Кожна творча людина потребує перш за все уваги, а може, дружньої опіки, допомоги. Олексія Сергійовича Стеценка, кандидата технічних наук, доцента Національного технічного університету, автора сотні наукових статей, двох десятків винаходів, відмінника освіти України знаю років п'ять. Після концерту капели Почапського у міському Будинку вчителя підійшов і представився. Сказав, що не тільки співає, а й вірші пописує... Словом, спорідненість душ призвела до того, що Стеценко став членом творчого клубу "Євшан" (де згодом презентували його книгу "Зцілення людини"). З нами він буває на творчих гастролях, для яких надає власне авто. Буваємо з ним у філармонії, театрі, літмузеї, пригощаємось його медом з новгородківських степів. От поки що лише в крижаній воді не гартувались, але ще не вечір. Він симпатичний чоловік - своєю порядністю, доброзичливістю, дружелюбством, легкий на підйом - у будь-якій затії, незважаючи на те, що скоро нашому другові - 75.

   - Чи є у вас родові джерела любові до пісні?
   - Любов до пісні, безперечно, узяв від батьків. Вони мали красиві голоси і часто співали сольно й дуетом українські народні пісні. Пісні супроводжували як радісні, так і сумні події у родині. Крім цього, батько акомпанував на гітарі, мандоліні або скрипці, навчившись грати самотужки. У п'ятирічному віці я уже співав "Взяв би я бандуру..." і "Копав, копав криниченьку...".
Під час фашистської окупації, коли наставали особливо скрутні дні, що не було чим нагодувати двох маленьких дітей, мама у розпачі, з плачем співала пісню на слова Т.Шевченка "Така її доля". Таке виконання нам, дітям, краяло серце і ми умовляли, щоб вона замовкла. Мама вважала, що ця пісня про неї, тому що росла сиротою.
   У 1947 році батько перевіз сім'ю з Полтавщини в Кіровоград. На сімейні і державні свята до нас приходили друзі батьків і вони не стільки бенкетували, скільки співали.
   - Коли ви почали співати в самодіяльності?
   - У чотирнадцять я співав у хорі палацу піонерів. Після закінчення школи і технічного училища почав працювати слюсарем-інструменталь-ником на заводі "Червона зірка" і саме там, у цеху, був організований хор, яким керував Г.Почапський. Основна частина цього цехового хору увійшла до хорової капели ВАТ "Червона зірка", яку очолював відомий талановитий хормейстер Гнат Почапський. Мене теж запрошували, але робота слюсарем, конструктором, старшим технологом на ремзаводі "Укреільгосптехніка" і одночасне навчання в машинобудівному технікумі, інституті сільгоспмашинобудування і аспірантурі...Усе це мене не відпустило. Проте на заводі виступав у агіткультбригаді, співав у заводському клубі і в сільських клубах: "За фабричной заставой", "Лучше нету того цвету".
   У 1970 році мене запросили на роботу в Кіровоградський інститут сільгоспмашинобудування, де пройшов усі щаблі викладацької і наукової роботи. Після захисту дисертації мене обрали доцентом кафедри металознавства і технології металів.
   - Як вам удається суміщати фізику та лірику? Тобто роботу і спів у капелі Почапського? Цілих 20 років!
   - Саме в той час після бесіди із видатним співаком, учасником заслуженої хорової капели ВАТ "Червона зірка", заслуженим працівником культури із 50-річним стажем Володимиром Парасенко, став я "активістом" у капелі. Під керівництвом Г.Почапського ми розучували хорові твори українських, російських композиторів, а також Баха, Фібіха і багато інших. Всі твори виконувались восьмиголосними партіями. Хорова капела виступала в цехах заводу, на заходах, присвячених Дню Перемоги, дням міста, в районах області.
   - Розкажіть про роль особистостей у вашій творчості та пісенний репертуар.
   - Перші мої спроби сольного співу розпочалися у 2002 році на сцені нашого театру на презентації книжки пісень самодіяльного композитора, професора КНТУ Олександра Решетова. При підготовці до концерту моїм наставником і консультантом був видатний співак Кіровоградщини, заслужений працівник культури Володимир Стратьєв. Він тоді теж виступав на концерті.
