Третього жовтня виповнюється 85 років краєзнавцю, керівникові літературно-драматичної частини Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Кропивницького Володимиру Шурапову. Дружба музею І.Карпенка-Карого з цією непересічною особистістю триває вже 15 років.
   Однією з принад роботи у музеї є спілкування з талановитими, неординарними людьми. Саме таким є Володимир Петрович. Не буде перебільшенням сказати: жіночий колектив нашого закладу його обожнює. Чому? Молодь каже: він позитивний, контактний, випромінює добро. Дивуються: так доброзичливо, по-лицарськи поводились з жінками хіба що в позаминулому столітті. Старше покоління віддає належне його таланту дослідника, краєзнавця, популяризатора українського театру корифеїв і літописця театру ім. М.Кропивницького.
   Народився Володимир Петрович 1928 року у Зінов'євську (так тоді називалося наше місто). Підлітком зазнав лихоліття страшної війни з фашистами, голод, нестатки. Але (з автобіографії): «По всіх усюдах, де б я не був, добрі люди навчи¬ли і професіям, і поглядам, і філософії життя».
   Він уміє бути вдячним «добрим людям», місту, з яким пов'язане життя, Театру (саме так, з великої літери). І вдячність свою, і патріотизм доводить справами. З автобіографії: «З 1993 року в цьому Театрі (ім. М.Кропивницького. — Л.Х.) очолюю літературно-драматичну частину. Як і Патрон театру, вірю в його сходження на Олімп світового визнання. Адже «Храм його богів» освітлює і мою стежину творчості. Велінням Всевишнього стало можливим написати і видати сім книжок про рідний Театр, не рахуючи великий доробок різноманітних нарисів, досліджень, радіо- і телепередач, сюжетів та інформацій».
   Зазначимо: з часів написання цих рядків минуло кілька років і творчий доробок став ще вагомішим. Дослідницька і популяризаторська праця Володимира Петровича Шурапова достойно поцінована: альбом «Театр Марка Кропивницького (Минуле і сучасне)» приніс звання лауреата обласної премії ім. В.Ястребова в галузі краєзнавства (2002), історичний нарис «Марко Кропивницькйй та його спадкоємці» — перемогу в номінації «Літературознавство та публіцистика» літературної обласної премії ім. Євгена Маланюка (2010).
    Ювіляр — заслужений працівник культури України.
   На наш погляд, театру ім. Марка Кропивницького дуже поталанило: у нього Нестор-літописець найвищого гатунку — професійний історик і вправний літератор в одній особі.
    Роки не мають влади над цією людиною. Він — як потужний випромінювач ідей. І завжди втілює задумане в життя.
   У музеї радо допомагають Володимиру Петровичу, коли потрібні рідкісні вже фото або література для його нових задумів. Розуміємо, що робимо спільну справу. Розуміє це і він, даруючи музею програми, афіші, буклети і фото теперішнього театру. Час плине надто швидко. Мить — і це вже історія.
   Одним з останніх і надзвичайно цінних подарунків Володимира Петровича стало прижиттєве видання комедії І.Карпенка- Карого «Житейське море» (1905). На титулі книги цікавий напис: «Хорошій людині і гарному товаришеві Михайлові Донцеві. Від вірного друга Миколи Сочеванова. 19.VII.44 р. м. Суми». Михайло Олександрович Донець (1900-1981) — заслужений артист України, режисер, «останній з могікан» театру корифеїв. Працював у трупах Садовського, Саксаганського, театрах Полтави, Харкова, Сум. У 1949-1965 pp. — режисер театру ім. М.Кропивницького. Микола Іванович Сочеванов (1879-1977) — племінник Марка Кропивницького. Півстоліття віддав мистецтву, працював у багатьох дореволюційних українських трупах, обласних і самодіяльних театрах. У 40-х pp. XX ст. — артист, постановник, режисер Сумського обласного українського театру. У Сумах шляхи двох митців пересіклися.
    У наш час з ласки Володимира Петровича подорож цієї книги закінчилася, її місце — в музейній експозиції.
   ...Літній день минулого літа. З директором музею Катериною Лісняк ми в гостях у подружжя Шурапових. Ніна Миколаївна — вірна життєва супутниця Володимира Петровича. Кілька годин спілкування з сім'єю, де панують повага, любов і розуміння, пролетіли непомітно. До музею передано частину особистого архіву краєзнавця. Занурююсь у фото, документи, рукописи, і раптом спадає на думку сказати нашому другу-ювіляру ось що. Яка ж Ви щаслива людина, Володимире Петровичу! Господь Вам дав багато (не тільки радощів, талантів і досягнень — всього було), але нічого Ви не втратили дарма.
   «Реалізована людина», — каже музейна молодь. «Світла людина», — додаємо ми. І точно знаємо, що задуми, ідеї не полишать Вас, а значить, нам ще довго працювати разом.