фронтовика, письменника і громадського діяча, який до останніх днів не поривав зв’язків з рідним краєм.
   Фонд письменника нараховує 228 музейних предметів таких груп зберігання: документальної , книжково-журнальної та фото. Більшу частину фонду передала до музею дружина В.П.Козаченка Ірина Сигізмундівна після смерті чоловіка у 1995 році. Велика кількість творів письменника-земляка надійшла до музею з обмінних фондів бібліотек України. Життєпис письменника простежимо за допомогою найцікавіших музейних предметів з фонду В.П.Козаченка.
   Народився Василь Павлович у Новоархангельську, в селянській родині. Дитинство, як у більшості сільських хлопчаків, пройшло у праці - порався на землі, пас худобу. Але відрізнявся від іншої малечі тим, що тільки-но навчившись писати почав занотовувати побачене і почуте. Душевним і духовним потрясінням для майбутнього письменника стала відкрита у шкільні роки поезія Тараса Шевченка. Ось як пригадує це сам Козаченко: «”Кобзар” кожним рядком за душу брав. А коли, сидячи в сутінках холодної хати, при каганці дочитав “Гайдамаків” – плакав».
   Рідний поріг, рідні люди завжди були найдорожчим для письменника. У фондах нашого музею є фото, зроблене у 60-ті роки минулого століття в Новоархангельську, на якому Василь Павлович з батьками і братами біля хати, в якій виріс. Є також світлина, на якій письменник разом з російським поетом Євгеном Долматовським у Новоархангельську, в квартирі брата - Івана Козаченка.
До початку Великої Вітчизняної війни Козаченко навчався на літературному факультеті Уманського інституту соціального виховання, вчителював, а згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету.
   Друкуватися почав у 1938 р., в цьому ж році був прийнятий до спілки письменників СРСР. Перші книжки - збірка оповідань «Золота грамота», повісті «Пегас», «Данило Скоробагатько», «Перший взвод» були опубліковані ще до війни. Працював тоді молодий письменник відповідальним секретарем редакції журналу «Радянська література». Треба сказати, що у фондах нашого музею є майже всі прижиттєві видання творів Василя Козаченка, у тому числі й ті, за які письменник одержав у 1973 році Державну премію УРСР імені Т.Г. Шевченка (цикл повістей «Листи з патрона»).
   Розповідаючи про себе, як про молодого літератора сам Василь Павлович сказав так: «Письменником я став не перед війною, коли видав дві перші свої книжки, а в листопаді трагічного і героїчного сорок першого року».
   Справді трагічним і героїчним був для Козаченка початок Великої Вітчизняної війни. (У нашому музеї є фотографія письменника у воєнній формі, датована 1941-м роком.) З перших днів лихоліття Василь Павлович перебував у діючій армії - командував взводом, брав участь в обороні Києва. Потрапивши у вороже оточення, після невдалих спроб пробитися до своїх, добрався до рідного Новоархангельська, де налагодив зв’язки з підпільниками, виконував доручення партизан.
   Але ризикував життям не тільки як партизан, але й як письменник. Перебуваючи на окупованій території, записував побачене й почуте на клаптиках паперу, які вкладав у пляшки і закопував. На щастя, німці не знайшли ці схованки, тож Козаченко, повернувшись після звільнення рідної землі від окупантів до Києва, привіз 17 оповідань, написаних тієї грізної пори. 14 з них увійшли до збірки «Три літа», що була видана у 1947 році.
   Уже після смерті письменника його вдова передала нашому музею разом з іншими документами унікальний рукопис - шість аркушів бланків німецького окупаційного банку, на звороті яких хімічним олівцем Василь Козаченко записав своє оповідання «Гроскопф» («Велика голова»). На останньому з цих аркушів є дата – 26 серпня 1943 року. Сюжет оповідання сатиричний: партизани хитрістю примушують начальника концтабору Вальтера Гроскопфа віддати у їх розпорядження, тобто фактично випустити на волю, радянських військовополонених.
   У повоєнні роки працював агітатором у райвійськкоматі та в редакції Новоархангельської районної газети. Переїхавши до Києва, обіймав посаду завідувача відділом прози в республіканських журналах «Вітчизна» і «Дніпро».
   Фотографії, що є у зібранні музею, свідчать про цікаві факти з життя письменника у ті роки. У 1957 році Козаченко у складі української урядової делегації брав участь у роботі Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Під час перебування у Нью-Йорку Василь Павлович відшукав і відвідав уже забуту тоді західною громадськістю письменницю Етель Ліліан Войнич. Авторці роману «Овід» тоді було вже 93 роки. На згадку про цю подію була зроблена фотографія, на якій Е.-Л. Войнич, В.Козаченко та Ф. Маківчук. Але не тільки цією зустріччю та серією нарисів була знаменна ця поїздка до США. Ще одна світлина розповідає про спілкування Василя Козаченка з американським письменником Д. Стейнбеком.
   Активною була і громадська діяльність письменника-земляка. Протягом 60-х- 80-х рр. ХХ ст. В.П. Козаченко обіймав керівні посади у спілках письменників України та Радянського Союзу: відповідального секретаря, заступника голови, 1-го заступника голови, 1-го секретаря правління Спілки письменників України; секретаря правління Спілки письменників СРСР, голови ради Спілки письменників СРСР з пригодницької і науково-фантастичної літератури. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР (9-го скликання) та УРСР (7-8-го скликань).
   У фонді письменника є квиток В.П. Козаченка - депутата Верховної Ради України 8-го скликання та агітаційний плакат до виборів його у Верховну Раду УРСР по Кіровоградському міському виборчому округу № 236.
   Попри усі свої важливі державні і громадські справи Василь Козаченко ніколи не забував рідного краю, був учасником багатьох культурних подій, що відбувалися на Кіровоградщині. Про це знову свідчать фотографії. На них Василь Павлович під час декади української літератури, що проходила на Кіровоградщині у вересні 1970 р.; під час урочистостей з нагоди 70-річчя з дня народження Юрія Яновського; на святкуванні 35-річчя визволення Новоархангельського району від німецько-фашистських загарбників та багато інших.
   Письменник опікувався проблемами музею-заповідника Хутір Надія, неодноразово приїздив на театральне свято «Вересневі самоцвіти», підтримував зв’язки з онуком І.К. Карпенка-Карого Андрієм Юрієвичем Тобілевичем.
   Василь Козаченко стояв біля витоків створення Кіровоградської обласної організації СПУ, про що свідчать світлини, на яких Василь Павлович серед учасників наради в Кіровоградському обкомі КПУ з нагоди створення письменницького осередку.
   Тісні зв’язки були у Козаченка з педагогічним колективом та учнями Кіровоградської школи-інтернату № 1. Він листувався з вчителькою української літератури Л.З. Пігарьовою, під час відвідин Кіровограда спілкувався з вчителями та учнями інтернату і свідченням цих зустрічей є ряд світлин.
   Останній раз В.П. Козаченко завітав на Кіровоградщину у березні 1985 року напередодні 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Він брав участь у зустрічі з письменниками, які воювали на Кіровоградщині. Ряд фотокарток свідчать про цю подію. Помер Василь Павлович Козаченко 2 березня 1995 року.
   25 березня 2013 року громадськість України відзначатиме 100-річний ювілей письменника. До цієї знаменної дати науковці літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого готують виставку, на якій представлять найцікавіші матеріали з фонду Василя Козаченка. Ця виставка стане даниною шани й пам’яті видатному земляку, який вніс вагомий внесок у розвиток української літератури ХХ ст., був відомим громадським діячем.