   У 2004 році капелу очолив видатний хормейстер, старший викладач мистецького факультету Кіровоградського педуніверситету Костянтин Дьомін. Він вніс новий творчий струмінь у виконавчу майстерність капели. У 2006 році керівник запропонував мені розучити кілька сольних номерів і займався зі мною індивідуально. За п'ять років створили цікавий репертуар, який складається з українських народних пісень, романсів і пісень місцевих поетів і композиторів, а також творів Чайковського, Моцарта, Генделя. Кілька пісень виконую в чоловічому квартеті у складі В.Парасенка, К.Дьоміна, Г.Стояна. Ще в одному тріо виконуємо ноктюрн Моцарта "Верность" італійською мовою. Співробітничаю із композитором і співаком Павлом Гарбаром. Є в моєму репертуарі кілька старовинних російських романсів - "Свидание", "Не пробуждай воспоминанья" і "Средь шумного бала" П.Чайковського. До речі, цей романс я виконував на концерті, присвяченому ювілею композитора у садибі Раєвських у Кам'янці.
   Співаю й пісні відомих українських композиторів О.Білаша, А.Кос-Анатольського, М.Колеси. Без любові до пісні, до музики нічого не буде. Мене цікавить творчість авторів пісень що спонукало до її народження, які емоції вона викликає у слухача. За результатами досліджень ми разом із К.Дьоміним і В.Пестуновим опублікували кілька наукових статей.
   - Знаю, що у вас е ще кілька захоплень...
   - Майже двадцять років оздоровлююсь за системою Іванова, тобто купаюсь у крижаній воді. Випробував на собі інші оздоровчі методи: Нарбекова, Болотова, К.Ніші, траволікування, медолікування, йогу та інші. Все це спонукало до вивчення трав і їхніх властивостей, завів пасіку. Безперечно, певною мірою всі ці методи дають позитивний ефект. Але головний висновок досліджень полягає ось у чому:
   - якщо людина випромінює негативні емоції (злість, ненависть, заздрість, ревнощі), ніяка методика не дасть позитивного результату, або дасть тимчасовий ефект;
   - якщо людина сповнена любові, доброти, намагається допомогти хворим, немічним і слабким, тоді людина буде здоровою і енергійною, тому що їй додається енергій від людей;
   - якщо людина не лінується, а намагається яку завгодно роботу виконувати творчо і не зупинятися на досягнутому, тоді їй космічні сили додають енергії, яка блокуватиме усі хвороби.
   - А ваша наукова діяльність перегукується з творчістю?
   - Мені пощастило, бо ж маю творчу роботу, пов'язану із дослідженнями у металознавстві, з розробкою нових конструкцій верстатів і машин, навчанням студентів. Крім цього, багаторічна творчість у заслуженій хоровій капелі ім.Г.Почапського ВАТ "Червона зірка" і вивчення езотеричної літератури, яка пояснює, яким чином духовність людини впливає на її здоров'я, на погоду, на екологію, на клімат привели мене до видання книжки "Зцілення людини словом, музикою і співом". Продовжую працювати над другою книжкою. Протягом останніх 10-15 років пишу вірші, закликаю людей підвищувати свою духовність, жити за Божими заповідями.

Перемагай в собі роздратування,
Ворожий дух ненависті та зла,
Роби все так, щоб в кожному створінні
Любов, як дивна квітка проросла.

- А чи не віддалила пісня вас, селянина, від землі?
   - У мене е дачна ділянка, де займаюсь трудотерапією і спілкуюся з природою. Там невеликий будиночок, сад, город, пасіка, банька, у березі - річечка Кам'янка, яка тече між скелястих берегів. Іноді я на ній відпочиваю, рибу вуджу.

Тут і чапельку побачиш,
Лиски стрекочуть.
У гніздечку біля річки
Фазани туркочуть.

Є де рибку половити,
Душею спочити,
Кришталевої водички
З джерельця попити.

Та недовго, мабуть, буде
Річка нас втішати.
Заходились лихі люди
Береги орати.

Схаменіться! Не губіте!
Не нищіть природу!
Бо засохне коріннячко
Нашого народу.

- Сім'я вас розуміє, схвалює ваші захоплення?
   - З дружиною Людмилою ми були разом 50 років. На жаль, днями її не стало... Маю доньок, двох онуків і двох правнуків. Я їх усіх люблю, при спілкуванні з ними одержую великий заряд емоцій, енергії, задоволення...